10 років за Основним Законом

Десята річниця Конституції України збіглася з розпалом конституційного процесу — з нинішнього року стартувала політична реформа. Однак сьогодні говорять уже про розробку абсолютно нової редакції. Про те, як творили Основний Закон на зорі незалежності нашої держави, як жили за українською Конституцією останні 15 років та як вона може змінитися у недалекому майбутньому, — в розмові нашого кореспондента з першим Президентом України Леонідом КРАВЧУКОМ.

— У чому полягали складнощі першого етапу конституційного процесу в Україні — до схвалення у 1996 році Конституції? Чому не вдалося прийняти Основний Закон одразу після здобуття незалежності України парламентом першого скликання?

— Причин чимало. Найголовніше те, що політична еліта загалом і депутати Верховної Ради України не були готові до прийняття справді демократичної, справді нової Конституції, яка зафіксувала б основоположні проблеми і процеси, перспективи розвитку незалежної держави. Адже та Верховна Рада, до складу якої входило 370 комуністів, не могла швидко змінити свої уяви про Україну, принципові позиції щодо державності, незалежності, ринкової економіки, загалом усіх засадничих проблем життя нової держави. І тому розпочали з того, що внесли зміни до Конституції, прийнятої в 1978 році. Це був перший етап. Частина народних депутатів пропонувала проголосити Декларацію-Конституцію. І це питання навіть обговорювали у парламенті: чи можна Декларацію про державний суверенітет України, прийняту 16 липня 1990 року, вважати Конституцією. Наголошували на тому, що в багатьох країнах, тих же США, Конституція має лише загальний характер. А, скажімо, Велика Британія живе за принципом прецедентного права і загалом Конституції не має. І, мовляв, Україні не потрібно мати таку деталізацію в Конституції — проголосити Декларацію про державний суверенітет України Основним Законом і жити за ним.

Для того, щоб виписати Конституцію, потрібно було побачити, які зміни відбулися у житті України. Ми говорили про ринкову економіку, але не мали уявлення, що це таке. Говорили про власність на землю, свободи та права людини, а жили уявами Радянського Союзу. І потрібен був час, щоб зрозуміти, наскільки важливі ті проблеми, які потрібно порушити у Конституції. Тому я не наполягав як Голова Верховної Ради України на тому, щоб одразу її приймати. Парламент першого скликання утворив конституційну комісію, (я був її головою), і почали працювати над текстом нової Конституції. Спочатку схвалили її концепцію, обговорили у суспільстві.

— Чи не найбільша дискусія і боротьба тоді тривала щодо моделі державної влади. Якою має бути Україна —президентська, парламентська чи президентсько-парламентська, парламентсько-президентська республіка?

— Ми тоді схвалили принципово, і з цим погодилася більшість народних депутатів і я, що Україна має бути парламентсько-президентською. Внесення змін до на той час чинної Конституції було першим кроком до парламентсько-президентської республіки. Адже в них було записано, що Прем’єр-міністра затверджує не Президент, а Верховна Рада. Досі пам’ятаю 114-ту статтю: весь склад Кабінету Міністрів затверджується парламентом. А шість—сім міністрів затверджує Верховна Рада за поданням Президента. Тобто ті зміни до Основного Закону, які внесено сьогодні, особливо щодо Кабінету Міністрів, вони вже були в Конституції.

— Однак ви спочатку були прихильником президентської форми управління...

— Ми шукали... Я був прихильником президентської моделі, бо приклад показала Росія. Вона ж першою і декларацію прийняла, і зміни до Конституції, і повноваження президента Росії були досить широкі. Тож частина народних депутатів схилялися саме до такої моделі й переконували мене: мовляв, у складний час, у перехідний період для держави важливо не заговорити проблему, а приймати рішення швидко й оперативно, інакше можемо втратити динамізм, загальмувати процес створення України. Я вивчав і ті, і ті настрої, але врешті-решт прийшов до висновку, що повинна бути парламентсько-президентська модель. І після цього не змінював своєї точки зору. І вже коли відійшов від президентства у своїй книжці «Влада» переконував: має бути така система влади в Україні, в основі якої лежить парламентсько-президентська форма правління.

