Інформаційні блоки в газетах і на телебаченні вже кілька місяців здебільшого відкриваються суто політичними новинами — передвиборними, післявиборними, і нарешті «коаліційними», а в перервах народ лякають економічними кризами і колапсами. Більш «незалежна» преса розслідує корупційні схеми бізнес-монополістів і переділи сфер впливу і ринків. І все це знову-таки з ідеологічними «розбірками» — хто за «червоних», хто за «білих»... Іноді здається, що країна справді в глухому куті, доки не познайомишся зі стабільними виробничими структурами, які працюють і розвиваються незалежно від політичної погоди.

Сьогодні ми ведемо бесіду з головою правління ЗАТ «Агробудмеханізація», заслуженим будівельником України Володимиром ШАЛІМОВИМ.

— Володимире Іллічу, для початку розкажіть, як вам удається розвивати будівельну фірму в наш нелегкий час. Ви і вчора, і сьогодні успішно працюєте в умовах запеклої конкуренції, політичної та економічної нестабільності.

— Якщо дивитися з точки зору хронології, то ми справді почали працювати в часи, не зовсім сприятливі для успішного бізнесу. Але часи, як кажуть класики, завжди однакові. Це ми до них ставимося по-різному. До 2000 року я працював у приватній будівельній структурі як заступник і мені, звичайно, хотілося більшої самостійності. Це були цілком здорові й обґрунтовані амбіції. Після закінчення Полтавського будівельного інституту почав працювати на Березанському будівельному комбінаті майстром, де в 27 років доріс до головного інженера, потім на аналогічній посаді на одному з Київських ПМК. Тобто, пройшовши шлях від простого майстра до керівника, я набув колосального досвіду, який і дав мені право очолити будівельну компанію. До того ж створював я її на базі аж ніяк не процвітаючого управління механізації, що уже давно не зводило кінці з кінцями, орієнтуючись винятково на здавання в оренду технічних засобів. Тоді ми і розробили план розвитку фірми в сучасних економічних умовах. Перереєстрували управління на акціонерне товариство, з перших днів узявши курс на зміцнення матеріально-технічної бази компанії та її кадрового складу.

— Так усе просто.

— Якби все було так просто, то ми уже обігнали б, як нам колись обіцяли, Америку. Труднощів було багато. Пам’ятаєте, у Жванецького —один недолік торкни, а вони позаду аж заколосилися. Техніка управління механізації, на базі якого, повторюю, ми були створені, була частково розкрадена, а та, що залишилася, безнадійно застаріла. А колектив, який забув про стабільну і нормальну зарплату, професійно і морально деградував. Починали практично з нуля, щодня і щогодини доводячи серйозність і масштабність своїх намірів. Сьогодні ми міцно стоїмо на ногах, і наші люди так само міцно тримаються за своє робоче місце, а я у свою чергу ціную і всіляко заохочую надійних і висококваліфікованих співробітників. До речі, за високого безробіття в країні, хоч як дивно, не так легко знайти гарних фахівців. У одних спрацьовують «соціалістичні» стереотипи, в інших, навпаки — «капіталістичні». Але мене не влаштовували «шабашники» і «тимчасові». Для початку я поїхав до керівництва Полтавського будівельного інституту і попросив направляти до нас хороших випускників-лінійників. До того ж прохання моє було з такою умовою: хлопці вступали до інституту без усілякого блату, із шанованих і роботящих родин. Експеримент, як то кажуть, вдався і я дотепер щорічно поповнюю колектив молодими надійними кадрами.

— Чим ви їх стимулюєте?

— Крім стабільної і цілком пристойної зарплати ми надаємо безпроцентні позички на придбання житла, оздоровлюємо у санаторіях і пансіонатах за десятивідсотковими і безоплатними путівками. Але головне — люди бачать, що наша структура стабільно розвивається і розширюється.

— У цьому є навіть щось ностальгічне. На тлі більшості бізнес-структур, де панують суто капіталістичні виробничі відносини в найгіршому своєму вигляді, у вас компанія з людським обличчям.

