Історія не без моралі про відсутність моралі

Заінтриговані хлопці вирішили з’ясувати дивну ситуацію. Тож «замовили послуги дєвушки», для чого у складчину оплачували час сеансу, а всі забаганки, які у відповідь на їх електронні листи-прохання виконувала на дивані «старанна однокашниця», записали на диск. І переслали поштою те «кіно» батькам «секс-артистки», як юнаки пізніше пояснили правоохоронцям: «З виховною метою». Не втрималися й від того, щоб розповісти про цікаву знахідку в Інтернеті товаришам з інших факультетів. Ті теж захотіли «сеансів інтимно-групового онлайнового спілкування», мовляв, щоб пересвідчитися, «чи це не зла плітка недоброзичливців про сумнівно-дивний заробіток вельми забезпеченої дівчини з кола кримської еліти». Дівча ж тривалий час сприймало підкреслено улесливі й веселі посмішки на свою адресу всіх знайомих ровесників і старшокурсників за данину її вроді, вмінню стильно одягатися та гідно поводитися у товаристві й високому становищі у суспільстві тата й мами.

Слава-неслава шириться досі

Скандал розгорівся резонансний: «чесне ім’я» перспективної студентки було зганьблене, з університету її вигнали безповоротно і «з тріском», закоханий у неї юнак тяжко пережив моральну травму і кепкування ровесників та, врешті, був вимушений відмовитися від дружби з «інтернет-дівою», батькам довелося звільнитися з вельможної і престижної роботи, втратити фінансове благополуччя, зазнати злісних кпинів недругів і різке охолодження стосунків з раніше близькими людьми.

Родина тяжко пережила важкий нервовий зрив. Доньці й досі здається, що кожен перехожий різного віку і статі, кожен колишній знайомий студент чи колега батьків по минулій роботі були замовниками порносеансів з нею.

«Слава-неслава» шириться досі, дехто вже не лише позаочі називає дівчину віртуальною повією... Вона неохоче виходить на вулицю, вважає, що вже ніколи не зможе бути такою, як раніше, «до цього створеного власноруч кошмару свого життя». Хоче переїхати десь подалі, щоб не зустрічатися не лише із знайомими, а навіть рідними. У всьому звинувачує подруг, котрі порадили «граючись заробити грубі гроші й водночас полоскотати нерви», а надто — молоду сімейну пару метких господарів нелегальної студії, які на ній зробили шалений зиск і котрих мало б чекати позбавлення волі на сім років, але... справу в черговий раз направляють на дорозслідування. Люди кажуть: «Звісно, не за так».

Це попри те, що злочинну діяльність усіх дійових персонажів сімферопольської порностудії документально зафіксували співробітники спецпідрозділу СБУ в Криму, а спроби господарів підпільної студії, серед яких виявили й громадянина Ізраїлю, довести слідству еротичність, а не порнографічність їх відеоматеріалу, провалилися. Згідно з висновками компетентної експертної комісії Кримського інституту судових експертиз, вся інтернет-продукція самодіяльної студії «має яскраво виявлений порнографічний характер, що пропагує вульгарно-натуралістичні зображення з акцентом на статеві органи». Відзначено, що відеостатистками порностудії більш як два роки (!) працювали майже два десятка (!) здебільшого «продвинутих» та симпатичних 17—20-річних студенток престижних кримських вузів із вельми забезпечених сімей.

Повіями вони себе не вважали, бо, мовляв, вербувала їх майже ровесниця — зовсім молода власниця студії на «легкий хліб», втішаючи: добре, легко і швидко заробите на турпоїздки, шмотки, бари й парфуми не буквальним і принизливим продажем свого тіла, а романтичними розвагами з чоловіками-іноземцями в Інтернеті. «Ваша роль перед камерою: усього-на-всього віртуальне секс-спілкування в інтимному режимі «тет-а-тет» й реального часу з невідомими вам і нікому іноземними громадянами, залежно від примх, фантазій клієнтів і товщини їхнього гаманця, одразу після того, як вони перерахують добрі гроші зі своїх кредитних карток; а моя з чоловіком: переслати відео на їх комп’ютери, порахувати переказані долари й чесно поділитися з вами».