— У Конституції, схваленій 1996 року, багато політиків вбачали суперечності, які могли призвести до узурпації влади в одних руках. У чому, на ваш погляд, основні суперечності цієї Конституції, через які назріла потреба вносити до неї зміни?

— У світовому досвіді досконалих конституцій немає. Конституція кожної держави має певні суперечності. Але якщо влада ставить завдання виконувати Конституцію, то вона виконується. Наша влада за 15 років ніколи не ставила такого завдання. Вона керується не Конституцією, а власними намірами і доцільністю. Тому говорити про Конституцію, її досконалість чи недосконалість у країні, де влада сповідує конституційний нігілізм і правовий нігілізм загалом, не варто. Ось уже 10 років ми згадуємо в ці дні про Конституцію. Але варто говорити передусім про те, як вона виконується.

— Ті конституційні зміни, які набули чинності з нового року, все-таки запрацюють у повному обсязі чи буде здійснено їх ревізію, хід назад?

— Уже йде ревізія — словесна і фактична. Пропозиції, які вносять і з боку влади, і з боку фракцій, абсолютно суперечать тим змінам, які внесено до Конституції. Хочемо зробити якийсь ідеальний текст Конституції, але не кажемо, що влада повинна показувати приклад, як жити за Конституцією і за законами. Я маю нігілізм не до самої Конституції, її тексту і слів. Так, там є суперечності. Але виписати все ідеально — важко.

Дехто з поважних людей нині кажуть: давайте деякі гострі проблеми, які є в Конституції та в житті, не братимемо зараз до уваги, винесемо їх за дужки, а потім — на всеукраїнський референдум. Однак сьогодні обирається влада. Кабінету Міністрів треба приймати рішення. Щодо ЄС, щодо ЄЕП... Але скажуть: стоп! Те, що записано, не має сили. Почекайте, поки проведемо всеукраїнський референдум. А він може бути проведений через два роки. І що ж — нічого не робити, не працювати, а чекати референдуму? У мене складається враження: або люди хочуть представити всіх дурнями, або самі нічого не розуміють. Може, приймемо Конституцію з одного рядка: всі питання життя держави вирішує народ. І крапка.

— А чи будуть, на ваш погляд, новим парламентом остаточно ухвалені зміни до Конституції щодо посилення ролі місцевого самоврядування? Адже тепер багато політичних сил, кожен по-своєму, у цьому зацікавлені?

— Справді, скажімо Партія регіонів має повну перевагу в десяти областях. Тож депутати від «регіоналів», звісно, наполягатимуть на тому, щоб місцеві органи влади мали якомога більше повноважень. У демократичній країні, де держава — як єдине ціле, така позиція є прийнятною. Але коли в нас дві України: одна на півдні—сході та у центрі—заході, — є дві позиції, дві точки зору, то, розписавши повноваження місцевим органам влади, забудуть, що є центральна влада, і що Україна — не федеральна держава. Зміни до Конституції щодо місцевого самоврядування, думаю, обов’язково переглядатимуть. Про це вже чуємо від обох сторін. Хоча той закон, який схвалила Верховна Рада (попередньо. — Ред.), можна було б прийняти, бо над ним досить довго і професійно працювали народні депутати з усіх фракцій.

— Нині вже говорять про потребу прийняти не окремі зміни, а новий варіант всієї Конституції України. Кажуть, що в Кончі-Заспі над цим уже працює відповідна робоча група...

— Це відволікання від головного питання — жити за законами, які є. І знову людям посіяти думку, що Конституція недосконала, що її можна не дотримуватися, що можна жити так, як хочемо, і загалом не звертати увагу на закони і Конституцію, бо готується нова, краща. Але тим, хто це робить, хочу задати одне запитання: у кого зараз є 300 голосів у Верховній Раді? Коли не можуть зібрати 226 голосів на коаліцію?

Інтерв’ю взяла Юліана ШЕВЧУК.