Михайло Миколенко: «Ще Іван Франко писав, що громада — великий чоловік»

Із досьє «Голосу України»

— Михайле Архиповичу, ви прийшли до влади у результаті тривалого протистояння (перша сесія обласної ради п’ятого скликання відбувалась у три етапи) усередині помаранчевої команди: з одного боку — представники БЮТ і СПУ, з другого — «Нашої України» і блоку Костенка—Плюща. Чи можна говорити в такій ситуації про конструктивну роботу депутатського корпусу та обласної ради?

— Я оптиміст. Вірю, що з часом емоції вщухнуть, і ми спільно вирішуватимемо проблеми області. Принаймні з головою обласної держадміністрації Іваном Михайловичем Стойком, який є депутатом від «Нашої України», роботу не ділимо. Він людина не амбітна, я також не конфліктний, тому перетягування владного канату не буде.

— Депутати від БЮТ узяли на себе всю відповідальність за ситуацію в області. Чи не заважка шапка Мономаха?

— Ми не прагнули замикати на собі всю владу. Запропонували посаду одного з заступників голови облради відмінному фахівцеві, депутатові від «Нашої України» Володимиру Чубатому. Передбачалося, що 11 депутатських комісій з 18 також очолять «нашоукраїнці» і «костенківці». Скажімо, головою комісії з питань соціально-економічного розвитку мав стати ректор Тернопільського державного економічного університету Сергій Юрій — авторитетна не лише в області людина. Науковці цього вузу консультують Верховну Раду, тож і ми були б раді такій співпраці. Успішному фермерові Іванові Гуті пропонували опікуватися проблемами АПК. Керівник «Тернопільгазу» Олег Караванський мав очолити комісію з питань енергозбереження. Одне слово, очікувалося, що це буде найсильніша за останні п’ятнадцять років президія облради. Однак під тиском лідерів фракцій ці та інші відомі люди змушені були відмовитись від пропозицій. Багато хто з депутатів, які прийшли з щирим наміром працювати для блага тернопільців, були пригнічені абсолютно не виправданим протистоянням, але підкорилися партійній дисципліні. Вірю, що здоровий глузд візьме гору, і ми працюватимемо пліч-о-пліч.

— Сите життя тернопільцям найближчим часом навряд чи світить. Підвищення цін на енергоносії, послуги зв’язку, транспорту зробить мешканців області, які отримують одні з найнижчих в Україні зарплат, ще біднішими. Невдоволення людей позначиться на владі. Якими будуть ваші дії?

— Обставини підштовхують до того, щоб упритул займатися питаннями енергозбереження, пошуку альтернативних джерел енергії. Повчальний досвід привезли наші комунальники з Білорусі. Тепер пристосовуємо його до своїх умов. Третину українського ріпаку вирощує Тернопільщина — з прицілом на те, щоб мати сировину для біодизельного пального, збудувати завод. Вивчаємо методику виготовлення з зерна спиртових добавок до бензину. Звісно, для цього потрібен якийсь час. Але вже тепер через ЗМІ запровадимо уроки ощадливості для всіх категорій населення. Далі так затратно жити не можна.

— Ви часто буваєте в районах. Важко переключитися з освіти на господарювання?

— Ні, адже за першою освітою я агроном. Та й у житті економіка й освіта йдуть поруч. Скажімо, директор ТОВ «Україна», що в Підволочиському районі, Олег Крижовачук створив не тільки потужне багатогалузеве господарство, а й вкладає у школу 2 млн. грн., щоб зробити її взірцевою, доплачує вчителям. Сорти пшениці у нього тільки вітчизняної селекції, підтримує цим українську науку. Якби в усій Україні так, як в цій «Україні», то ми б і горя не знали. Нам потрібно якомога більше таких Крижовачуків.

— Ви доволі демократичний у спілкуванні. Знаю, що багато хто був цим приємно здивований...

— Знаєте, що мене шокувало? Заходжу до приймальні, а секретарка встає. Це я, чоловік, маю вставати, коли заходить жінка, а не навпаки. Звідки у нас взялися чванство, пихатість, прагнення до наживи, розкошів? Можу запевнити громаду, що на новій посаді в мене ніколи не буде бізнесових інтересів. У нашого великого педагога Ушинського є дуже мудра праця. Він проаналізував долі дітей купців і прийшов до невтішного висновку: великі гроші розбещують. Я задумав її роздрукувати і продавати бізнесменам по 200 доларів. Може, хтось замислиться над цим?

— Ви хочете перенести педагогічні методи на дорослих? По-моєму, це фата моргана.

— Я так не думаю. Хто стукає, тому відчиняють. У нашого народу великий духовний потенціал. На нього постійно посягали, але знищити до кінця не могли.

— І хто стане оберегом наших моральних цінностей?

— Громада. І не лише моральних цінностей, а й духовності, екології, культури, здоров’я. Нещодавно я був у селі Юськівцях Лановецького району. Там громада упродовж десяти років власними силами зводила храм. Його освячення стало великим святом для всього села. Центр влади поступово зміщується в бік територіальних громад. Їх формуванням займатиметься одна з депутатських комісій. Ми повинні навчитися жити у громаді, опікуватися медициною, освітою, комунальним господарством, старими людьми. Ще Іван Франко у «Захарі Беркуті» подав нам приклад, якою силою може бути громада. У спілкуванні з людьми я щоразу переконуюся, скільки цікавих ідей народжується у громадах. Завдання влади — вивчити їх, систематизувати й допомогти втілити у життя.

Розмовляла Любов ЛЕВИЦЬКА.

Тернопільська область.