З досьє «Голосу України»

Народився 24 листопада 1948 року в Краматорську Донецької області. Закінчив Краматорський індустріальний інститут за фахом «інженер-механік» і Донецький державний університет економіки і торгівлі за спеціальністю «магістр економіки та підприємництва». На Краматорському металургійному заводі імені Куйбишева пройшов шлях від помічника машиніста турбін до директора. У 1997 р., після роботи головою Краматорського міськвиконкому, його було призначено заступником голови, а згодом — першим заступником голови Донецької обласної держадміністрації. З листопада 2002 року по січень 2005-го — голова обласної держадміністрації. У травні 2005-го обрано заступником голови обласної ради. З квітня 2006 р. — голова Донецької обласної ради. Кандидат наук з державного управління.

— Анатолію Михайловичу, свою діяльність новий склад Донецької обласної ради почав з резонансного рішення з російської мови. У Києві багато хто оцінює це як початок протистояння центру і регіону. А який ваш прогноз розвитку подій?

— Колись наприкінці 90-х один зарубіжний посол, який приїхав до Донецька, запитав у мене: мовляв, а доки у вас на центральній площі буде стояти цей ідол (тобто Ленін)? А це були часи, коли Комуністична партія набирала в області 28 відсотків голосів. «За цього «ідола», — відповів я дипломату, —на виборах проголосувало 28 відсотків населення. Треба рахуватися з цією думкою, чи ні?»

Точно так само: якщо на парламентських виборах за Партію регіонів проголосувало 32 відсотки виборців і ця партія посіла перше місце, то чи повинна держава в особі Президента й уряду — тепер уже колишнього, — з цими людьми рахуватися? Але держава їхню думку ігнорує. Яку бомбу ми заклали під українську державність, коли прийняли рішення відзначати день народження Пушкіна? Ви особисто вважаєте, що зроблено якісь антизаконні дії? Розмовляти російською мовою, звертатися у відповідні органи, одержувати від них відповідь зручною для громадянина мовою — його право. А в Києві вважають по-іншому. Федералізм — це сепаратизм, російська мова — це сепаратизм, кораблі НАТО — коли захочемо, тоді й пустимо, і вас не запитаємо. Де демократія? А сила дії дорівнює силі протидії. Цей закон діє не тільки в механіці. І люди, що приймають рішення, мають про нього пам’ятати.

— Депутати обласної ради вимагають від Кабінету Міністрів компенсувати втрати комунальників і бюджету у зв’язку з подорожчанням газу. Яка була реакція на це звернення?

— Жодної. Бо уряду, схоже, наплювати на це звернення. І цей зайвий доказ того, що країною не керують. Якщо на Майдані людям обіцяли: мовляв, завтра ми приходимо і зробимо «красу»: і діткам гроші, і зарплату вищу, і пенсію. «Де гроші, Зін?» Слово «економіка» за останні місяці з вуст керівників держави я чув дуже рідко.

Прийнято постанову Кабінету Міністрів, за якою з 1 липня ціна газу для населення, комунальних підприємств і бюджетних установ підвищується на 80 відсотків. Але хіба закладено в бюджет області 100 мільйонів гривень, які необхідні для фінансування бюджетних організацій після цього рішення? Ні. Житлово-комунальне господарство змушене більш як удвічі підняти тарифи для населення. Яка система це витримає? Коли теплопостачання області вже має 70 мільйонів прямих збитків і 130 мільйонів заборгованості за використаний природний газ.

Хто-небудь прорахував наслідки такого кроку в масштабах країни? Хто-небудь відповів на запитання: а наскільки тепер усе буде дорожче для пересічного громадянина? І де взяти гроші, щоб через пільги і субсидії все це компенсувати, у середині року, коли вже прийнято бюджет? Якщо я беру в руки молоток, то не повинен бити себе по пальцю. А може, і рукавиці треба надіти. І окуляри, і навушники або каску, щоб техніки безпеки дотриматися.

— Якщо продовжити порівняння, то які «заходи безпеки» мав би прийняти уряд, перш ніж відпустити ціни на газ?

