Коли розпадаються родини, більше за всіх страждають діти, хоча зовсім не вони є причиною розлучення батьків. Але в окремих випадках родина з’єднується саме завдяки дитині — її логіці, мудрості та терпінню. Це вона змушує тата і маму подивитися одне на одного іншими очима, забути образи і взятися за руки.

Історія перша:

«Відновлена ланка»

Маленьку худорляву Катрусю однокласники навіть почали побоюватися. Раніше була дівчинка як дівчинка, а тепер — клубок нервів: усім грубіянить, на всіх ображається. Учителів перестала поважати, уроки пропускати і без усякого пояснення під час навчального процесу залишати заняття. Обговорюючи між собою поведінку школярки, педагоги вважали, що так ось складно у Каті проходить дорослішання. Але причиною її поведінки стало зовсім інше. Розлучення батьків.

В обласному центрі соціально-психологічної реабілітації неповнолітніх, куди Катя прийшла з мамою, дівчинка не одразу розкрилася. Із певною часткою дитячих амбіцій вона заявила про те, що не збирається «оголювати» тут свою душу. Аліна Амеліна, директор центру, не квапила події. За свою велику практику вона добре вивчила дитячу психологію, тому знала і причину дитячої нервовості, і те, про кого в цьому разі варто почати розмову. Про тата. Дитяча душа геть зовсім розтанула після того, як Аліна Василівна запропонувала, щоб на заняття в центрі Катя приходила не лише разом з мамою, а і з рідним татом. Без вітчима.

Перші 12 занять закінчувалися однаково: тато йшов на кілька хвилин раніше, а мама навмисне зволікала, поглядаючи у вікно на нового чоловіка, який чекав на неї на вулиці. Здебільшого заняття проходили за активної участі дівчинки, але тільки-но вони закінчувалися, Катя ставала неспокійною, нервовою, ось-ось готовою розплакатися. Потім вона почала хитрувати. Коли тато збирався йти, вигадувала причину, щоб вийти з ним разом. Мамі ця ситуація не подобалася. Зважаючи на стан дочки, вона не хотіла залишати її наодинці з рідним батьком, тому змушена була йти разом з ними. Спочатку вони виходили втрьох, понуро опустивши голови. Згодом почали перемовлятися. Далі співробітники центру звернули увагу на відсутність вітчима під вікнами, а одного разу, коли ця трійка вийшла з будинку, Катя радісно схопила за руки батьків і озирнулася... Такою щасливою Аліна Василівна цю дівчинку ще не бачила. Поєднання Катрусиних рук з руками батьків могло означати лише одне — головне: відновлено втрачену ланку відносин у родині. Дорослі цього зробити не змогли. Це вдалося їх не по-дитячому мудрій дитині.

Історія друга:

«Усі залишаються вдома»

Починаючи розповідати свою історію, відвідувачі центру зазвичай кажуть так: «Наша родина жила дружно і щасливо. Але потім...» Приблизно так само починається і історія родини Андрія. Батьки мали бізнес, матеріально родина була забезпечена. Багато працювали, але і добре відпочивали. Батьки у Андрія молоді, товариські, не скупі, тому мали багато друзів. Особливо батько. В якусь мить він втратив контроль над собою і буквально за півроку перетворився мало не на бомжа. Щоб зберегти бізнес, мати Андрія вирішила розлучитися з таким чоловіком. Одного разу вона просто вигнала його з квартири і тим самим накликала ще одне лихо. 15-літній син не просто засудив її вчинок, а почав мститися за батька. Робив усе, щоб досадити матері. Йшов з дому, випивав, грубіянив, пропускав уроки в школі. «Навіщо ти це робиш?» — запитала у нього Аліна Василівна. «Щоб моїй матері життя медом не здавалося, — зі злістю відповідав підліток. — Це їй за батька».

Психологи центру дуже довго працювали з цією родиною, відновлюючи відносини сина і матері. Це було важко. Потім настав прогрес. Згодом Андрій розповів таку історію.