— Я не хочу, щоб у когось склалася хибна думка, що у нас десь забило золоте джерело і ми черпаємо, кому скільки треба. Люди будують будинки і повинні мати можливість побудувати житло і собі. Але існують тверді економічні закони, згідно з якими ми можемо субсидіювати купівлю квартир обмеженій кількості співробітників, хоча цей процес стабільний і системний. Звичайно, що під час цього враховуємо і професійний рівень працівника, і його перспективність. Я дуже ціную своїх людей і хочу, щоб вони не тільки добре працювали, а і нормально жили. Мій принцип керівництва — ми залежимо одне від одного: я від роботи колективу, а колектив — від мого вміння залучити замовника, вийти на вигідний контракт, забезпечити зарплату і нормальні умови для роботи.

— А можна трохи докладніше про те, як ваша аж ніяк не столична компанія досить міцно посіла місце в цьому сегменті?

— Про це говорити завжди приємно, тому що кожна, навіть маленька, перемога в становленні компанії дуже дорога. Звичайно, стратегічно все було мною продумано задовго до створення «Агробудмеханізації». Я розумів, що тільки на будівництві ми далеко не виїдемо, до того ж будемо в постійній залежності від постачальників. Пам’ятаєте, як у старих радянських фільмах — бетон не завезли і будівництво зупинилося. Тому в 2001 році до нашої організації було приєднано Бориспільський комбінат будівельних матеріалів, який не експлуатувався майже п’ять років. Згодом ми підтримали збанкрутілу базу ПМК. Тепер тут виконуються роботи з монтажу сантехніки, вентиляції, кондиціонування. Для повного виконання комплексних робіт було засновано ДП «Енергія-плюс», яке здійснює електроналагоджувальні роботи. ДП «Агробуд» має ліцензію на проектні та дизайнерські роботи... Тобто, після всіх цих реорганізацій «Агробудмеханізація» стала концерном і виступає в ролі генерального підрядника — від фундаменту під ключ. Але все-таки головним чинником нашої успішної роботи вважаю відносини із замовниками. Пам’ятаю наші перші об’єкти — ринок у Борисполі і заправку на трасі Київ—Харків для західної нафтової групи. Ми тоді дуже старалися, не порушуючи ні на йоту умови договору, адже репутація в будівельному бізнесі дорого коштує. Представники компанії «ЛУКОЙЛ-Україна», перш ніж піти на співробітництво, звичайно, подивилися, що ми можемо. Восени ми одержали від «ЛУКОЙЛа» замовлення на заправку в Баришівці, а взимку було здано перший об’єкт. Від цієї великої компанії ми одержали перші рекомендації, як надійні партнери. Далі надійшло ще більш відповідальне замовлення — будівництво нафтобази для заправки літаків АНТК «Антонов» у Гостомелі. Тут треба враховувати не лише якість будівництва, а і складну систему безпеки зберігання вибухонебезпечних продуктів. Потім ми отримали не менш складне замовлення на реконструкцію корпусів для фармацевтичної компанії «Альба Україна». На цьому об’єкті були дуже високі вимоги з вологості та температури повітря на складах, де зберігаються ліки. Знову-таки наша репутація допомогла вийти на тісне ділове партнерство з угорською фірмою «Гедеон Ріхтер». Ми побудували фабрику медпрепаратів у Вишневому. Причому угорці поклали на нас відповідальність не тільки за будівництво, а і за проектування і здачу об’єкта. З гордістю можу згадати готельний комплекс на території МАПП «Ягодин» Волинської області. Поступово ми виходили на рівень генпідрядників, нам довірили свої об’єкти Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв, Київська обласна адміністрація, а «Енергоатом» замовив будівництво комфортабельних житлових будинків для співробітників українських АЕС по всій Україні.

— Побутує думка, що отримання таких великих замовлень відбувається за допомогою винятково тісних і «дружніх» контактів із представниками місцевої та центральної влади.

