У 70-тисячному місті Сміла б’ють тривогу: після банкрутства флагмана вітчизняного точного приладобудування — об’єднання «Орізон», перепродажу, а потім ліквідації консервно-молочного заводу, закриття «Металіста» та інших промислових підприємств під загрозою зупинки опинилося ВАТ «Смілянський цукровий комбінат».

У штучному офсайді

Утім, завод лимонної кислоти, головний фінансовий «донор» акціонерного товариства, вже припинив випуск білих кристалів. Причина вимушеного простою виробництва — неспроможність конкурувати на внутрішньому ринку з експансією китайської продукції.

— Через нецивілізоване вторгнення азійського продавця, — не приховував обурення голова правління ВАТ Сергій Підлубний, — став «на прикол» також споріднений завод у Харкові. Наші два підприємства — єдині українські виробники лимонної кислоти — сповна забезпечували потреби вітчизняного споживача. Мала великий попит наша продукція і за кордоном — поки не хлинув потік від китайського виробника.

Перший сигнал про недобросовісну конкуренцію пролунав наприкінці 2001-го. Урядові чиновники (мабуть, за гарні розкосі очі) підписали дозвіл на ввезення до України імпортної лимонної кислоти з КНР. Причому за демпінговими цінами — 344,5 долара за тонну. Після введення 20-відсоткової митної ставки Російської Федерації на всі українські товари смілянське та харківське підприємства опинилися поза грою. Вартість їх продукції втричі перевищувала ту, що завозили з-за кордону. Наступні два роки штучно створену ситуацію міцно утримували їх урядові автори, «захисники вітчизняного товаровиробника».

Після зупинки виробництва «лимонки» у липні 2002-го, адміністрація АТ «Смілянський цукровий завод» майже півтора року оббивала пороги влади згори донизу. Врешті, наприкінці 2003-го Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі на підставі численних скарг і вимог ухвалила рішення про встановлення ставки антидемпінгового мита на імпорт до України товару — 130 відсотків протягом чотирьох місяців. Через півроку та сама комісія вжила остаточних заходів, запровадивши мінімальну ціну в 977 доларів США за тонну імпортної лимонної кислоти.

Розфасований сурогат

Здавалося, справедливість перемогла. Становище на заводі стабілізувалося. Продукція смілян знайшла свого споживача. Однак фінансовий штиль тривав недовго. За зниження курсу долара, а також ввізного мита з 10 до 6,5 відсотка мінімальна ціна на китайські кристали вже не відігравала відведену їй роль. Підвищення вартості енергоресурсів та сировини навстіж відчинили ворота для імпортних товарів. До того ж не завжди якісних.

— Щоб порівняти нашу продукцію з китайською, — продовжував Сергій Володимирович, — ми закупили на ринках різних областей України 20 одиниць розфасованої в пакети «лимонки». Результати, котрі видала нам сертифікована за міжнародними стандартами лабораторія, змусили вхопитися за голову. У сімнадцяти зразках кристалів було виявлено оксалати, солі сульфату амонію, сірчаної кислоти, цукор, різні сторонні домішки! Лише три зразки з двадцяти досліджених загалом відповідали держстандарту на цей вид продукції...

Знову адміністрація акціонерного товариства почала довге листування з міністерствами та відомствами рідного уряду. Направляли звернення і до тодішнього керівника Кабміну Юлії Тимошенко і до голів РНБО та СБУ. Писали й Президенту України Віктору Ющенку. Отримали цілу купу відписок. Жоден із посадовців не поспішав відповісти на прості запитання: чому триває інвестування закордонного виробника, а свій вимушений ходити з простягнутою рукою? Хто дозволив використовувати сумнівної якості продукцію у виробництві дитячого харчування, в безалкогольній та кондитерській промисловості? На чиїй совісті отруєння здоров’я співгромадян імпортним сурогатом?

Далебі, не зацікавили владців проблема збільшення ставки ввізного мита на закордонний товар, врегулювання мінімальної ціни на завезену продукцію. А саме ці нагальні заходи просив вжити колектив акціонерного товариства.

Уряд досі «вивчає ситуацію», а єдиний в Україні виробник лимонної кислоти зупинив свій конвеєр. Допродують залишок високоякісних кристалів. Приїжджають покупці аж з Білорусі. У них хоч і є свій, подібний до українського, завод, однак наші стандарти вищі.

Цукровари ще сподіваються на «прозріння» державних мужів, які відповідають за експорт-імпорт. Чекають відповідного рішення. Якщо цього не станеться, завод лимонної кислоти припинить своє існування як господарський об’єкт. Без роботи залишаться кілька сотень працівників. Без обігріву взимку — кілька тисяч смілян. ТЕЦ підприємства, крім подачі тепла на виробництво, обслуговувала ще й цілий житловий мікрорайон міста.

Черкаська область.