1—2 липня в Одесі відбулася міжнародна конференція «Розширюючи кордони ЄС та НАТО: система безпеки від Чорного до Балтійського моря». Її зорганізували під патронатом зовнішньополітичного та оборонного відомств України та Міноборони Польщі польсько-українська фундація співпраці та польський інститут міжнародних відносин.

Від багатьох модних нині заходів з «милозвучними» назвами, але напівсонною атмосферою конфлікту «хорошого з прекрасним» ця конференція різнилася не лише потужним представництвом учасників — «зубрів» міжнародної політики, а й високим рівнем дискусійності (принаймні автор цих рядків відмовилася від попередніх планів «злиняти» при нагоді із конференц-залу, аби «вмочити чобіт» у хвилі Чорного моря). Із трьох засідань: «Регіональна безпека: різні погляди», «Енергетична безпека в регіоні: європейський вимір та роль НАТО» і «Виклики щодо членства в НАТО», мабуть, найзапальнішою була енергетична тема. Тут високий тон дискусії задали експерт Національного інституту проблем міжнародної безпеки, колишній народний депутат Євген Жеребецький та Фаузі Бенсарса, радник з енергетичних питань Європейської комісії. З притаманним йому «чорним гумором» пан Євген змоделював два можливі сценарії розвитку подій. Перший оптимістичний: Росія різко піднімає ціну на газ. В Україні починається економічна криза. Щоб не замерзнути в морози, тут вдаються до несанкціонованого відбору газу. Європа, звичайно, обурюється. Піднімає голову українська опозиція, далі — відставка уряду. Відбуваються ініційовані з однієї великої столиці референдуми про «самовизначення» у Придністров’ї, Нагірному Карабасі, Осетії, Абхазії і, звичайно, в Криму. В інтер’єрі холодних приміщень у Європі цього не помічають... Другий сценарій песимістичний: ціни на газ не зростають, уряд спокійно працює, Крим не «волевиявляється» і навіть наша «труба» залишається недоторканною від «газпромівських» зазіхань. І на тлі цієї благодаті прем’єр — без уточнення прізвища —їде з робочою поїздкою до Москви і зобов’язується через півроку провести загальноукраїнський референдум про вступ до НАТО, який, звичайно, ввімкне «червоне світло» на шляху до Брюсселя...

Присутні зрозуміли «песимізм» такого варіанта, адже до цього більшість учасників з України у своїх виступах твердо сходилася на одному: тільки вступ до альянсу гарантуватиме нашій країні справжню безпеку.

Пан Бенсарса від імені Єврокомісії попросив «не драматизувати ситуацію»: ЄС підтримує і Росію, в якої купує газ, залишаючи «Газпрому» 75 відсотків прибутків, і Україну як найбільшу транзитну країну. Але їм потрібно від Києва прозорості, політичної стабільності і надійних рубежів, бо «як можна мати справу з країною, якщо не знаєш, що йде через її кордон». Одне слово, Україна надто пізно вхопилася за свої шанси і тому заслуговує поки що на політику добросусідства. До речі, таку політику президент американського неурядового комітету НАТО Брюс Джексон назвав «розмовами без конкретних кроків».

Подальші дебати стосувалися внутрішньоукраїнських перешкод на шляху до НАТО та ЄС. Крім, зокрема, структурних змін в економіці, присутності військових формувань з іншої системи, потрібна трансформація свідомості громадян, які надто довго жили в полоні нав’язаних догм, а влада самоусунулася від роз’яснювального процесу. Втім, як запевняли гості, —представники і давніх, і нових членів НАТО, — вони можуть лише поділитися досвідом: Україна повинна зробити свій вибір вільно, без жодного тиску і з Вашингтона, і з Брюсселя, і з Москви.