Гартуємо лицарів без страху і докору

П’ять років тому Львівське пожежно-технічне училище стало інститутом, а 29 березня цього року його реорганізовано в університет, перші випускники котрого невдовзі приступають до своїх професійних обов’язків. Вони опановували пласти нових знань та інформаційних технологій разом із науково-педагогічним колективом навчального закладу. Він по-справжньому унікальний, бо порятунок людини і довкілля на нинішньому етапі цивілізації (з її плюсами і мінусами) — це «сплав» технологічних та технічних досягнень і водночас лицарських якостей справжніх чоловіків. Ректор університету — доктор педагогічних наук, генерал-майор внутрішньої служби Михайло КозЯр (на знімку), очоливши колектив, забезпечив стрімкий стрибок колишнього училища на щабель європейських освітніх стандартів.

— Михайле Миколайовичу, коли я переступила поріг цієї величної споруди, то відчула, що потрапила до справжнього замку — тут і мармурові сходи, і сонячні стіни, і розкішні люстри, ідеальна чистота, квіти у коридорах. Чи ця королівська розкіш співзвучна професійній підготовці людей, які зазвичай діють в екстремальних умовах?

— Ви не помилилися: це — справжній королівський замок. Його свого часу збудував цісар Франц-Йосиф для намісника у Галичині. Але той у Львові не оселився — начебто через клімат. За Австрії та Польщі споруду використовували для потреб офіцерів — військових інвалідів. Протягом шести років ми самотужки докорінно реконструювали та оновили споруду, дали друге дихання цій величній пам’ятці історії та архітектури. Вважаю, що краса також виховує шляхетність і високі помисли. На території замку є збудована за австрійських часів церква, у приміщенні якої уже за радянської влади розміщувався склад. Ми розібрали його, відновили споруду, на куполі встановили хрест, причому кожен працівник кілька разів вносив до фонду реставрації храму по 10 відсотків своєї зарплати.

— З огляду на специфіку університету дозволю собі сумну нотку у розмові. Чи ви погоджуєтеся з тим, що нині однією із найболючіших проблем є збереження генофонду нації? Такі навчальні заклади, як ваш, можуть якось вплинути на поліпшення демографічних процесів?

— Як українця за покликанням, генетикою і родоводом, мене дуже хвилює те, що за останні роки населення України скоротилося на 5 мільйонів громадян. Та й сьогодні смертність перевищує народжуваність, попри позитивні кроки Президента й уряду. Наприклад, я з сумом дивлюся на молодих людей, котрі приїжджають на навчання із Житомирської або Рівненської областей —лише один із десяти юнаків відповідає параметрам професії, адже тільки сильний може взяти на плече іншого і винести із зони землетрусу чи пожежі. Тож у «проблемних» областях ми створюємо профільні класи і ліцеї: відбираємо дітей у 6—7 класи й готуємо їх до вибору професії, робимо все можливе, щоб зміцнити їхнє здоров’я. Маємо кафедру спеціальної рятувальної підготовки і фізичного виховання. Там усі викладачі — спортсмени і науковці. Ми підтримуємо європейську філософію навчання: хочемо, щоб до ВНЗ вступити було легко, а вчитися — важко.

— Що ви вкладаєте в поняття «важке навчання»?

— Готуємо майбутніх фахівців до життя в інформаційному суспільстві, глобалізованому світі, де відбувається змагання між націями, народами, державами. Хіба може змагатися людина, яка, наприклад, не володіє досконало комп’ютером, не знає щонайменше однієї іноземної мови, не є фізично загартованою? У нас працює 19 докторів і 63 кандидати наук, по суті, ми їх і виростили. До Львова приїхали кращі наші випускники з усієї України — від Тернополя до Алушти. Ми взяли на себе їхні непрості соціальні проблеми, щоб кращі практики, які мають потяг до науки, змогли себе реалізувати. Ось щойно завершилося навчання наших магістрів на Рівненській атомній станції — у нас є така дисципліна — техногенна безпека атомних електростанцій. Наші випускники добре знають технологічний процес народження електроенергії на АЕС. Нині функції МНС змінилися та розширилися — від ліквідації звичайної пожежі до знешкодження боєприпасів і надання психологічної допомоги.

— Пане генерале, як університет гартує чоловіків-лицарів? Зазвичай вони йдуть навперейми біді з професійного обов’язку, а чи спрацьовує поклик рятівника у позаробочий час?

— Звичайно, адже 60—65 відсотків курсантів та студентів — це продовжувачі династій тих, хто працював колись у пожежній охороні. На цьому й тримаємося. Ми шануємо гуманні засади освіти, але застосовуємо й елементи авторитарної педагогіки. Наприклад, уже третій рік тут заборонено палити — будь-кому, чи шанованому професору, чи звичайному курсанту. Досягли цього роз’яснювальною роботою і пристойним фізичним навантаженням. Маємо 11 різних спортивних секцій. Серйозно контролюємо дотримання режиму, всіляко дбаємо про впровадження здорового способу життя. Як ректор, я вважаю за потрібне показувати приклад: займаюся волейболом, міні-футболом, плаванням, настільним тенісом.