«Кузня грошей» спершу містилася в непримітній убогій розвалюсі на околиці Сімферополя й складалася з однієї більш-менш пристойної «робочої» кімнати з диваном і секс-іграшками, цифрової камери й потужного комп’ютера, який зарядити програмою з виходом в Інтернет й зв’язком з міжнародним сайтом з фотогалереєю таких дівчат допоміг приятель господаря «відеостудії» — ізраїльтянин. Насправді секс-стриптизеркам доводилося «працювати» цілу добу, змінюючи одна одну через два дні. Тільки-но зваблений інтим-фото чергової дівчини-«вахтовички» клієнт переводив на рахунок господарів відеоборделю достатню суму грошей для своїх «утіх», одразу вмикалася камера з об’єктивом, націленим (вибач, читачу) між ноги, зйомки всього того, що бажав клієнт, могли тривати годинами. Одна із «заробітчанок» зізналася, що якийсь розбещений чи екзальтований, збочений чи психічно ущербний клієнт проплатив «сеанс»... який тривав безперервно 24 години. Припинити це затяжне катування дівчині категорично забороняла господарка, яка ніяк не могла допустити втрати такого масного кушу-гешефту, розмір якого зростав щогодини. Аж доки їй не довелося викликати для підлеглої «швидку допомогу». Зароблений у такий нелюдський спосіб гонорар повністю пішов на лікування, бо відновлювати психічну рівновагу й втрачене здоров’я довелося два місяці.

Шрами на серці й психіці

Дівчата й досі не знають, скільки на них заробляли їх «роботодавці», які вміло тримали всі свої справи у секреті. Про те, що фінансові справи організаторів їх притону швидко йшли вгору, здогадувалися, то помітивши нову досконалішу апаратуру, то «обмиваючи» переселення їх студії в самісінький центр міста. Лишень зізналися, що за десять хвилин oн-лайн — порноспілкування роботодавці їм «відстібували» по п’ять доларів, але нещадно штрафували, коли часом відмовлялися виконувати найбрутальніші, сороміцькі вимоги клієнтів.

Бо фантазії віртуальних клієнтів були нерідко такі буйні, хворі й дикі, що викликали у юнок болючі травми. З цих же грошей їм купували звабливу білизну й різне дороге секс-причандалля.

Не всі зізнаються, що радості й щастя ці непевні, тяжкі морально й фізично сороміцькі заробітки не принесли, як і відчуття свободи, як гадалося, від рішучого максималістсько-юнацького протесту й звільнення від умовностей, нудного моралізаторства батьків і наставників. Навпаки, їх почав дедалі тяжче переслідувати вічний панічний страх, що їх можуть упізнати. Водночас усі відзначають у собі «якесь раннє старіння й омертвіння душі, сумління і совісті», збайдужіння до життя, негаразди у стосунках з юнаками, ровесницями і батьками. Пояснюють ці «шрами на серці й психіці» закономірним результатом свого подвійного життя, приховувати темну й брудну частину якого тепер вони приречені назавжди.

Ці, на загал, розумні й не без задатків і, як здавалось у мріях, перспективні й успішні у житті дівчата, відчувають: їх тепер завжди гнітитиме тавро, котре поставили на собі самі. Досі зверхньо ставлячись до секс-рабинь, вони, зневаживши моральність, усвідомлюють, що, по суті, нічим не відрізняються від банальних дешевих і не дуже повій, що їхнє падіння відбулося безповоротно. Зовні, звісно, цього вони не покажуть й не викажуть ніколи й нікому, особливо своїм хлопцям, за яких прагнуть вийти заміж; батькам, для котрих вони досі надія і гордість; нинішнім друзям-однокашникам і майбутнім колегам.

Адже більшість з них продовжує навчання у вузах Сімферополя, і вже за кілька років товариші по праці вважатимуть їх інтелігентними молодими спеціалістами: юристами, економістами, медиками і вчителями.

...Знайомий програміст Діма назвав сімейну пару торговців живим товаром укупі зі своїм ізраїльським помічником-»розкрутчиком» і гаремом дів-рекрутів «дрімучими дилетантами», з якими справжні інтернетники не спілкуються, бо зневажають і... бояться. Якщо деякі «зелені» продавці електронної порнографії і йдуть з такими на контакт, то тільки епізодичний і лише через світову мережу. Навіть найнедосвідченіші не хочуть «бруднитися й остерігаються засвітитися». Адже зйомка й продаж порно надто неспокійний бізнес, бо зовсім не узгоджується з Кримінальним кодексом, особливо неприязні до нього міліціонери й працівники СБУ. Обізнані люди кажуть, що сукупні прибутки сімферопольських «тіньовиків» інтернет-бізнесу вимірюються мільйонами доларів, при цьому «акул» не знає в обличчя ніхто. Зате з молодняком, який вже зіпнувся на кілька власних порносайтів, за бажання можна познайомитися без проблем. Всі вони переконують, що займаються цим сороміцьким бізнесом випадково, доки не зароблять на життя й не зведуться на ноги. Усіх наймолодших називають однаково: «побирушками», бо збираються такі нелегали на певних форумах, в інтернет-кафе та «стрілках», щоб у одних знайомих вициганити відповідні інструкції й довідники, в інших — гроші на комп’ютерну техніку або картинки з суничками для швидкого обороту коштів і віддачі боргів, а потім і на створення пристойного первинного капіталу. Це здебільшого одинаки, що не мають свого продукту, але вигадливо й спритно залучають відвідувачів на чужі платні сайти. Найбільше серед них тих, хто створює складні системи-головоломки безплатних сторінок, на кожній з яких — з десяток картинок і запрошення відвідати платні ресурси. За цю роботу сайти-«папіки» платять своїм «агентам» невеличкі, але регулярні відсотки. Так накапує щомісяця від 200 до 3 тисяч доларів на одну юну, але вже неправедну душу. Кажуть, лише в Сімферополі таких початкуючих «рієлтерів» щонайменше півтисячі. Є й такі, що свій специфічний бізнес зазвичай починають за усталеними стандартними схемами швидкого піратства, вміло лавірують між власниками прав на використання секс-картинок, щоб ті не встигли висунути претензій.