...Якось увечері, гуляючи вулицями міста, він з друзями побачив, що на асфальті лежало щось схоже на людину. Щось потягнуло Андрія до цього бомжа. Товариші, гидливо зморщуючись, відмовляли його: «Навіщо тобі чіпати цю гидоту і сморід?» Підкоряючись своїй інтуїції, Андрій перевернув людину обличчям догори і впізнав свого батька — брудного, обірваного, вкритого виразками і до смерті п’яного. Друзі побачили, як зрадів Андрій цій зустрічі, тому не відмовили йому тягти це тіло додому. Було зворушливо спостерігати за тим, з яким болем їхній товариш оглядав батька, визначаючи ступінь його занедбаності. Таксист спочатку не хотів брати цю підозрілу компанію підлітків з бомжем. Але потім усе-таки відвіз їх за вказаною адресою. На квартирі хлопці зняли з батька Андрія старий одяг, викупали у ванній, а дівчата збігали в аптеку і, накупивши різних ліків і мазей, обробили виразки та рани. Чистого батька поклали на білосніжну постіль.

Першим запитанням мами, коли вона відчинила двері квартири, було таке: «Боже, що це так смердить?» Звичайно, вона була в шоку, коли на своїй постілі побачила щось схоже на колишнього чоловіка. І, зрозуміло, у них з Андрієм відбулася велика розмова. Син одразу поставив ультиматум: «Якщо батько залишиться з нами, я стану іншою людиною, таким, як був. Якщо ти виженеш батька, я піду разом з ним бомжувати». Щоб не втратити сина, мати прийняла важке для неї рішення: «Ніхто нікуди не йде. Всі залишаються вдома...»

Андрій продовжував ходити в центр на корекцію, але потім з поля зору психологів зник. Зустрілися вони через два роки.

— Якось напередодні якогось свята до нас зайшов красивий юнак у військовій формі, — розповідає Аліна Василівна. — Це був Андрійко. Виявилося, він навчається в Академії Міністерства внутрішніх справ. У родині у нього все добре. Батька вдалося повернути до життя, він успішно веде бізнес і на той момент разом з мамою відпочивав на Мальті. Якби я побачила фільм з таким сюжетом, сказала б, що він надуманий.

Історія третя:

«Наш тато повернувся»

Одного разу Сергійко прийшов до батька, коли того не було вдома. Нова дружина тата поцілувала хлопчика в щічку і сказала:

— Сьогодні День Святого Валентина — свято всіх закоханих. Вітаю тебе, — і подарувала дрібничку у вигляді сердечка.

Отут Сергій і звернув увагу, що цими сердечками заставлено всю квартиру. Це були листівки із освідченнями в коханні, «валентинки», маленькі іграшки. Так, здавалося, дрібниці, але вони створювали особливу атмосферу, налаштовували на певний настрій.

Коли хлопчик повернувся додому, він розповів усе матері і з образою запитав у неї: «А чому ти ніколи так не робила? Не писала татові, що кохаєш його, не приділяла такої уваги? Можливо, він тоді й не пішов би від нас?» Мамі важко було щось пояснити, вона не знала, як вчинити в такій ситуації. Сергій сам їй кинув «рятувальний круг». «А давай, — запропонував він, — писати одне одному записки, дарувати листівки». Заощаджуючи гроші на шкільних сніданках, хлопчик купував красиві конверти, папір, готував малюнки, різні вироби і дарував їх мамі. Художній смак Сергія давав змогу все робити красиво й акуратно. Мама відповідала на його записки, намагаючись у кожне своє слово вкласти щонайбільше тепла, любові і турботи. Сергійко вкладав ці листи в красивий конверт, прикріплював бантик і... відправляв батькові. «Це тобі мама передала», — казав він тихо, щоб не почула татова нова дружина.

Як же правильно все розрахував хлопчик. Одного разу тато зібрав свої речі і повернувся додому. Треба було бачити щастя і захват в очах Сергія, коли він повідомив: «Аліно Василівно, наш тато повернувся!»

Луганськ.