— Ну добре, припустімо такий варіант, що мені допомогли одержати серйозне замовлення на будівництво складних об’єктів. А що ми потім робитимемо, якщо не будемо спроможні чітко та якісно його виконати. Наприклад, нам замовили реконструкцію спортивного комплексу «Чайка» перед приїздом до Києва Папи Римського. Треба було буквально за лічені дні обладнати не лише трибуни, а і забезпечити їх повну безпеку, з огляду на акустичні та електроналагоджувальні роботи. Завалили б цей архівідповідальний об’єкт — хто б з нами потім мав справу? Ось ще один приклад: ми побудували головний офіс і складські приміщення для великої косметичної фірми «AVON». Це дуже красиві, сучасні споруди, побачивши які представники інших закордонних компаній вийшли з нами на перспективні переговори про довгострокове співробітництво. Західні замовники, перш ніж підписати договір, мають бути абсолютно впевнені в надійності партнера, на «авось» там ніхто не працює. Тому ми і заробляли свою репутацію, фігурально кажучи, кров’ю і потом, ґрунтуючись на трьох принципах — темпи, якість, ціна. Після здавання того чи іншого об’єкта, ми зазвичай не припиняємо контакти з колишніми замовниками — телефонуємо одне одному, зустрічаємося, з деякими навіть дружимо.

— А як ви прокоментуєте ситуацію з аферними будівельними фірмами, які, використовуючи ажіотажний попит на житло, вдаються до елементарного шахрайства. «Еліта-центр» не єдина на будівельному ринку.

— Це складне питання з точки зору чинного законодавства. Люди добровільно вносили кошти, підписували договори і були зрештою ошукані. Звичайно, можна порадити надалі бути обережнішими. Але я вважаю, що має бути жорсткий державний контроль над структурами, які залучають кошти населення. Гроші не можуть лежати в банках мертвим капіталом, а мають дуже швидко освоюватися. Якщо черговий «Еліта-центр», зібравши мільйони, не поспішає розпочинати будівництво, то це дуже тривожний сигнал і для пайовиків, і для правоохоронних органів.

— Володимире Іллічу, ви — людина відома не лише в рідному Борисполі. Вас, напевно, намагалися втягти в політику, принаймні на останніх парламентських виборах. Яку політичну силу ви підтримували і підтримуєте?

— Я, як громадянин, підтримував на президентських виборах Віктора Андрійовича Ющенка, на парламентських — «Нашу Україну». Не можу сказати, що в усьому згодний з деякими представниками цієї політичної сили. Мене передусім не влаштовує кадрова політика. Ми повинні все-таки прийти до того, що кожен має виконувати свою справу. Вчитель — вчити, лікар — лікувати, а будівельник — будувати. Думка ця стара як світ, але саме це і забувають сьогодні. Мене дивує, як політики вже багато років сперечаються, яку ж національну ідею запропонувати народу, яка їх згуртувала б і надихнула. Але якщо завтра українець не зможе оплачувати свої елементарні потреби, а цілі міста періодично відключатимуть чи від водопостачання, чи від опалення, то сама патріотична ідея не буде сприйнята. Потрібно від руйнування перейти до будівництва у всіх значеннях цього слова.

— Скажіть, а чим, крім роботи, наповнене ваше життя?

— Звичайно, моїми дітьми. У мене два сини і донька. Було б дивним, якби я не знаходив для них часу через бізнес. Люблю книжки. Моя мама все життя пропрацювала бібліотекарем і вона прищепила любов до гарної літератури. Люблю живопис, поезію, музику. Люблю спілкуватися з цікавими людьми. Люблю друзів, батьків, своїх соратників, з якими починав піднімати нашу компанію. Свої об’єкти люблю. Приміром, приїжджаючи до Криму, обов’язково заїжджаю в Севастополь і милуюся нашим житловим будинком, який побудовано в неординарному архітектурному стилі. Коли я дивлюся на наші бездоганні споруди, завжди думаю, що, мабуть, недаремно живу. Але це вже патетика.

— Вам лише 47 років. За останні шість років ви довели, що можете в короткий термін маленьку будівельну фірму підняти до рівня великої корпорації. Зупинитеся на досягнутому чи все-таки виношуєте більш глобальні плани?

— Я продовжуватиму будувати. А що стосується масштабів, то ми вже готові піднімати серйозні об’єкти, зокрема, великі виробничі комплекси. І що більше в нас буде таких замовлень, то швидше стане країна на ноги. У цьому моє бачення національної ідеї.

Вів бесіду Борис СОМАРІН.