Цікаві картинки оселяються за кордоном

Пошесть цього надприбуткового «чорного бізнесу, що не здіймає куряви» така, що мало не кожен школярик-завсідник інтернет-кафе знає: нині торгівля порнопродукцією через світову мережу — це добре налагоджена планетарна індустрія з щорічним обігом в 2—2,5 мільярда доларів. До того ж йдеться лише про прибутки продавців відносно легальних фото- й відеопродуктів, виконаних з повної згоди повнолітніх голих акторів. До 150—200 мільйонів припадає на ці «брудні ресурси» із України.

Еліта програмістів півострова соромиться своїх колег комп’ютерників, яких називає на професійному жаргоні adult webmasters (AWM) — тобто порнушниками. З’ясувалося, їх кількість на сонячному півострові вражає: за неофіційними даними, саме тут загніздилося друге після Петербурга в ближньому зарубіжжі «співтовариство AWM-компаній». Сімферополь уже п’ять років вважають «центровим» містом продавців порно в Інтернеті. Їм досі вдається залишатися «невидимками», бо власне розповсюджуваний продукт кримські «веб-діячі» не закуповують і тим паче не знімають самі. Менше клопоту від елементарного викрадання спецкартинок з платних сайтів та безлічі інших джерел порно. Адже ринок цей вже став неосяжним: в Інтернеті постійно працює чотири мільйони порносайтів. Попит на «суничку» відповідний: приміром, щомісяця лише на «Яндексі» задають запит «порно» в середньому понад чотири мільйони разів. А для створення вже цілком повноцінного платного порносайту з легально придбаним вмістом-контентом потрібно зібрати зазвичай не більше 20 тисяч доларів. Цю суму навіть пацани- «побирушки» здатні зібрати всього за рік наполегливої роботи на цьому добре угноєному безмежному полі зеленої валюти. Адже основний споживач такого «добра» — вдячний закордонний споживач такого продукту з пластиковою карткою.

Примножувачі «бруду блуду» водночас вважаються для невтаємничених оточуючих й багато знаючих відповідних строгих структур «білими й пухнастими» непримітними юними бізнесменами-комп’ютерниками. Як правило, це спершу «домушник», потім — орендар убогої кімнатки чи скромного приватного будинку, або недорогого офісу (якщо вже «зіпнувся на ноги»), офіційним видом діяльності якого вважається «програмування й підтримка веб-сайтів та інформаційні послуги». І, звісно, акуратно виплачуються всі належні податки. Та й раптового приходу силовиків вони не бояться зовсім, бо на своїх комп’ютерах жодну порнопродукцію не тримають. Навіщо ускладнювати собі життя? «Цікаві картинки» переносять за межі України, у ті держави, де це не заборонено законом. Вибір велетенський на кожному з континентів. Тому жодному інтернет-продавцю у Сімферополі не загрожує кримінальна стаття за «незаконне... розповсюдження, рекламування порнографічних матеріалів...», яка передбачає значні штрафи і тривалі строки позбавлення волі.

А раптом вибагливе плетиво світової павутини десь якось і порветься, можна скромно й побожно закотити догори «святі» очі, й переконливо доводити, що «ми не «ми» і я не «я», бо чіткого визначення порнографії українське законодавство не має досі. В кожному конкретному випадку порно від еротики (яку закон, як усім відомо, не переслідує), буде відрізняти рада експертів. Міліція, за нашими даними, на контакти із спецами цього жанру ще не виходила. Бо які ж можуть бути претензії до особи, яка сама порно не виготовляє взагалі, а лише «часом» її «випадково і мимоволі» розповсюджує. Якщо вже раптом й дійде до біди, то можна спробувати підсунути останній «зелений» аргумент. Адже цей рід занять ну дуже вже грошовитий.

Спитайте хоча б у багатьох нинішніх солідних власників сайтів оренди і продажу житла на Південнобережжі чи керівників різних онлайнових фінансових систем. Вони знають це питання достеменно.

Крим.