Коли поближчає НАТО?

Огляд листів сьогоднішньої «Теми» — відносини суспільства та влади: конкретних громадян і політиків, котрі обіймають вищі посади у владі і які часто й уособлюють її, владу. Але спробуємо поговорити з тими, хто критикує матеріали цієї рубрики. На мій погляд, вони — найкращий аргумент правильності позиції нашої газети.

«Піднімайте дух народу...»

«У кожному випуску «Голосу України» автор «Теми» повідомляє, що влада нічого не вміє і не робить. А ви, пані Писанська, звідки така смілива взялися? Давно читаю газету, але про вас дізналася лише за нової влади. Які претензії до влади, за якої можна базікати про все що завгодно? Ось уже й до статків Президента дісталися, залізли в чужу кишеню. То чому в газету пишете? Пишіть у компетентні органи, там розберуться з Президентом, а заодно й з вами. У вас усі злодії, а уряд дурний. Навіщо ви пригнічуєте дух народу? Ви його повинні піднімати, натомість: до ЄС ми не готові, в НАТО — теж. З такими журналістами, як ви, ми ніколи не будемо готові. Ну хоч би раз написали: «Люди, бережіть дерева, не смітіть на вулицях, дівчата, не оголяйтеся, не обтягуйте з.... А ви все про владу та ще й нетактовно, міряючи всіх на свій аршин. Якщо у нас стане чисто, то й НАТО стане ближче. Нецивілізована ви людина».

Так пише А. Навроцька з Рівного. Вона — серед тих читачів, котрі вважають, що публікації «Теми» «шкодять суспільству, не сприяють вихованню патріотизму та любові до рідної землі».

Ця частка читачів вважає, що владу та високопосадовців критикувати не слід, бо це «підриває їх авторитет, а в громадян розвиває дух непокори». Скажімо, Володимир Ковальов з Мерефи Харківської області обурюється: «Ну, їй-Богу, як можна так ненавидіти народ і землю, на якій живеш, щоб у своїх статтях лити лише бруд на владу, яка хоче захистити честь і гідність своєї країни і свого народу».

Такі само висновки роблять й інші наші читачі, зокрема Світлана Притула з Миргорода, П. Шпорта з Лубен, Олексій Гаврилюк з Києва та чимало інших, котрі з певних причин не вказали своїх імен. На їхню думку, треба не критикувати владу, а «вболівати за неньку Україну, бо й без критики пересічний українець уже ні в що не вірить». Деякі з них, захищаючи можновладців, особливо тих, які все-таки оприлюднили декларації і статки яких виходять за межі їхніх офіційних зарплат, пишуть, що громадяни ще й мають пишатися: вони начебто нічого не приховали...

Є серед наших читачів навіть захисники можновладців, котрі за державний кошт ведуть розкішний спосіб життя, мовляв, це їхня особиста справа. Неймовірно, але навіть життя не за статками дітей деяких можновладців не викликає осуду в частки наших читачів, котрі написали до газети: мовляв, якщо батьки можуть їм улаштувати такий рай, то чому ні? Ці читачі звинувачують автора «Теми» в тому, що вона не пише «про злочини минулої влади, яка була ще гірша».

Тож — критикувати владу чи краще боротися за чистоту вулиць? Журналіст, на думку деяких читачів, повинен дбати про авторитет можновладців і не зазирати в їхню «чужу кишеню», а тим паче — не порушувати дуже неприємні для наших керманичів теми. Іншими словами, ЗМІ знову мають стати, як за радянських часів, «приводними пасами партії»?

Але чому не самі представники влади, а журналісти мають дбати про їхній авторитет? І чи така вже й приватна справа наших можновладців — їхні доходи? Адже коли у міністра, глави уряду чи Президента доходи вищі, ніж зарплати, а з їхніми маєтками та квартирами не позмагаються навіть заокеанські мільярдери (бізнесом вони не мають права займатися), то постає запитання: «Звідки такі гроші?» Водночас уряд іде на поклін до закордону, коли хворіють наші діти. Це якщо кому пощастить. А скільки хворих помирає, бо бракує коштів на лікування! Годі й казати про безпритульних дітей, старих, кинутих державою напризволяще. Чи морально членам нашого уряду та іншим високопосадовцям у такому разі користуватися супердорогими автомобілями, будувати вілли й займати багатогектарні угіддя? Саме за це вони обіцяли притягнути до відповідальності представників старої влади. Чому «не притягнули» — запитання риторичне. Не говорити про це, бо влада — рідна?

***

Жаль, що сьогодні бракує газетної площі для листів тих, хто підтримує публікації рубрики «Тема». Скажімо, Володимира Гриневича зі Жмеринки, А. Прокопенка з Одеси, А. Шубка з Полтави, В. Гутири з Лубен, Михайла Сокура зі Сніжного Донецької області та ще багатьох-багатьох читачів, котрі пишуть: «Рубрика «Тема» подає події і коментарі до них саме так, як ми думаємо».

Читач із Шостки Юрій Скедин пише, що мешканці його під’їзду — «незаможні пенсіонери». Тому кожен з них не може передплачувати «Голос України». Тож передплачують один примірник на всіх і не лише разом читають газету, а й обговорюють її. А публікації рубрики «Тема» для них — не тільки компас у світі подій, а й «ковток свіжого повітря».