Ми переконані, що людина, яка всебічно налаштована на добро, здатна перейнятися бідою іншого. Моніторинг, який проводимо щороку, засвідчує: проявів лицарства — за покликом душі — дуже багато. Наприклад, дівчинка провалилася на льоду. Курсант був поряд і зробив усе так, як його вчили. У трамваях буває замикання — курсант виводить людей. Наш курсант вихопив дівчинку з-під поїзда і врятував її, а сам залишився внаслідок цього без рук. У Івано-Франківській області була пожежа в 50-квартирному будинку. Троє рятівників організували евакуацію людей, а самі, на жаль, загинули, бо обвалився вхід і у них закінчився кисень. Молодший брат одного із загиблих рятівників навчається у нас. Батьки хотіли його забрати, та юнак не погодився. Кожна з цих історій відтворена в музеї університету і наші вихованці «опановують» їх душею.

У церкву ми також нікого силоміць не тягнемо, але, наприклад, 26 квітня проводимо тут реквієм. Згадуємо 28 братів по професії, які загинули в поєдинку з мирним атомом. У храмі викарбувані на дошці дев’ять прізвищ наших випускників, молодих рятівників, які поклали життя у надзвичайних ситуаціях. Тож у стінах Львівського державного університету безпеки життєдіяльності люди запрограмовані на добро. Серед наших працівників немає плазунів, дворушників. Мій син за прикладом діда і батька також обрав цю професію, хоча я його не агітував, а попередив: якщо підведеш... Син не підвів.

— По суті університет за віком — геть юний, але має репутацію поважного ВНЗ, що свідчить про ваш рух до європейських стандартів освіти?

— Це справді так. Ми добре ознайомлені із пожежно-рятувальною службою Польщі, Німеччини, Франції, Словаччини. Наші курсанти стажуються за кордоном, і я переконаний, що вони не гірші, а може, навіть кращі від зарубіжних фахівців. Прикро, що не маємо належної матеріальної бази. Не можна гарантувати безпеки самого рятівника, коли апарат, розрахований на дві години праці в агресивному середовищі, вийде з ладу швидше. До того ж цей апарат треба ще придбати — правдами і неправдами. У цивілізованому світі таким забезпеченням займається держава, у нас — ректорат, адміністрація. Загалом у державі треба змінити філософію фінансування освіти. А в нашій системі фінансування має бути підкріплене технікою, спорядженням. Наприклад, костюм шведського рятувальника витримує тисячу градусів протягом семи хвилин. За цей час можна увійти до приміщення, перекрити джерело небезпеки і вийти. У нас — інша дорога до позитивного фінішу.

— Михайле Миколайовичу, розкажіть про ексклюзивні наукові розробки Львівського державного університету безпеки життєдіяльності.

— Ми вважаємо, що освіта повинна мати випереджувальний, а не підтримуючий характер. Зокрема, нашим науковим ексклюзивом є розробка бортових комп’ютерів на автомобілі, тож рятувальна група, яка приїжджає на місце події, може за лічені хвилини розпізнати токсичну речовину, отримати інформацію про те, як її ліквідувати, куди подіти, як надавати допомогу тощо. Це — найвищі науково-технологічні стандарти. Але реалізувати проект через брак коштів не можемо.

Ще один приклад. Ми облаштовуємо лабораторію геопросторових технологій. За допомогою космічних фотозйомок із супутників ЄС можна з великою точністю прогнозувати надзвичайні ситуації: повінь, зсуви, карстові утворення. Потрібна підтримка для реалізації цього задуму і ми принесемо величезну користь. Співпрацюємо з технічним університетом міста Острави, де готують фахівців пожежно-рятувальної служби. Про оснащення, яким володіють наші колеги, можна помріяти. Наприклад, під’їжджає спецавтомобіль до будинку в зоні біди, рятівники відкривають базу даних і дізнаються, що там проживає 1200 мешканців та що пан Н., котрий мешкає в квартирі «ікс», хворий на церебральний параліч і під час евакуації його треба виносити тільки на жорстких ношах тощо. Це — реальний прояв турботи і про безпеку громадян, і про безпеку самих рятівників. І у нас також немає іншого шляху. Ми зобов’язані «інвестувати» майбутнє України, дбаючи про безпеку громадян і довкілля.

— Дякую за розмову і бажаю випускникам університету світлої долі.

До уваги вступників

Львівський державний університет безпеки життєдіяльності готує на п’яти факультетах бакалаврів, спеціалістів і магістрів за такими спеціальностями: «Пожежна безпека»; «Пожежогасіння та аварійно-рятувальні роботи»; «Екологія та охорона навколишнього середовища»; «Практична психологія»; «Охорона праці».

Для підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів за спеціальністю «Пожежна безпека» в університеті діє ад’юнктура. Форма навчання: денна — три роки, заочна — чотири роки. Підготовка ад’юнктів і здобувачів здійснюється за державним замовленням та на договірних засадах.

Адреса університету: м. Львів, вул. Клепарівська, 35; тел/факс (032) 233-32-44;(032) 233-00-88.