До Дня медика керівництво держави піднесло працівникам гуманітарної сфери «подарунок», який передбачає ліквідацію Інституту онкології Академії медичних наук України. Відповідна пропозиція походить від одного із заступників — виконувача обов’язки міністра охорони здоров’я України — та постала у вигляді проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Національного інституту раку в Україні», який було направлено до уряду.

Пунктом першим проекту постанови пропонується ліквідувати Інститут онкології і утворити на його базі Національний інститут раку з підпорядкуванням Кабінету Міністрів України. Під красивою назвою — «Національний інститут раку» передбачається цілковита ліквідація галузі, установи, яка створювалась 85 років.

Cверблячка реформаторства чи корпоративний інтерес?

Як зазначено у супровідних документах до проекту постанови, такі перетворення здійснюються на виконання указу Президента від 06.12.05 р. «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення» та виконання міжнародної угоди про співробітництво «План боротьби з раком в Україні». Але якщо вивчити ці документи, то жоден із них не передбачає грубого втручання в устрій системи охорони здоров’я населення, тим паче ліквідації будь-яких установ у державі, насамперед головного в країні закладу з проблем онкології — Інституту онкології АМН України.

Оскільки в указах Президента та міжнародних угодах не передбачено таких жорстких дій в медицині, то, можливо, під ім’ям Президента та міжнародними зобов’язаннями супроводжують свої корпоративні інтереси певні особи? Така точка зору має, напевне, цілковите право на існування, оскільки у пункті третьому проекту постанови Кабінету Міністрів уже визначено директора утворюваної установи. Такий поворот дій може здивувати не лише фахівців юриспруденції, а й простих громадян, як у неіснуючої установи, у проекті на її створення, заздалегідь назначений директор? При цьому необхідно звернути увагу, що згідно з чинним законодавством України, посади в науково-дослідних установах займають виключно на конкурсних засадах.

Окрім того, пропонується утворюваному Національному інституту раку підпорядкувати цілісну систему онкологічних закладів — онкодиспансерів, науково-дослідних інститутів, що досі належали Міністерству охорони здоров’я, і віднести цю галузь до сфери управління Кабінетом Міністрів України. Але така пропозиція є хибною, непрофесійною, оскільки в правовому порядку це неможливо тому, що Кабінет Міністрів України не може бути утримувачем таких закладів, тим паче окремої ланки медичної сфери.

Також у проекті положення «Про Національний інститут раку в Україні» передбачається, що директор інституту здійснює керівництво діяльністю онкологічної служби України, розпоряджається майном та коштами інституту, затверджує структуру, штатний розпис і кошторис не тільки інституту, а й міжрегіональних онкологічних науково-практичних центрів, науково-дослідних закладів, дитячих лікувальних онкологічних установ, реабілітаційних центрів тощо, клопоче про застосування до організаторів охорони здоров’я та спеціалістів онкологічної служби заохочень та стягнень. Особисто виписані для директора майбутньої установи повноваження є не що інше, як авторитаризм з агресивно-руйнівним характером, спрямованим на володіння «всим і вся». До речі, необхідно сказати, що нині директор Інституту онкології АМН України здійснює керівництво роботою лише інститутом, затверджує штатний розпис і кошторис тільки інституту, а не всіх інших онкологічних закладів у системі охорони здоров’я.

На фоні таких безмежних кадрових та фінансових повноважень директора утворюваного Національного інституту раку в Україні, проектом постанови пропонується всі витрати у реалізації даного проекту покласти на державний та місцеві бюджети. Тобто одна особа буде здійснювати керівництво всією галуззю: призначати директорів, заступників, головних лікарів в районах і областях, а кошти, яких немає на лікування, обладнання, зарплату, платитимуть місцеві бюджети — самі громадяни.

Така пропозиція більш схожа на вередування дитини, яка хоче мати у своїй власності певну річ, але проблема онкології — це всеукраїнський масштаб і біда десятків тисяч громадян України. А чи задумались автори проекту постанови про хворих людей, дітей, що буде з ними? За які кошти їх лікувати? Де їх лікувати під час ліквідації єдиного в Україні Інституту онкології? Де буде медичний персонал під час ліквідації та у разі, якщо хтось із них не сподобається новому директору? Чому інститут ліквідують за півтора місяці (18.05.06 р. — 01.07.06 р.)?

Одночасно постає запитання, хто вивчав доцільність ліквідації однієї установи та утворення іншої? З цими та багатьма іншими запитаннями я, як народний депутат України, офіційно звернувся до провідних спеціалістів Національної академії наук, Академії медичних наук, Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Р. Кавецького, Інституту онкології АМН України тощо. І, як закономірність швидких нововведень, отримав категоричну відповідь від всіх адресатів, котрі стверджують про недоцільність ліквідації основного провідного закладу онкології.

