Між славою і карою живе і працює дрібний бізнес

Пам’ятник першому підприємцю буде встановлено у Слов’янську Донецької області. Судячи із варіанта скульптури, який зараз допрацьовується, на постаменті стоятиме чоловік із торбою за плечима — ці картаті сумки уславили перших «човників». Саме так починалося підприємництво в нашій країні, і Слов’янськ — не виняток. А ось що вирізняє це місто в області, то це відсоток підприємств малого і середнього бізнесу — найвищий на Донеччині. Як створити в місті привабливий інвестиційний клімат? Як підвищити соціальну відповідальність бізнесу? Ці взаємопов’язані питання ми запропонували обговорити учасникам «круглого столу», організованого донецьким корпунктом газети «Голос України».

«Платиш — живи красиво, не платиш — отримай в’язницю...»

— Якщо подивитися на середню заробітну плату в бізнесі, то вона вдвічі нижча, ніж загалом по місту. Є в нас і добрі слова на адресу підприємців. Це вони на своїх плечах, за великим рахунком, винесли кризу, яку переживало місто з 2000 по 2002 рік, коли «лягли» найбільші заводи. У місті створено єдиний реєстраційний центр, і скарг на труднощі з реєстрацією в нас немає. Питання про створення власного бізнесу вирішується протягом доби. Заковика в дозвільній системі. Сьогодні тут задіяно близько 18 структур: земельний відділ, архітектура, санстанція, пожежна охорона та інші. Вони мають власні інструкції, і скасувати їх чи змінити органи місцевої влади не можуть.

Марина Чернета, заступник начальника міського центру зайнятості:

— У законі про соціальне страхування в разі безробіття прописана така послуга, як виплата одноразової допомоги для підприємницької діяльності тим безробітним, яким у перспективі не працевлаштуватися. Ми могли б зупинитися на цьому, але пішли ще далі — створили в центрі зайнятості консультаційний пункт для підприємців, початкуючих та вже успішних. Тут зібрано всю нормативну базу, банк бізнес-ідей, досвід успішних наших підприємців. Консультації ведуть представники державних фондів, податкової, реєстратори. Уклали договір із Краматорським економіко-гуманітарним університетом, де протягом трьох тижнів наших майбутніх підприємців навчають азів бізнесу, готувати бізнес-плани. Для підтримки початківців міська рада пішла назустріч тим підприємцям, які почали працювати з нашою допомогою, встановила половинну ставку єдиного податку.

Крім того, ми надаємо дотацію на створення нових робочих місць: протягом року компенсуємо витрати на заробітну плату робітника, прийнятого за нашим направленням на таке місце. Можливе навчання за заявкою роботодавців. До речі, великі підприємства широко користуються цією послугою, і я закликаю до цього ж і малі. Співробітничати з нами вигідно: наприклад, один підприємець сплатив до фонду 416 гривень страхових внесків, а дотації отримав на 33 тисячі.

Сергій Лиска, начальник Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції:

— Що я побажав би підприємцям-початківцям? Думати про державу. Мати поняття про етику платника податків. У середньому по Україні ухиляються від податків 22 відсотки платників. У Слов’янську трохи кращі показники — 20 відсотків. Причину називають одну: високі податки. Тут треба знаходити золоту середину, щоб не створювати соціальних конфліктів у державі і вивести наш бюджет і нашу державу на певний рівень, який дає змогу годувати всіх. Пригадайте: в Америці суд засудив Аль Капоне до 25 тисяч років тюремного ув’язнення. Але, враховуючи, що той добровільно сплатив 5 мільйонів доларів заборгованих податків, йому дали лише 11 років. Тобто повинні бути і пряник, і палиця. Платиш — живи красиво, не платиш — отримай в’язницю на 1000 років.

«У законодавчій пустелі всі ховаються в «тінь»

Людмила Валентинова, заступник голови міської громадської організації «Союз кераміків Слов’янська»:

— У цивілізованому світі виробництво розвивається з допомогою кредитування. За таких ставок кредитів, які пропонуються сьогодні в банках, розвивати бізнес просто неможливо. Я не один рік чую, що в міському та обласному бюджетах закладаються кошти для підтримки підприємництва. Дуже хотілося б побачити чи почути, на які ж цілі вони передбачаються і які категорії підприємців могли б скористатися цією підтримкою та в якому вигляді. Гадаю, що могла б на міському рівні працювати якась конкурсна програма із пріоритетних напрямів бізнесу. Ці кошти варто було б спрямовувати на часткове погашення відсотків із кредитування під розвиток виробництва.

32 відсотки відрахувань до Пенсійного фонду за кожного робітника — це драконівська ставка, яка лише заганяє в «тінь» малих підприємців. Із тим рівнем рентабельності, з яким у нас працює малий бізнес, він не в змозі платити на зарплату ще й 32 відсотки. Тут треба до питання підходити диференційовано. Ми дійшли до того, що людей або зовсім не оформляють, або оформляють на чверть, на половину ставки. І вище мінімальної зарплату ніхто не «засвічує». Навіть якщо почнуться репресивні заходи, це не допоможе.

