Ніхто не хоче воювати

Публікація під рубрикою «Тема» «Коли закінчиться війна?» («Голос України» за 11.05.06) — не єдина в нашій газеті, що відкриває одну з найболючіших сторінок в історії України: оцінка і ставлення суспільства до тих, котрі під час Великої Вітчизняної війни були вояками ОУН/УПА. А також стосунки між ними і ветеранами війни. Президент України, чимало політичних партій, посилаючись на досвід європейських країн, закликають представників обох сторін примиритися. Частка самих учасників — і їх найбільше серед тих, хто надіслав листи до газети, звинувачуючи один одного в зраді України, вважають, що це неможливо. Ще деякі (з обох сторін. — Авт.) переконані, що примирення можливе, але саме їхні опоненти повинні покаятися. Інші пишуть, що проблема зникне, коли з життя піде останній учасник тих подій.

Але є в редакційній пошті листи, автори яких закликають вояків і ОУН/УПА, і Радянської Армії примиритися. Як це зробили інші народи, котрі пройшли шлях, схожий на наш.

Розпочинаємо обговорення цієї складної проблеми. Бо саме через дискусії, через правду, що її мають сказати самі учасники, можемо дійти істини та розуміння. Бо, як сказав один з авторів листа до редакції, «ми не можемо змінити минулого, але повинні здійнятися над складними історичними подіями та збагнути високу ціну заподіяного зла. З тим, щоб назавжди залишити в минулому відчуженість та непорозуміння».

Відкриваючи нову рубрику «Ніхто не хоче воювати», редакція не має наміру розставляти крапки над «і», звинувачувати чи виправдовувати будь-кого за ту чи ту точку зору. Ми пропонуємо читачам висловити власний погляд на ті події, спробувати оцінити їх з точки зору вже нинішніх знань, не обвинувачувати тих чи тих, а все-таки спробувати знайти шляхи до розуміння і прощення. Але якщо й досі ятрять рани, як і тоді, напишіть нам. Саме так — через дискусії подолали шлях до примирення інші народи. І не треба думати, що ми — інші, бо серце в кожного народу одне — людське і болить однаково. А тепер — слово читачам.

Народ, як і Бог, — усе простить...

Під час війни я працював на залізниці. Тут, як ніде, було видно, що народ віддавав усе для фронту та перемоги. А сили ОУН/УПА протидіяли Радянській Армії. Знаю, що партизани-ковпаківці воювали проти фашистів. А проти кого боролися вояки з дивізії СС «Галичина»? Ось і тепер їх показують у тодішній уніформі. Водночас деякі науковці на українському телебаченні глузують на тему: «Партизани — маски-шоу». Мабуть, забули, що провідники ОУН/УПА з наступом Радянської Армії утекли на Захід, залишивши в лісах рядових виконавців. Нині вони вимагають визнання і якогось примирення. Та ще пільг — в електричках безплатно їздити, ще щось. Треба було їм після війни не сновигати по лісах, а відбудовувати країну, заробити пенсію та й користуватися тим, що заробили. Є ще один спосіб упокоїти душу: просити прощення за скоєні злочини. Народ, як і Бог, — усе простить.

Герасим Пономаренко.

Дніпродзержинськ.

Не треба брязкати зброєю

...В одній із заміток рубрики «Тема» було написано, що УПА до 50-х років вела партизанську війну за незалежність України і знищувала не лише підрозділи НКВС, а й мирних жителів, і що НКВС діяв так само. Якщо ви вважаєте це аргументом, то поясніть, що діялося тоді на теренах Західної України і чому підрозділи НКВС масово виселяли українців цілими родинами до Сибіру? В Івано-Франківській області за одну ніч було повністю виселено мешканців 24 сіл — як ворогів народу. Їхня вина була лише в тому, що вони любили свою землю і свою мову. Це так НКВС боровся за незалежність України?

Поширена думка, що вояки УПА знищували мирних мешканців. Не заперечуватиму цього, бо так теж було. Але треба писати правду, якщо на неї хтось претендує. А вона в тому, що в загони УПА була заслана велика група провокаторів, завербованих і з місцевих жителів, і з центральних регіонів України. Ці «упівці» розправлялися з цивільними. Так радянські спецслужби дискредитували УПА. Але не тільки вони. Були окремі негідники, котрі зводили рахунки з неугодними їм. Проте це — окремі випадки й не треба виставляти їх як масові.

Незважаючи на написане, вважаю, що потрібно все-таки знаходити точки взаєморозуміння, бо інакше не бачити нам незалежної України. Нам не потрібен розбрат, ми не повинні брязкати зброєю. Ми не повинні забувати жертв з обох сторін, бо кров’ю невинно убієнних можна було б затопити всю тодішню фашистську Німеччину. А нашим шановним ветеранам (звичайно, не тим, які шмонали села та все нищили на своєму шляху), які боролися за рідну землю — незалежно від того, в Радянській Армії чи в УПА, ми повинні низько вклонитися. Примиритися — наш громадянський обов’язок. А журналісти повинні писати правду про ті дні, тоді й примирення можливе.

З повагою, Богдан Гафинець.

Новошин Івано-Франківської області.

Справжні герої

Про ветеранів Великої Вітчизняної війни сказано багато доброго, й вони того варті. Вічна їм слава. Про вояків ОУН/УПА теж написано немало, але переважно — це радянська пропаганда й брехня. Їх називали бандитами-бандерівцями й зрадниками України. А правда в тому, що Організація українських націоналістів і створена нею Українська повстанська армія з самого початку боролися за незалежність Української держави і про це знає більшість населення України. Вояки УПА не склали зброї, коли не було жодної надії на перемогу. Тому настав час на державному рівні визнати їх героями України і підвищити статус вояків УПА до статусу ветеранів Великої Вітчизняної війни. І тільки після цього порушувати питання про примирення.

Юрій Шкуратов.

Ізмаїл.

Не нарікайте на темряву...

Підтримуємо Президента України про визнання і вшанування всіх, хто захищав Батьківщину. Як і в тому, що «ми не можемо воювати до скону, з’ясовуючи, хто кого вбив більше». Наша громадська організація «Пам’ять» займається пошуком могил і увічненням пам’яті жертв війни та політичних репресій. Під час пошукових робіт люди з різною політичною спрямованістю, займаючись благодійною діяльністю та впорядковуючи могили загиблих на полі бою, — байдуже, з яких «таборів», зближуються. Але... Могили героїчно полеглих часто занедбані — попри заяви про подвиги тих, хто в них покоїться. Благаємо органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства та установи сприяти облаштуванню та збереженню місць поховання усіх співвітчизників, які віддали життя за Батьківщину. Це й переконує, і зближує людей. Одним Днем Перемоги для примирення і взаєморозуміння між людьми не обійтися. Краще своєчасно засвітити свічку пам’яті, ніж постійно нарікати на темряву. А ще — пам’ятаймо народну мудрість: «Хто забуває минуле, той приречений пережити його знову»...

Михайло Крисько.