Із досьє «Голосу України»

Володимирові Анатолійовичу Гресю 44 роки. Народився на Тернопільщині у родині колгоспного агронома, вихідця з Шевченкового краю. Строкову військову службу пройшов у Харківській області. 1983 року закінчив Київський торговельно-економічний інститут. Працював заступником головного бухгалтера Чорнобаївського районного споживчого товариства Черкаської області. Вісім років керував райоб’єднанням підприємств громадського харчування. Очолював спільне українсько-польське підприємство «Веста». У 1998 році брав участь у створенні партії «Реформи і порядок», був заступником голови Черкаської обласної організації цієї партії.

З березня 2005 року Володимир Гресь — голова Чорнобаївської райдержадміністрації. Того ж року перейшов до лав ВО «Батьківщина». У квітні 2006 року обраний головою Черкаської обласної ради.

За вдачею рішучий, енергійний, ініціативний, товариський. Захоплюється спортом, туризмом. У житті сповідує класичне правило: прийшов, побачив, переміг.

— Володимире Анатолійовичу, ви економіст за фахом, ще недавно успішний підприємець, кардинально змінили своє життя. Дехто пов’язує це з вашою дружбою з Миколою Томенком...

— Перед обранням головою обласної ради я понад двадцять років працював у Чорнобаївському районі, який, без перебільшення, називають флагманом агропромислового комплексу Черкащини. Однак навіть у цьому передовому районі, у великих багатогалузевих господарствах, які очолювали і нині очолюють мудрі, помірковані керівники, стабільність утримувалася не завдяки державній економічній політиці, а всупереч їй. Ціною надзусиль, коли під гаслами горезвісної аграрної реформи бездумно взялися ламати і розтягувати нажите тяжкою колгоспною працею, у районі вдалося зберегти цілісними сільськогосподарські підприємства.

У той час я остаточно переконався, що без особистої громадянської позиції, без активного втручання у суспільні процеси — наша країна приречена. Її нестиме за течією без керма і вітрил. Тоді я й поринув у політику. Вдячний Богові, що у вирі життя зустрів Миколу Томенка, непересічну особистість, талановитого аналітика, мужню людину. Родом з чорнобаївських країв, він вразив мене своєю турботою й увагою до земляків. Я багато чого навчився у Миколи Володимировича і вважаю: якби більшість політиків сповідували, як він, відданість народові не на трибуні, а на ділі, —Україна давно б уже забула тяжкі часи розбрату і негараздів.

— Аби ж так сталося! Однак політичні діячі різні, й від цього нікуди не втечеш. Як вдалося в обласному «парламенті» уникнути синдрому Верховної Ради, де за будь-який портфель воюють наче за останню п’ядь рідної землі?

— Коли сформувалися фракції, ми одразу домовилися: більшість постійних комісій очолять представники БЮТ, як блоку-переможця на виборах. Звичайно, це не всім сподобалося, але й особливих протестів не було. Після двох сесій, що минули, можу сказати про загальну атмосферу у залі. Часом вона нагрівалася до червоної позначки, але не до критичної межі. Депутати налаштовані на конструктивну і, головне, результативну роботу. Нас об’єднує спільне прагнення — підвищити рівень життя краян і розвіяти розчарування та апатію, що заволоділи настроями багатьох людей.

— Як ви це робитимите?

— Найперше нам потрібно залучити якнайбільше інвестицій — і зарубіжних, і внутрішніх. Черкащина має найкращі у світі чорноземи, потужний АПК, розвинену систему переробних підприємств, чудове географічне розташування — у центрі України. Ці привабливі фактори за наполегливої і чітко організованої роботи, впевнений, обов’язково спрацюють. На другій сесії обласної ради ми схвалили інвестиційну програму Шевченкового краю на наступні п’ять років. Спільно з ученими НАН України провели науково-практичну конференцію «Стратегічні напрями розвитку Черкаської області». Незабаром відбудеться інвестиційний ярмарок. На ньому, зокрема, широко представимо всеукраїнську культурологічно-туристську програму «Золота підкова Черкащини». Зацікавити інвесторів відбудовою історичних пам’яток землі Богдана і Тараса — також входить до наших планів.

— Без створення виконавчого органу обласної ради всі ці задуми важко, а то й неможливо буде здійснити.

— Резон у цьому є. Однак на державному рівні ще не розроблено механізм утворення таких структур. Утім, переконаний, органи місцевого самоврядування, врешті-решт, прийдуть до оптимального управління територіальними громадами. Бо що ж нині виходить: згори керують, як і що робити в області чи районі, а грошей на виконання вказівок — катма. Ось яскравий приклад. Без погодження з місцевою владою київські чиновники дали дозвіл на поглиблення фарватеру Дніпра неподалік приміського села Сокирне. Внаслідок проведених робіт там склалася катастрофічна ситуація: течія щодоби поглинає прибережну смугу, наближається до села. У зоні екологічного лиха опинився черкаський водозабір. На ліквідацію загрози черкащани попросили в уряду кілька мільйонів гривень. Поки вирішувалося фінансування рятувальних робіт, вода змила у Дніпро приміщення риболовецької бригади. Обласна рада вимушена була на шкоду іншим «пожежним» об’єктам виділити зі свого бюджету 4 мільйони гривень...

— Це, наскільки мені відомо, не ліквідувало небезпеку затоплення не тільки Сокирного, а й інших наддніпрянських сіл, навіть кількох мікрорайонів Черкас.

— Так. Викраяних коштів замало, щоб впоратися з бідою. Ми працюємо над цим і вимагаємо обіцяної допомоги з Києва.

— Але не завжди брак грошей пов’язаний з урядовим недофінансуванням. На сесії облради соціаліст Тихомиров вказав на відсутність елементарного порядку в обліку та використанні майна обласної комунальної власності. Чого вартий один лиш наведений факт: торік аптечна система з її мільйонними оборотами спрямувала до обласного бюджету... 1300 гривень.

— Це тільки частина фінансового айсберга, котрий нова влада взялася витягнути на поверхню. За ініціативою депутатів обласної ради вже створено спеціальну робочу комісію, котра прискіпливо перевіряє роботу комунальних підприємств. Керівництво одного з них за виявлене недбальство незабаром буде замінено. У разі підтвердження порушень закону — притягнено до кримінальної відповідальності.

— Володимире Анатолійовичу, з усього видно, що автори адмінреформи взяли тайм-аут. Але завтра вона знову стане на часі. Як ви ставитеся до основних її ідей?

— Загалом позитивно. Та вважаю, що влада повинна бути навіть на хуторі з тридцяти дворів. Хай місцевий виборний орган представлятиме один староста чи війт — головне, щоб люди знали: у них є представник самоврядування, захисник їх інтересів. До речі, він може працювати на громадських засадах. Я знаю чимало активних, завзятих людей, котрі на совість виконують роль місцевого лідера, порадника своїх односельців. До речі, така практика утвердилася у Польщі після проведення там адмінреформи.

— Насамкінець кілька слів, Володимире Анатолійовичу, про вашу родину.

— З майбутньою дружиною, Світланою, ми навчалися в одній студентській групі. Після закінчення інституту разом приїхали на її батьківщину, на Черкащину. Зараз Світлана Миколаївна займається підприємництвом. Син Сергій закінчив Київський національний аграрний університет, здобув фах еколога. Живе і працює у Києві.

— Дякую за розмову.

Інтерв’ю провела Лідія ТИТАРЕНКО.