— По-перше, щоб у загальних доходах людей витрати на оплату комунальних послуг не перевищували 15 відсотків. Сьогодні — 20 відсотків. І визначитися, за рахунок яких джерел це компенсувати. По-друге, сказати чесно: люди добрі, тарифи — це повноваження місцевих органів влади, але це загальнодержавна проблема. Ми піднімаємо тарифи до рівня, який забезпечить житлово-комунальному господарству нормальну роботу. Щоб уся країна з початком морозів не перетворилася в цілковитий Алчевськ. Цього теж не було зроблено. По-третє, потрібно було знайти джерела, щоб сплатити збитки бюджетних організацій у другому півріччі і «на всякий випадок» подумати про вчителів і лікарів — підняти їм зарплату. Звернутися до бізнесу з проханням підняти зарплату працівникам, щоб підвищення тарифів було не таким болісним для наших людей. Нарешті, створити для економіки такі умови, щоб підприємства реінвестували прибуток у розвиток енергозберігаючих технологій. І лише вибудувавши весь комплекс заходів, які захищають народ, запропонувавши варіанти, яким чином працювати з урахуванням цієї важкої ситуації, після виконання всіх застережних заходів, підняти ціни. Тоді це буде правильно, чесно і професійно. А те, що робиться сьогодні, — це маячня.

— На одній з перших сесій обласної ради ви звернули увагу на парадоксальну ситуацію: найбільше депутатів виявили бажання працювати в комісіях з питань бюджету і з питань екології, землі і природних ресурсів. Водночас як у комісіях з культури і спорту був «недобір». З чим, на ваш погляд, пов’язано підвищений інтерес депутатів до певних комісій?

— Я б не думав нічого поганого. Навпаки: можливо, депутати прагнули прийти в планово-бюджетну комісію, щоб внести свої пропозиції, як заробити додаткові кошти в бюджет. Думаю, тільки так. Хоча були, мабуть, у когось й інші цілі. Відносно малої кількості бажаючих працювати у комісіях з культури, з фізичної культури і спорту — то багато хто думає, що це мають робити фахівці, інтелектуали. Наприклад, Марко Матвійович Бровун — директор Донецького академічного музично-драматичного театру. Або Василь Назарович Бубка, брат прославленого рекордсмена, теж у минулому спортсмен. Хіба коваль з Новокраматорського заводу буде культурою займатися?

— А ось Вадим Писарєв записався саме до бюджетної комісії...

— Він сказав: я там більше користі принесу. Це його рішення. У будь-якому разі комісії укомплектовані і готові до роботи на благо регіону.

— Ваш попередник Борис Колесников, кажучи про повноваження голови обласної державної адміністрації, порівняв їх з повноваженнями «колгоспного сторожа». Якщо скористатися цим емоційним порівнянням, чи досить влади у голови обласної ради?

— Сьогодні є обласна рада, є її голова, є голова обласної державної адміністрації. Ми — однодумці. У нас є повноваження. Ми розуміємо і знаємо, що і як потрібно зробити в області. Там, де треба, і вимагатимемо. Аби не забували нагорі, що про людей треба думати. А не робити перерви для створення коаліції і завалювати країну. І якщо комусь здається, що вони вишиванки надягли, дві лекції в університеті прочитали закоханим студентам і тепер уже можуть учити всю країну як жити, — такі політики помиляються. Візьмімо збір за забруднення навколишнього середовища. Донецька область збирає за цією статтею більш як 200 мільйонів гривень на рік. А залишається 40 мільйонів гривень в обласному бюджеті і 20 мільйонів — у міських і районних. Це при тому, що на наші голови падає 34 відсотки усіх викидів у країні. Отже, 34 відсотки усіх зібраних «екологічних» платежів нам треба віддати. З яких інтересів робиться централізація грошей? Ми вимагатимемо перерозподілу цих коштів. Щоб тут народжувалися і виростали нормальні діти і щоб люди жили краще.

Інтерв’ю взяла Ліна КУЩ.