Дітей, що грають у футбол на канікулах — хоч греблю гати. Але повз цих підлітків пройти, не зупинившись, нікому не вдається. Зупинився і я, запитавши дозволу, почав фотографувати.

Здавалося, нічого дивного — луплять хлопці по м’ячу, дуріють, чортихаються, якщо не забивають гол. Слабаки! А ось страж воріт — молодчина. Азартний, уважний, швидкий. Кидається під удар, м’яча відбиває миттєво. І звідки такі моторність і хватка?

Його спритність не здивувала б, якби мав хлопчик дві ноги. Воротар же стрибав, падав і моторно зводився на одній. Одну милицю він хвацько використовував у грі, а інша лежала неподалік через непотрібність.

У перерві я відрекомендувався.

— А мене звуть Вадимом, мені 13 років, перейшов у восьмий клас. Інвалід дитинства, живу з матір’ю...

Мама йому і друг, і батько. Судячи з усього, сувора, але справедлива, добра, але не добренька. Скільки себе пам’ятає Вадим, неповноцінним себе він ніколи не вважав, оточували й оточують його хороші люди. Але з роками зрозумів, що захищати себе і маму в школі не навчать. Узявся за гантелі, висить на поперечині з дев’яти років. Звідси його мускулисті руки, накачані плечі і живіт. Реакцію, силу і швидкість давно помітили у школі, кличуть на змагання. Однак...

— Я домашній, їздити не люблю, — каже.

Одного разу, щоправда, виїхав він з рідного Харкова, та не куди-небудь, а до Польщі. На міжнародний фестиваль шкільних театрів. У своєму грав, до слова, не блазня якогось, а самого короля...

Навчається Вадим стабільно, особливо любить фізкультуру, українську мову і літературу. Початкову школу, до речі, закінчив із грамотою. За 42 роки існування закладу видано четверокласникам лише сім грамот, одна з них — у Вадима.

— Куди після закінчення навчання?

— Хочу вступити до медучилища і працювати масажистом, — впевнено відповідає підліток. І не по роках серйозно додає: «У світі багато болю, його треба знімати».

Безробіття його, інваліда, не лякає, навпаки, стимулює. Конкуренція, зазначає, змусить удосконалюватися, а Вадим це робить з дитинства.

Він рано подорослішав, долаючи з мамою життєві перешкоди. І мріє про те, щоб швидше почати допомагати їй матеріально.

— Хочу, щоб мама була здорова і щаслива. Решта додасться.

Нехай буде так, Вадиме!

Харків.