Із дос’є «Голосу України»

Гриценко Анатолій Павлович народився 21 вересня 1958 року в м. Керчі. У 1989-му закінчив Кримський сільськогосподарський інститут імені М. І. Калініна за фахом «Економіка й організація сільського господарства». Заслужений працівник місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим. Член Партії регіонів.

Трудову діяльність розпочав 1976 року слюсарем Чистопільського відділення «Сільгосптехніка» Ленінського району Кримської області. У 1976—1979 роках служив у Збройних силах. З 1987-го обіймає керівні посади. З лютого 1997-го по квітень 1998 року — Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим. У 2001 році призначений головою Ленінської районної державної адміністрації. З вересня 2005-го — перший заступник Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Депутат Верховної Ради АРК останніх трьох скликань.

Одружений. Має сина і дочку.

— Ваше «друге пришестя» у високий спікерський кабінет у Сімферополі збіглося із загостренням нагромаджених питань в економіці та політиці, соціальній сфері та гармонізації міжнаціональних відносин. Як ви уявляєте розвиток подій в автономії?

— Моє, як ви висловилися, «друге пришестя» у кабінет Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим відбулося в принципово іншій суспільно-політичній і соціально-економічній ситуації в Криму, ніж це було в 1997 році. І хоча кажуть, «не можна увійти в ту саму річку двічі», я маю намір довести собі й кримському співтовариству, що моє «перше пришестя» не було випадковістю.

Якщо ми хочемо розгребти купу проблем у регіоні, які дісталися нам від минулого, ми зобов’язані навчитися працювати по-новому. Ми зобов’язані постійно пам’ятати, що об’єдналися в коаліцію не для того, щоб поділити владні портфелі, а щоб об’єднати зусилля її учасників для вирішення загальнокримських проблем, які хвилюють людей. Тільки в цьому разі кримчани повірять не тільки нам, а й інституту демократії як такому.

А щодо характеристики кримських проблем, які потребують невідкладного розв’язання, то загалом тут немає нічого нового. Вони традиційні для будь-якої влади, що приходить на зміну попередній. Основою їх вирішення є збереження на півострові громадянського миру і міжнаціональної злагоди. Про це треба пам’ятати завжди. Фокус цієї проблеми сьогодні зосереджений навколо земельних питань.

— Ви маєте на увазі не тільки земельні претензії кримських татар?

— Не тільки. Проблема земельних відносин набуває національного відтінку тоді, коли тут допускаються грубі порушення чинного законодавства з боку всіх зацікавлених учасників цього процесу. В умовах, коли земля ще не стала предметом прозорої купівлі-продажу, завжди знайдуться бажаючі половити рибку в цій каламутній воді. І не важливо, хто це буде — кримські татари чи хтось інший. Тому нам потрібний принципово новий підхід до вирішення проблеми землекористування. Земля — це загальнонаціональне надбання і ми зобов’язані його зберегти і примножити для майбутніх поколінь. Навряд чи хтось заперечуватиме цю істину. А коли так, то і захищати це надбання треба на загальнонаціональному рівні за допомогою добре продуманої системи державного законодавства.

— В одному із своїх перших інтерв’ю в новій ролі ви пообіцяли розв’язати проблему нинішніх численних самозахоплень землі в Криму. Ви, як і раніше, впевнені в цьому?

— Я не сумніваюся, що дотримаю своєї обіцянки. На жаль, багато чиновників (особливо на місцях) відверто бояться опікуватися цією проблемою. Можливо, через те, що мають свій особистий інтерес до цієї гострої теми. Особисто я не боюся цього і маю намір активно й послідовно займатися вирішенням усього комплексу земельних питань. Переконаний, що багато причин нинішньої хвилі самозахоплень у Криму можна усунути. Для цього потрібна лише відповідна політична воля як з боку чиновників усіх рівнів, так і з боку організаторів таких самозахоплень. Особисто в мене такої політичної волі вистачить.