Той мурує, той руйнує

Одна із головних аргументацій полягає у тому, що створюваний Національний інститут раку не буде забезпечувати розвиток онкологічної науки та спричинить руйнацію злагодженої системи онкологічної допомоги, яка успішно працює вже більш як 85 років. В Україні існує налагоджена функціональна структура онкологічної служби від науково-методичного забезпечення до надання медичної допомоги спеціалізованими центрами. Нині розроблено низку державних програм, якими передбачено чіткішу координація наукових досліджень та клінічного впровадження їх результатів у медичну практику.

Окрім того, аналізуючи проект постанови та супровідні матеріали, можна зробити висновок, що Національний інститут раку планується створити не як науковий центр розвитку онкології в державі, а як практичну установу на зразок управління онкології МОЗ України або регіонального онкологічного диспансеру. Основною функцією цього закладу передбачається керівництво роботою онкологічної служби, проведення акредитації онкологічних закладів, контроль за використанням ліжкового фонду, проведення закупівель ліків, обладнання та інших технічних напрямів. Питання перспектив розвитку та виконання наукових досліджень у проекті не є визначальним у діяльності Національного інституту раку, що недопустимо та чітко вказує на недоцільність його створення.

Усі положення проекту постанови та супровідні матеріали дублюють функції діючого Інституту онкології, що аргументовано доводять фахівці Академії медичних наук, інститутів тощо.

Наприклад, у проекті положення про Національний інститут раку в Україні зазначено, що він утворюється для поліпшення надання медичної допомоги онкологічним хворим через вдосконалення функціональної структури онкологічної служби в Україні. На противагу цьому, у відповіді фахівців Академії наук зазначається, що сьогодні онкологічна служба України має унікальну розвинену мережу онкологічних закладів, на обліку яких перебуває близько 900 тисяч хворих;

у проекті положення зазначаються функції Інституту раку: «розробка загальнодержавної програми «Боротьба з онкологічними захворюваннями», на противагу надається відповідь: «Інститут онкології як головний заклад з онкології МОЗ України вже розробив та здійснював супровід і виконання державної програми «Онкологія» на 2002—2006 р., а також розробив концепцію загальнодержавної програми «Боротьба з онкологічними захворюваннями»;

у проекті зазначається: «розробляє програми первинної профілактики онкологічних захворювань», на противагу сказано: «програми первинної профілактики онкологічних захворювань розробляються закладами гігієнічного спрямування, з якими Інститут онкології АМН України тісно співпрацює»;

проект передбачає: «Національний інститут раку супроводжує державні та національні цільові програми у сфері онкології», на противагу зазначено: «Інститут онкології був ініціатором створення, брав активну участь у виконанні державної програми «Онкологія» на 2002—2006 р., національної програми «Діти України», державної програми «Здоров’я киян»;

у проекті положення передбачено: «спільно з Міністерством охорони здоров’я України схвалює тематику наукових досліджень з онкології, які будуть проводитись за бюджетні кошти», на противагу відповідь: «Інститут онкології спільно з Міністерством охорони здоров’я України та комісією з проблем «Злоякісні новоутворення» щорічно визначає найбільш перспективні напрями наукових досліджень з онкології та які проводитимуться за бюджетні кошти»;

проектом зазначено: «Національний інститут раку готує пропозиції до проектів управлінських рішень для керівництва МОЗ України з питань, що належать до його компетенції», на противагу сказано: «Інститут онкології постійно готує інформаційно-аналітичні матеріали про стан онкологічної допомоги населенню та онкоепідеміологічну ситуацію для Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, розробляє проекти нормативних та регулюючих документів, бере участь у підготовці матеріалів для проведення колегій, селекторних та апаратних нарад в МОЗ України». Інститут онкології розробив та надав до МОЗ України стандарти лікування онкологічних хворих на основі аналізу вітчизняних та закордонних наукових розробок з урахуванням рівня матеріально-технічного забезпечення онкологічної служби.

Це — лише десята частина порівнянь, але навіть цей неповний перелік видів діяльності інституту свідчить про те, що всі функції і завдання, які автори проекту постанови передбачають покласти на Національний інститут раку, вже давно успішно виконує Інститут онкології АМН України.

Усупереч Козьмі Пруткову

Головною і всім відомою проблемою медицини є недостатнє фінансування. При цьому є проблеми, які потребують вирішення на державному рівні, а не шляхом руйнування одного і створення іншого закладу, оскільки це — недоцільно, економічно не виправдано і є загрозою насамперед для хворих. Окрім того, за сьогоднішнього стану держави та економіки, ще невідомо, чи зможуть автори нововведення збудувати хоча б наполовину таку установу, на такому рівні і з такими фахівцями, якою сьогодні є Інститут онкології АМН України.

Необхідним є удосконалення функціонування та взаємодії наявних спеціалізованих структур та загальнолікувальної мережі, підвищення рівня підготовки і лікарів-онкологів, і лікарів інших спеціальностей, оснащення онкологічних закладів новітнім діагностичним і лікувальним обладнанням, насамперед для променевої терапії, забезпечення хворих у достатній кількості хіміотерапевтичними засобами, впровадження сучасних стандартів лікування онкологічних захворювань. Але для вирішення цих проблем зовсім не треба руйнувати існуючу систему боротьби з онкологічними захворюваннями і створювати нову із зовсім невизначеними перспективами.