Анатолій Жулій, голова правління ЗАТ «Мысль»:

— Найважче — не зареєструвати підприємство, а втримати його через рік-два. Пам’ятаю, коли в Радянському Союзі лише починалися кооперативи, там перші три роки було ствідсоткове звільнення від податків. Чому б сьогодні не виявити ініціативу: коли створюється підприємство, його звільняють на рік-два від податків. Але цю суму воно залишає в себе як безвідсотковий державний кредит на розвиток, створення робочих місць. Тоді підприємець прагнув би розвитку, прагнув сплатити більше податків, тому що до нього повертається більше.

Андрій Міщенко, приватний підприємець:

— Якщо взяти керамічне виробництво із 10 найманими особами, то те, що зробили ці 10 осіб, легко продає один. Що, в принципі, у Слов’янську й відбувається. Цей один платить 150 гривень на місяць. А 10 осіб, які працюють у підприємця, — 2,5 тисячі лише прямих податків щомісяця. Підприємець на ринку не має контакту ні з охороною праці, ні з наглядом, ні з пожежниками. А це все гроші. І поки держава не підходитиме диференційовано до підприємництва — більше створив робочих місць — менший податковий прес чи хоча б не більший, — діла не буде.

І те, що більшість підприємців працюють у «тіні» — в принципі, нормальне явище. За таких податків! Ви уявіть собі: в пустелі законодавчого поля, в хаосі — єдиний баобаб. Хто-небудь сам вийде? Ні. А якщо висунути вас, то ви під спекотним сонцем згорите — і все. Кілька років тому мене від’єднав енергонагляд. Я нічого не був винен, але в мене не було договору — він був у господаря приміщення. І мене все одно від’єднали. А сусіда, в якого стояв 600-амперний автомат, не зачепили.

Останній закон про пенсійне забезпечення — не закон, а кабала. Чому люди не хочуть офіційно оформлятися на роботу? Вони не хочуть платити державі. Підприємець сьогодні має пенсію меншу, ніж його робітник, якому він платив зарплату, створював робоче місце.

Любов Чернічкіна, директор економіко-правової гімназії:

— У нашому місті було шість приватних навчальних закладів. Закрилися всі, залишився лише мій. І причина закриття — в цих 32 відсотках до Пенсійного фонду. Ми не можемо приховати жодного працівника, адже в нас є навчальний план, там усе видно. І платити відрахування за всіх 60 працівників змогла лише я, тому що була на ринку підприємницької діяльності найдовше.

Ніна Гордєєнок, директор ТОВ «Ланіс»:

— Моє підприємство спеціалізується на виробництві продуктів харчування. Як і інші дрібні підприємці, крутимося на тому примітивному рівні, з якого починали. Я мелю крупу на крупорушці, як дідусі наші. Розумію, це вже вчорашній і навіть позавчорашній день. Потрібні нові технології, але ми не маємо коштів. Банк душить ставками кредитів — 22 відсотки! Я таку ставку відпрацювати не можу. Щоб упровадити нову технологію, мені щонайменше рік потрібен.

Під час «круглого столу» пролунало чимало і пропозицій, і обопільних претензій. З одного боку, представники державних органів наполягали на тому, щоб усі — і дрібні підприємці в тому числі — виконували закони. З другого «табору» заперечували: мовляв, самі закони «заганяють» бізнес у «тінь». Наприклад, представник інспекції із праці нагадала, що кожен роботодавець повинен здійснювати відрахування на охорону праці, а якщо виробництво пов’язано зі шкідливими умовами (наприклад, керамічне) — атестувати робочі місця. Це дасть право найманим робітникам на пільгове пенсійне забезпечення, скорочений робочий день, додаткові відпустки, виплати в разі травмування тощо. Очевидно, що нині роботодавці не виявляють зацікавленості в такому дотриманні «букви закону». Один із підприємців не стримався: «1,5 тисячі коштує атестація робочого місця, а в мене 10 робітників. Плюс 2,5 тисячі за експертну оцінку будівлі. Та якби я мав такі гроші, я поклав би їх на депозит і жив на відсотки!»

І ще один перекіс — колосальна різниця між приватним підприємцем і приватним підприємством. Перший працює за спрощеною схемою, сплачує ставку єдиного податку. А підприємство, яке має такі само обсяг, кількість робочих місць, економіку, — сплачує податків у 5 разів більше за спрощеною схемою і в 10 разів більше за звичайною схемою. І приватники йдуть не шляхом збільшення обсягу виробництва, кількості робочих місць і, відповідно, укрупнення бізнесу, а подрібнюють підприємства, щоб «влізти» в межі приватного підприємця, тобто відповідно із законом мати не більш як 10 найманих осіб. Абсурд, але це цілком нормальне прагнення людей заплатити менше податків.

«Ми не зможемо встановити власні правила гри на території окремого міста. Але я за те, щоб ці правила були однакові для всіх», — так висловився один із учасників «круглого столу». І представники влади, і підприємці зійшлися на тому, що турбота держави про цю сферу залишається декларацією. А тим підприємцям, які зуміли вижити в таких умовах, і справді варто ставити пам’ятники.

Донецька область.