Про військові операції Другої світової написано мільйони сторінок досліджень та мемуарів. Знято тисячі фільмів. Однак і досі мало історичної ПРАВДИ про наймасштабнішу трагедію народу, котрий опинився в епіцентрі гітлерівсько-сталінського пекла.

Загинули під Зеленою Брамою

...Вони відступали від західних кордонів СРСР углиб України. Сотні тисяч солдатів кількох пошматованих армій Південного та Південно-Західного фронтів. Скільки всього бійців налічувалося у військових лавах об’єднань, ніхто довести не міг й не зможе. Бо тільки тепер відкрився страшний у своєму цинізмі факт: у 1941 році списки рядового складу фронтів Червоної Армії не вели...

Безперервні бої, безсонні ночі смертельно виснажили бійців. У серпні відступ дивізій докотився до Умані, до урочища Зелена Брама. Дві армії Південного фронту, 6-та і 12-та, опинилися в оточенні ворога. Широка степова рівнина унеможливлювала будь-який прорив. До того ж в армій закінчувалися боєприпаси, продовольство. Солдати їли листя і траву... Спрагу намагалися втамувати росою. Від серпневої спеки й голоду падали з ніг молоді бійці. Командарми — генерали Іван Музиченко та Павло Понєдєлін — були тяжко поранені.

Противник запропонував капітуляцію. «Наступати!» — наказала Ставка. Знесилені солдати піднялися назустріч неминучій смерті...

Командарма розстріляли після війни

— У ворожих лещатах загинули майже 150 тисяч воїнів, — ділилася зібраними матеріалами керівник групи «Пошук» Бабанської школи Уманського району вчителька Вікторія Бабій. — Знищення двох армій стало найвідчутнішою поразкою початку війни. Поранених солдатів і офіцерів, котрі вціліли у свинцевому вирі, гітлерівці кинули на дно глибокого кар’єру. Так утворився перший фашистський концентраційний табір. В історію війни він увійшов під назвою «Уманська яма». До цієї смертельної пастки потрапив і боєць Андрій Ющенко, батько Президента України...

Командуючі 6-тою та 12-тою арміями Іван Музиченко та Павло Понєдєлін опинилися у ворожому полоні. Обидва генерали навідріз відмовилися вести будь-які переговори з окупантами. Поранені, але не зломлені, вони мужньо трималися в неволі, подаючи приклад своїм солдатам. Однак після війни сталінські штабісти записали у списки «зрадників» Понєдєліна. У переможному 1945-му генерал-майора рішенням військового трибуналу засудили до п’яти років таборів. У 1950-му Понєдєліна розстріляли...

Тільки через п’ять років після смерті Сталіна непохитного командарма-фронтовика реабілітували.

— Упродовж десятиліть, — продовжувала Вікторія Іванівна, — масштабна поразка Червоної Армії на уманських рубежах старанно замовчувалася. Лише у книжці Євгена Долматовського «Зелена Брама» зроблено першу спробу розповісти про одну з найтрагічніших сторінок воєнної епопеї.

У 1984 році жителі села Бабанка встановили на місці загибелі двох армій скромний пам’ятний знак. Тоді лише 38 колишніх воїнів, котрим дивом удалося вирватися з жахливої «Уманської ями», відгукнулися на листи патріотичної групи «Пошук» і приїхали до Зеленої Брами...

Чи треба ворушити історію?

У серпні 2005 року на краю щойно скошеного хлібного поля відкривали новий пам’ятний знак загиблим бійцям і офіцерам Червоної Армії. Коли впало біле полотнище, відкрилася сіра стела з викарбуваними на граніті двома реченнями: «На цих рубежах 2 — 8 серпня 1941 року воїни 6-тої та 12-тої армій вели кровопролитні бої з німецько-фашистськими загарбниками. Вічна слава героям — захисникам Вітчизни!» Промовці говорили штампованими, загальними фразами про героїзм і подвиги. Однак нічого про те, що ж насправді сталося в пекельному серпні 1941 року. Чому і через кого прийняли тут мученицьку смерть сотні тисяч співвітчизників? Чому жодного імені немає на відкритому меморіалі?

...Сьогодні ентузіасти-краєзнавці області виношують ідею увічнення загиблих, а також створення експозиції. Думається, задум цей необхідно підтримати й на державному рівні. Адже давно настав час підняти завісу замовчування трагедії 1941 року.

Черкаська область.