Всеукраїнський фестиваль патріотичної та бардівської пісні імені Романа Шухевича відбувся 25 травня в селі Гуків Чемеровецького району на Хмельниччині.

На крутому березі річки Збруч, яка не одне десятиліття була кордоном між Західною та Східною Україною, зібралися піснярі та виконавці із Слобожанщини, Поділля, Черкащини, Волині... Ураганний вітер і гроза, що розгулялися напередодні й залишили половину Чемеровецького району без електрики, повалили намети бардів, але не перешкодили розпочати фестиваль.

Ідея фестивалю зародилася тут у жовтні минулого року, коли представники трьох областей — Тернопільської, Хмельницької та Рівненської — встановили хрест-пам’ятник на узліссі, на місці спалення більшовиками легендарного командира УПА Романа Шухевича. Хрест у гуківському лісі вже став місцем паломництва. Хто проїздить тернопільською трасою — неодмінно гальмує між Гуковом та Скалою Подільською, замилувавшись вражаючим простором. Численні звернення, особливо від педагогів, спонукали центр туризму Кам’янець-Подільської районної державної адміністрації розробити місцевий туристський маршрут. Значення у нього далеко не місцеве...

Богдан Одуд, голова кредитної спілки «Народна каса» з Шепетівки, поділився ідеєю фестивалю із заступником голови Хмельницької ОДА Валерієм Малькіним, запропонував призи від спілки.

— Я не міг не прислухатися до Богдана, — каже Валерій Малькін. —Він і сам талановитий бард, до того ж людина дії, патріот, націоналіст у третьому поколінні.

Богдан уточнює:

— У четвертому. Прадід був у січовиках. Дід закінчив свій земний шлях у Хабаровському краю. Мати була зв’язковою УПА, батько теж упівець. Такій родині у радянської влади місце могло знайтися лише серед ведмедів. От і я народився у Воркуті, жив там до 1979 року. Там одружився, а дружина має коріння в Івано-Франківщині. Коли ми захотіли повернутися на батьківщину, нас ніде не прописували і всюди давали сім днів на виселення. Як бачите, це не зломило мене...

Богдан відкрив фестиваль своєю баладою. Оргкомітет зареєстрував всього 26 «виконавських одиниць», хоч заявки надійшли від 60. Не всі змогли приїхати. На перекладних, із «кравчучкою», добирався до Гукова Сергій Руднєв із Черкас, їхав, пересідаючи з дизеля на дизель, Олесь Кандиба з Харкова...

Змагання в Гукові проходило в двох номінаціях: патріотична пісня та співана поезія. Третю премію вибороли юні автори Ярослав Хом’юк із Волочиська — з яскравим публіцистичним репом, та Олесь Сокалюк зі Славути Хмельницької області. Друге місце посіли Катерина Гапочка з Хмельницького та Сергій Руднєв із Черкас, він вразив слухачів баладою «У Холодному яру». Сергій — автор кількох збірок поезій, працює в дитсадку.

Диплом першого ступеня здобув дует «Собор» Світлани та Миколи Чайок із Кам’янця-Подільського. Пані Світлана керує осередком Української спілки кобзарів і привезла з собою ще й вихованців, які чудово вписалися в програму живим виконанням стрілецьких пісень під бандуру. Такий само диплом дістався й молодому вчителю музики з Віньковець Хмельницької області Івану Масловському.

Окрема розповідь про володаря гран-прі. Творче ім’я Олесь бард із Харкова Віктор Кандиба обрав не випадково: його родовід справді є гілкою роду Кандиб, до якого належить поет Олександр Олесь та його син Олег Ольжич. Належність до славного роду Віктор усвідомив, коли у нього народився другий син, Ярослав, і коли медсестра йому сказала: «Козака маєте!» Він... не зрозумів рідної мови, бо звик до російської.

Нині Олесь Кандиба має четверо синів та доньку. Усі діти — творчі натури, Тарас та Оленка — фіналісти «Червоної рути» 2001 року, Ярослав професійно танцює, лауреат «Золотої Терпсихори», яка днями зібрала в Києві учасників із 20 країн.

А до того є ще 450 дітей — то Олесеві пісні. Є вже один диск «Ріка життя». Кандиба виступає практично на всіх українських пісенних фестивалях і мріє випустити ще зо двадцять дисків. На фестиваль імені Шухевича Олесь привіз вишитий рушник, який мандрує за ним всюди по Україні, і пов’язав ним мікрофон, сказавши при цьому, що він хотів би отак пов’язати всю Україну, яку бачить єдиною й неподільною.