— Ви зумієте знайти в цьому розуміння з боку центру?

— А в нас просто немає іншого виходу, якщо ми всерйоз бажаємо гідного майбутнього України та її єдиної автономії. За п’ятнадцять років відносин між Києвом і Сімферополем ми пережили різні періоди — від взаємної ненависті до нічим поки що не підтверджених бажань любити один одного.

— Ви знайшли в цьому підтримку Президента України?

— Мені здалося, що так. Принаймні у нас з Віктором Андрійовичем відбувся відвертий обмін думками про сформовану практику у відносинах центру з автономією і навпаки. Ми дійшли спільного розуміння того, що ці відносини не повинні залежати від політичних забаганок тієї чи іншої сторони. Вони мають розвиватися в суворій відповідності з положеннями Конституції України й Автономної Республіки Крим і на засадах взаємної довіри та поваги.

— А як же тоді оголошена «війна» представникові Президента України в Криму Геннадію Москалю, що випливає з останньої заяви Верховної Ради автономії?

— По-перше, я не вважаю це «війною». А по-друге, у нас і близько не було думок про якісь «бойові дії». Швидше, тут усе навпаки. Геннадій Геннадійович одразу після вступу на посаду привселюдно обізвав депутатів Верховної Ради автономії «бандитами», а трохи пізніше пообіцяв, що через якийсь час у сесійному залі кількість депутатів значно зменшиться й у Криму настане тиша. Я не наводитиму інших його висловлювань, що зачіпають особисто мою і всіх депутатів кримського парламенту професійну та людську гідність. По суті, своєю поведінкою Геннадій Москаль дискредитує добре ім’я Президента України, оскільки він намагається подати справу так, нібито виконує волю глави держави. У такому разі постає цілком закономірне запитання: Президент України не поважає вибір кримських виборців? Саме тому депутати кримського парламенту висловили свою позицію з цього приводу і сподіваються, що Віктор Андрійович зуміє правильно оцінити поведінку свого представника в Криму. Роль постійного представника глави держави в Автономній Республіці Крим важлива, передусім з точки зору його миротворчих функцій під час виникнення певних непорозумінь в органах влади. А Геннадій Геннадійович, навпаки, вперто прагне висікти іскру, як ви висловилися, «війни» між нами. Він привселюдно демонструє зневагу до вищого представницького органу автономії. А це неприпустимо для державного чиновника такого високого рівня. У нас і так сьогодні занадто низький рівень довіри народу до інституту влади. А без цього не можна серйозно розраховувати на благополуччя в суспільстві.

— Але ж Геннадій Москаль подав у суд на ВР АРК за те, що депутати автономії вимагали від глави держави його відставки, зневажливо висловлювалися про нього і Президента України, коли, обговорюючи події у Феодосії, вимагали оголосити півострів «територією без НАТО».

— Геннадій Геннадійович просто зобов’язаний об’єктивно інформувати Президента України про всю глибину того, що відбувається в Криму, подій навколо проблеми навчань «Сі Бриз-2006». Якби це було так, то громадянського протистояння з центральною владою держави можна було не допустити. А сьогодні ці події набули широкого міжнародного резонансу, і завдали шкоди міжнародному іміджу країни. І гостроту цієї проблеми не можна недооцінювати.

— Судячи з усього, ви перевантажені роботою в новій ролі. Час для особистого життя залишається? Про що жалкуєте з приходом на посаду глави кримського парламенту?

— Працювати справді доводиться по 16 годин на добу і часу на особисте життя практично немає. Тішить лише те, що мої близькі це розуміють і намагаються всіляко мене підтримати. Нам страшенно бракує взаєморозуміння. Не тільки в суспільстві, а й у владі. А без цього не можна бути щасливим. Пригадуєте відому фразу зі старого фільму «Доживемо до понеділка»? Щастя — це коли тебе розуміють...

Розмовляв Віктор ХОМЕНКО.

Крим.