Спомини двадцятирічної давності, коли в усіх на вустах було тривожне слово «Чорнобиль», зринають у пам’яті колишнього командира військової частини МНС України, полковника у відставці Сергія Головка з Рівного.

Група тоді ще старшого лейтенанта Сергія Головка рухалася у напрямку до ЧАЕС. Позаду залишилося ще одне село-самотинець, хати із сліпими вікнами, подвір’я з глиняними глечиками, розвішаними на плоті...

Здається, сільська ідилія, а... страшно. Страх уже встиг поселитися тут, він жив і в кожному згорбленому дереві, у покинутих лелечих гніздах, у холодних димарях. На якомусь подвір’ї загорланив одинокий півень. І знову стало тихо... і моторошно.

Військове начальство запитувало у своїх підлеглих, хто першим піде в чорнобильське пекло.

— Дозвольте мені! — Сергій Головко зробив крок уперед. — Маю досвід.

Полковник виловив поглядом на його кітелі сірий прямокутник орденської планки — медаль «За бойові заслуги», нагрудний знак «За розмінування» і подумав: «Он вона звідки у тебе відповідальність, хлопче, з Афгану», а вголос сказав:

— Дорогу до четвертого блоку прокладатиме екіпаж старшого лейтенанта Головка.

Сергій Головко відповідальності ніколи не боявся. Так було і в Афганістані, коли знешкоджував чергову міну. Тоді кінчики його пальців перебирали на себе функції очей, а кожен рух, як у хірурга, відбувався між двома ударами серця. А ось тут, у Чорнобилі, де ворога не знайдеш міношукачем, руки стискають дозиметра, який показує такі жахливі цифри.

— Товаришу старший лейтенанте, а люди сюди повернуться? — запитав хтось із його групи. — Ось сюди, — махнув рукою солдатик у бік Прип’яті.

— Хотілося б, щоб повернулися, — не покривив душею Головко.

Сергій вміє переконувати. Усіх, крім дружини і мами, які все серцем відчувають.

Він гірко посміхнувся, згадавши, як розповідав Тані, куди їде: «Там все нормально, все під контролем! Не хвилюйся, я ж у тебе — козак!» Намагався тоді жартувати, підкидав сина до стелі... Тільки в очі дружині дивитися не міг. Згадалося, як ще раніше, в Афганістані, щеміло серце: Тетянка подарувала йому первістка, а він був знайомий з сином лише завдяки маленькому фото...

А ще один «боєць» — мама, яка, довідавшись про ризиковані завдання сина, тремтячими губами шепотіла молитви і благала Пречисту зберегти її кровиночку.

Чи знала вона тоді, у 1986-му, що для її сина робота біля реактора стане небезпечнішою, ніж та, на війні? Завдання, поставлене саперам-прикарпатцям, було сухим і буденним: замірювати рівень радіоактивного зараження, з’ясовувати обстановку на об’єкті, розчищати підступи до зруйнованого блока.

...Дорога на Чорнобиль пролягала місцями тяжких боїв Великої Вітчизняної. Колись тут громив фашистів кулеметник Василь Головко, нагороджений медаллю «За бойові заслуги». А тепер його син, отримавши таку саму медаль через сорок років, вів битву з радіацією.

— Танкістом буде! — поплескували його колись по плечу татові товариші. Адже дитинство Сергія пройшло серед військових. Але попри 25-річний батьківський «танковий» стаж, Головко-менший обрав дуже ризиковану професію інженера-сапера.

У 1998 році Сергій Головко очолив аварійно-рятувальний загін Міністерства з надзвичайних ситуацій. Сім років він був на цій посаді, в наймирнішому війську, яке приборкувало повені та інші стихії. Тут і став у пригоді досвід Головка-сапера: учив молодих спеціалістів-піротехніків складного мистецтва, в якому помилка може коштувати життя.

...Бійці «атакували» реактор. Сергій уважно вдивлявся в показання приладів спостереження. Він знав, що там, в лабіринтах приміщень, продовжують працювати енергетики, а отже, вони в небезпеці і їм неодмінно треба допомогти!

Командир групи щохвилини доповідав про зміну рівня небезпеки. Пройдено першу сотню метрів. Шматки бетону, залізяччя, понівечені сходи, нерухомі пожежні машини та автоцистерни... Головко впевнено, крок за кроком пробивав шлях відвалом своєї машини до четвертого блоку.

Це потім будуть чорнобильські будні й Сергій навіть звикне до страшної роботи, до замірів радіації, до щоденного знищення захисного костюма, до оглядів лікарів. Це потім засяє орден Червоної Зірки на кітелі капітана, народиться ще один синочок...

Рівне.