За ним плаче Книга рекордів Гіннесса

Статистика знає все. Єдине, чого вона не може знати, запевняли Ільф і Петров, то це того, скільки у країні стільців. Але є ще багато речей, не підвладних калькуляторові. Він, скажімо, ніколи не зможе «дізнатися» й того, скільки ж випиває пересічний українець, позаяк доблесна наша статистика ніколи не знала й ніколи не дізнається реальної кількості спиртного, яке зійшло з «конвеєра» самогонного апарата. Втім, нещодавно побачив чоловіка, який (з точністю... десять ящиків сюди — десять туди) знає, скільки оковитої випив за своє життя.

Не так давно довелося побувати на одному з лікеро-горілчаних заводів Полтавщини. Директор — людина жвава й ерудована — довго бідкався про проблеми заводу й галузі загалом, лаяв державну політику й окремих крючкотворів, але коли перейшли до проблем «загальноалкогольних» раптом засміявся:

— А ви бачили коли-небудь людину, яка випила за своє життя... два вагони горілки?

— ...?

— От бачите... А в нас є такий чоловік! Працює на заводі вже понад 50 років. А колись отак сіли з ним і давай підраховувати: скільки ж, кажу, ви випили за цей час? Порахували... Виявилося, два вагони!

...Григорій Харитонович — людина, яка здатна зруйнувати всю світову науку про здоровий спосіб життя, оскільки його власний спосіб не піддається жодним науковим класифікаціям. Прийшов на завод ще за сталінських часів — у 1952 році — 22-річним хлопцем. Море, як кажуть, було по коліна, й чоловік «утягнувся в процес». Але... Він не став алкоголіком. Принаймні сам так вважає, оскільки «під парканом ніколи не валявся», проблем у сім’ї особливих не мав і навіть на службі ніколи «не залітав». Хоч і пив винятково в робочий час!

Свій робочий день починав з того, що випивав чарку горілки й тоді всі проблеми (і виробничі також) розв’язувалися «легко й красиво». Працюючи у відділі постачання, Григорій Харитонович легко знаходив контакт з потрібними людьми й навіть у період суцільного дефіциту умів той дефіцит знаходити. У кращі часи він міг випити протягом робочого дня дві пляшки горілки, постійно перебуваючи «в тонусі», але, як вважає, «не зловживав», бо «знав міру» й ніколи не пив гранчаками.

На заводі з часом звикли до дивних звичок Григорія Харитоновича. Йому ледь не офіційно виділяли пару пляшок горілки на «організацію власної роботи». Й... жодних проблем!

— Випив чарочку, через годину — ще...

Так і «назбиралося» за 54 роки роботи на заводі два вагони!

— Тепер уже не те...

Але у свої 76 років Григорій Харитонович продовжує працювати на заводі. У тому ж відділі постачання. Вважає, що секрети своєї професії, хто-хто, а він знає достеменно.

— Я не пам’ятаю, — продовжує директор, — щоб він колись користувався записником. Це просто якийсь «ходячий» телефонний довідник. Скажи йому зараз, що треба дістати, наприклад, шмат труби на три четверті дюйма, й він одразу, не зазираючи в жодну «шпаргалку», почне «крутити» диск!

А як же здоров’я?

Не так давно у місті проходило зібрання нейрохірургів України. Як екзотику поважній професурі запропонували відвідати й горілчаний завод. Звісно, з «дегустацією».

— Тут я їм і запропонував обстежити нашого Григорія Харитоновича, — свідчить директор. — Обстежили... Виявилося, особливих проблем, враховуючи вік чоловіка, у нього немає. Принаймні сказали, що хвороби, пов’язані із серцево-судинною системою, йому не загрожують. А які ж серцево-судинні, коли в нього вже давно замість крові — спирт!

Узагалі медики були в захваті від такого «пацієнта». Дехто навіть жартував, що якби його вдалося «витягнути» до Києва та обстежити достеменно, то на прикладі такого «самовідданого» життя можна б «написати декілька дисертацій».

Намагався і я з’ясувати цей дивний феномен у місцевих наркологів. Більшість із них були надто обережними в «оцінках». Мовляв, важко говорити ось так, заочно, про людину. Тема потребує вивчення. Але погодилися в одному: в житті нема нічого неможливого. Все залежить від можливостей окремої людини, які (на жаль чи на щастя) не підвладні поки що «нормальному» розумінню.

— Хтось може навіть цвяхи ковтати й почуватиметься нормально, —філософськи висловився один із лікарів, — а іншому й манна каша поперек горла...

Одне слово, кожна людина — загадка.

До речі, Харитонович не палить, бо вважає це... шкідливим для здоров’я. Алкоголь і тютюн, мовляв, речі несумісні.

...Із заводу звільняти його не збираються.

— Не хочу брати гріх на душу, — ділиться директор. — Адже на старість він залишився сам, і для нього завод — як рідна домівка.

Мовляв, стільки Богом відпущено, стільки й хай...

Як кажуть, довгії літа!

Та все-таки медики застерігають: повторювати «подвиг» Григорія Харитоновича нікому не рекомендується. І міністерство про те саме попереджає...

Полтавська область.