Від початку року ЗАТ «Донецьксталь» — металургійний завод» не взяло для доменного виробництва ані грама природного газу. Секрет — у технології із використанням пиловугільного палива та коксу класу «Преміум». Свого часу 1980 року Донецький металургійний був родоначальником нової технології, на яку згодом перейшов увесь світ. А доменна піч № 2 поки що залишається єдиною в Україні, де використовується пиловугільне паливо.

Досягнення донецьких металургів стали предметом обговорення на спеціальній галузевій нараді. Задля справедливості варто відзначити, що в розпал газової кризи наприкінці минулого—на початку цього року і виробничники, і представники уряду заговорили про технологію доменної плавки із використанням пиловугільного палива (ПВП) як один із шляхів істотного скорочення витрат «блакитного палива». Адже чавун — найбільш «енергоємний» із продуктів металургійного виробництва. Найдорожчі і найдефіцитніші компоненти чавуну — кокс і природний газ, частка яких у собівартості становить 30—40 відсотків. «Сьогодні всі металургійні комбінати проробляють технологію пиловугільного палива і мають контакти із розробниками обладнання — на превеликий жаль, зарубіжними. Іноземці не завжди враховують особливості нашої сировинної бази», — відзначив у Донецьку президент Асоціації доменників України Володимир Терещенко.

За словами віце-президента Асоціації металургів України Сергія Грищенка, було б помилкою сподіватися, що із впровадженням нової технології, коли використовується вугілля дешевших марок, можна забути про якість коксу. Досвід донеччан засвідчив: щоб перейти на західні стандарти із використання пиловугільного палива, необхідно досягти їх-таки стандартів якості коксу. Виробництво такого палива вперше в Україні було організовано на ВАТ «Ясинівський коксохімічний завод» та ЗАТ «Макіївкокс». А використовувалося коксівне вугілля, видобуте у вугільній компанії «Шахта «Красноармійська-Західна № 1».

— Це дало змогу нам цілком відмовитися від природного газу в доменному виробництві, збільшити середньодобове виробництво чавуну на 17 відсотків, а витрати коксу зменшити на 11,6 відсотка, — повідомив технічний директор ЗАТ «Донецьксталь» Борис Крикунов. — Витрати коксу на одну тонну чавуну становлять 390 кілограмів. Це найнижчий показник у галузі.

За оцінками фахівців, завдяки масовому використанню нової технології буде скорочено витрати коксу загалом у металургії на 20 відсотків. А це не лише економічний ефект (на Донецькому металургійному зекономили 51 гривню на кожній тонні чавуну), а й перспектива поліпшення стану навколишнього середовища.

Металурги кажуть, що саме життя спонукає відмовлятися від природного газу. «Ми не впроваджуємо нову технологію, це справа власників металургійних підприємств, — зауважив В. Терещенко. — Однак досвід заслуговує на вивчення і використання. Адже є контрольні цифри, які засвідчують перспективу різкого збільшення виробництва чавуну в країні до 2010 року. На міжнародному ринку вартість чавуну останнім часом зросла. І якщо збережеться стара технологія, нашим металургам знадобиться коксу на 15 відсотків більше, ніж тепер». Тож єдиний шлях, який дасть змогу підвищити конкурентоспроможність українського чавуну, — використання більш дешевого пиловугільного палива.

На моє запитання про недоліки технології «безгазової» роботи доменної печі Б. Крикунов відповів так: «Це технологія складна, з нею треба працювати. Але це зовсім інший рівень. Різниця така сама, як їздити на возі чи літати на реактивному літаку». На підприємстві триває капітальний ремонт ще однієї доменної печі, яка також відповідатиме всім сучасним вимогам.