Пораділи — і до роботи!

Тренерові збірної України Олегові Блохіну та його помічникам вдалося виконати задумане — вони таки вивели із психологічної «ями» колектив після провального стартового матчу з іспанцями.

Це вже тепер, після першої в історії українського футболу переконливої перемоги у фіналах чемпіонатів світу (4:0), багато хто заявляє, що, мовляв, команда Саудівської Аравії — не такий сильний суперник. Справді, ця команда не входить до світової еліти. Та і хлопчиками для биття саудівців ніяк не назвати.

Так, у них є певні проблеми. Але хіба їх немає в нас? «Нам пощастило, що забили швидкого м’яча, — сказав журналістам у прес-центрі на стадіоні в Гамбурзі зірваним голосом наставник української команди. — Після цього команда немов скинула з плечей важкий камінь невпевненості. І грала так, як вона насправді вміє. Хоча сказати, що все це мало бездоганний вигляд, гріх. Є в нас багато проблем. Та, погодьтеся, зіграли ми потужно, а перемогу здобули переконливо».

Від усіх цих розмов і прогнозів голова йшла обертом. Але збірна України має пишатися своїми вболівальниками. Величезне бурхливе синьо-жовте море розлилося ще зранку в понеділок вулицями і майданами чарівного Гамбурга. Дуже багато вболівальників приїхало з України. Та й українська діаспора в Німеччині не менш потужна і злагоджена. Це стало особливо зрозуміло, коли трибуни стадіону заповнилися по вінця. І неозброєним оком було видно, що переважну підтримку на них мала одна команда. І рокотала, мов грім з блискавицями, ця потужна армія, і постійно лунало: «Віва, Україно!». Нікого не злякали спека вдень, злива перед матчем, а потім дощ.

Особливу увагу вболівальників привертали знамениті місцеві улюбленці — брати Клички. Вони охоче роздавали автографи, а їхні кремезні статури, світлі, добрі і спокійні погляди вселяли в душі людей надію і упевненість.

Отож за такої шаленої підтримки важко було не зіграти як слід. До речі, перед зустріччю познайомився з фотокореспондентом з міста Перт (західна Австралія) Богданом Верхомієм. Він прилетів з іншого кінця білого світу з однією метою — стати свідком історичної події в українському спорті. І навіть думати не хотів про те, що українці не виграють у другому своєму матчі на німецьких теренах.

На початку поєдинку відчувалося певна знервованість у діях нашої команди, яка зазнала чергових кадрових втрат. Напередодні під час тренування травмувався і не зміг узяти участі в зустрічі один із стовпів нашої оборони — Володимир Єзерський. Сталися певні перебудови. У стартовому складі з’явилися В’ячеслав Свідерський і Сергій Ребров. Забігаючи наперед, відзначу, що Сергій діяв дуже добре. І зрештою створив маленьке диво — забив гол метрів із тридцяти!

А перший крок до перемоги зробив, чи не найкорисніший в цьому матчі серед наших, Максим Калиниченко (організатори назвали його найкращим у нашій команді). Півоборонець багато і корисно працював, віддавав точні паси, ефективно виконував майже всі стандартні положення. Зрештою, сам забив м’яча. Але то було значно пізніше. А в дебюті він подав кутового, і Андрій Русол, котрий набігав, успішно зіграв на випередження.

Звичайно, представники Азії намагалися виправити становище. Однак відчувалося, що наша команда зловила кураж і поступатися ніяк не збирається. Накрутив півкоманди Андрій Шевченко (перед зустріччю на удачу він коротко підстригся) і виклав м’яча під удар Олегові Гусєву. Проте той не влучив у порожні ворота.

Шевченко ще не набрав своєї найкращої форми. Але майстер завжди залишається на рівні. Одразу по перерві Андрій після подачі Калиниченка зі штрафного красиво забив головою. А потім віддячив асистентові чудовою голевою передачею. Хоча міг і сам влучити. «Я просто щасливий», — сказав мені Андрій після поєдинку.

— У роки кар’єри гравця ви були справжнім бійцем, і от сьогодні ваша команда продемонструвала неабиякі бійцівські якості. Що це? — запитали після зустрічі Блохіна.

— Напевно, те, що мені вдалося передати якийсь досвід підопічним. Я, мов Попелюшка з казки, намагаюся перетворювати гарбузи на карети...

— Перед фінальною частиною чемпіонату ви казали, що їдете по перемогу. Чи змінилися ваші плани?

— Ні. Але наші шанси не такі вже великі, бо є чимало сильніших від нас команд. Однак ми боротимемося не шкодуючи живота. І вже завтра розпочнемо спеціальну підготовку до завершального матчу в Берліні проти Тунісу.

...Коли разом з кількома колегами поверталися до Берліна, на гамбурзькому вокзалі випадково зустрілися з трьома президентами: ФФУ — Григорієм Суркісом, «Динамо» (Київ) — Ігорем Суркісом та ФТУ (тенісу) — Вадимом Шульманом. Кавою і тістечками, якими нас гостинно пригостили, ми своєрідно відсвяткували історичну перемогу.

— Ми й іспанцям не повинні були програвати, — сказав нам Григорій Михайлович. — Принаймні не поступатися так некоректно. Сьогодні інша справа. Але пораділи і край. Тепер знову до роботи!..

Віктор БРАНИЦЬКИЙ (з Гамбурга).