Якщо ініціатори Національного інституту раку, через недосвідченість, хочуть в одній установі об’єднати все, то слід сказати, що теоретичні і практичні проблеми онкології не можуть вирішуватися в межах тільки однієї установи. Наприклад, проблеми діагностики і лікування пухлин головного і спинного мозку вирішуються в Інституті нейрохірургії, пухлин сечостатевої системи в Інституті урології тощо. Те само стосується розробки теоретичних проблем онкології. Механізм трансформації нормальних клітин у пухлинні, етіологія і патогенез пухлин пов’язані з глибинними загальнобіологічними процесами. Цими питаннями займаються молекулярні біологи, генетики, цитологи, біохіміки в різних установах, у тому числі Національної академії наук.

Тому Академія медичних наук категорично проти створення Національного інституту раку у такому вигляді, як це запропоновано у проекті постанови. Автори проекту не навели вагомих аргументів на користь доцільності прийняття цього документа. Немає жодного обґрунтування, чому треба руйнувати існуючу онкологічну службу, ліквідувати Інститут онкології АМН України і створювати Національний інститут раку. Нарешті треба сказати про морально-етичний бік заміни Інституту онкології на Інститут раку. Онкологія — широке поняття, воно охоплює всі види пухлин — і доброякісні, і злоякісні, які походять з різних видів тканин. Рак — це злоякісна пухлина, яка походить тільки з епітеліальних клітин, і це поняття не ототожнюється з іншими злоякісними новоутвореннями —саркомами та інше. При цьому неважко уявити психологічний стан хворого, якого, наприклад, з доброякісною пухлиною направляють лікуватися до Інституту раку. В країнах, де створено національні інститути (центри) раку, ці установи займаються суто організаційними питаннями, питаннями епідеміології пухлин, зв’язками з іншими установами, де відбувається лікування онкологічних хворих.

Хибна та невиважена ініціатива авторів проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Національного інституту раку в Україні» цілком зрозуміла, оскільки фахівців до її розробки не залучали, а самим зрозуміти недоцільність нововведень не вистачило досвіду, фаху, практики роботи тощо. Вочевидь, він розроблявся окремою групою людей, які зацікавлені лише у своїх корпоративних інтересах та таємно лобіюють проект у Кабінеті Міністрів України. Але такі дії спрямовані на руйнацію медицини. Вони не мають перспективи на існування!

Зокрема, хочу звернути увагу, що в медичній сфері всі рішення — чи то в проведенні операцій, чи то з організаційних питань — приймаються колегіально, за участю фахівців, науковців. А таке важливе питання, як ліквідація Інституту онкології, не було розглянуто на Національній раді з питань охорони здоров’я населення при Президентові України, на спільному засіданні колегії Міністерства охорони здоров’я України, не було винесено на обговорення президії Національної академії наук, Академії медичних наук.

Слово до можновладців

Натомість одним розчерком прем’єрського пера пропонується ліквідувати установу, яка заснована ще у 1920 році, в якій під керівництвом директора, професора І. Шевченка, зразу після Великої Вітчизняної війни, була розроблена та втілена в життя концепція організації онкологічної допомоги в Україні з відкриттям регіональних онкологічних диспансерів, яка потім була впроваджена на всій території Радянського Союзу! Нині колектив інституту нараховує 1115 співробітників, з них 1 член-кор. НАНУ, 13 професорів, 119 наукових співробітників, 23 доктори та 48 кандидатів медичних наук. Тільки за останні 25 років в інституті підготовлено 38 докторів і 165 кандидатів наук. У стаціонарі інституту — 560 ліжок, працює 173 лікаря, з них 34 кандидати медичних наук, 11 мають звання заслуженого лікаря України. В клініці щорічно проходить лікування понад 10,5 тисячі найбільш тяжких категорій хворих з усіх регіонів країни, консультативну допомогу отримує понад 130 тисяч осіб.

Сьогодні Інститут онкології розширює свою клінічну базу. Він має висококваліфіковані наукові й медичні кадри та здатний в повному обсязі виконувати функції з організації онкологічної служби в країні і надання спеціалізованої допомоги онкологічним хворим.

Тому, підсумовуючи вищесказане, хочу звернути вашу увагу, пане Президенте! Під вашим іменем та указами обманним шляхом намагаються знищити онкологію — як галузь! Переконливо прошу взяти під особистий контроль дане питання та не допустити руйнації у такій важливій сфері медицини.

Одночасно закликаю в. о. Прем’єр-міністра України виважено підійти до вивчення цієї умисно створеної проблеми, звернути увагу на аргументи, що приведені у цій статті, та порадитись з провідними вченими Національної академії наук України, Академії медичних наук, досвідченими фахівцями науково-дослідних закладів та не допустити ліквідації інституту, безладу і руйнації у сфері онкології, оскільки від вас залежать десятки тисяч людських життів.

Василь ХАРА, народний депутат України (фракція Партії регіонів).