«Гарний» подарунок до цьогорічного свята останнього дзвоника отримали понад 40 тисяч випускників загальноосвітніх шкіл. Нашвидкуруч попрощавшись зі школою, юнаки і дівчата змушені були сісти за парти як учасники експерименту всеукраїнського масштабу — незалежного тестування. У центрах тестування «щасливчиків» чекали чужі викладачі, система перепусток-запрошень, ідентифікація особи за паспортом, атмосфера заборон, засекречені конверти чужоземного виробництва, штрих-коди замість прізвищ та імен... Ідея незалежного тестування з’явилася в українському суспільстві кілька років тому в контексті тих модернізаційних процесів, які розпочалися в освітній системі. Його давно використовують у багатьох країнах світу і, як форма перевірки знань, безумовно, воно має право на життя. До того ж ми переконані, що без широкого запровадження незалежного тестування нашій освіті (і не лише загальній середній) буде складно зробити поступальні кроки в своєму розвитку. Шкода лише, що експеримент проводиться (вкотре!) без згоди платників податків, з кишень яких витягнуто майже 100 мільйонів гривень.

За кордоном тестування проводиться для того, щоб випускник міг реально оцінити свої знання і на основі цієї оцінки будувати своє життя після школи. У нас же тестуванню надали функцію головної зброї (!) у боротьбі з ганебним явищем — корупцією під час вступної кампанії. Закритість її від громадськості, абітурієнтів та їхніх батьків, непрозорість роботи приймальних комісій, обмеженість бюджетних місць на престижні спеціальності, всесилля ректорів вузів та жебрацькі заробітки працівників вищої школи створили злочинну атмосферу. Це було вигідно і нечистим на руку організаторам вступної кампанії, і багатьом батькам, які, наживши капітал, привчили своїх дітей до того, що за гроші можна купити все. Коротше кажучи, в державі була сформована злочинна система прийому студентів на престижні спеціальності. І ось її вирішили здолати запровадженням незалежного тестування, не руйнуючи її системоутворюючих засад. Кожен, хто більш-менш знайомий із теорією систем, може сказати, що такої перемоги не буде. Чому?

По-перше, корупція не може не виникнути там, де охороняється якесь «благо», наприклад, бюджетне місце. Доти, доки професор, доцент, викладач чи учитель отримуватимуть за свою працю копійки, його ніхто не примусить відмовитися від додаткового заробітку.

Тому широка присутність людського чинника у сьогоднішньому варіанті зовнішнього тестування, замість неупереджених комп’ютерних технологій, абсолютно не гарантує позбавлення від протекціонізму чи хабарництва, хоча б скільки контролерів і правоохоронців стояли за спиною. Не врятують ні засекречені та фантастично захищені від несанкціонованого доступу конверти, ні перепустки, ні інші ігри в таємницю, які, до речі, не так дешево й коштують.

Чи не краще було б ці гроші спрямувати на підвищення зарплати педагогів?

По-друге, запровадження незалежного тестування навряд чи створить однакові умови для вступу до вузів. Адже до нього зможуть краще підготуватися ті абітурієнти, кого батьки забезпечать репетиторами, комп’ютером, доступом до інформаційних мереж або, на крайній випадок, хоча б до літератури. Чи мають такі можливості їхні ровесники у тисячах сіл чи невеликих райцентрах, у школах яких кілька років на належному рівні не викладається низка предметів, а на всі класи — кілька допотопних ПК? Тож виникає наступне запитання: чи морально і справедливо пропонувати всім однакові тести? Хіба що для підкреслення другорядності сільських дітей. Чи має моральне право проводити таке тестування держава, яка не створила для всіх однакові умови реалізації конституційного права на отримання загальної середньої освіти? Отож, якщо нас закликають брати приклад із західних держав, то передусім нам потрібно вчитися у них шанобливого ставлення до дітей, школи, учителів.

По-третє, за кордоном тестування випускників проводять не державні інституції, а переважно недержавні структури, які конкурують між собою за право отримати визнання своїх сертифікатів тим чи іншим університетом. І це є гарантією об’єктивної оцінки. Державний центр незалежного тестування, хоч би в яких умовах і на яких нормативно-правових засадах він діяв, ніколи не позбудеться суб’єктивно-відомчого підходу до оцінювання знань. Реалізуючи проект у сьогоднішньому варіанті, ми лише замінюємо суб’єктивізм конкретного вузу суб’єктивізмом суто відомчого підходу.

По-четверте, запроваджуючи тестування у теперішньому вигляді, ми позбавляємо вузи однієї із важливих складових їхньої автономії, яка передбачена Болонським процесом: права встановлювати власні критерії відбору бажаючих вступити в конкретний університет. Поза сумнівом, що цим буде завдано серйозний удар по якості підготовки майбутнього спеціаліста і, як наслідок, по престижності самого вузу.

По-п’яте, будь-які тести зазвичай дають можливість перевірити лише результат навчання. Але ж давно відомо, що знання, скажімо, всіх граматичних правил чи математичних законів не гарантує високий рівень культури мовлення чи математичного мислення. Врешті-решт, готуючись до тестування, можна зазубрити основні аксіоми, дати, правила тощо. Але знання їх не гарантує того, що абітурієнт уміє вчитися, самостійно використовувати знання на практиці. Цих умінь тести не виявлять. То як же бути вищим навчальним закладам, для яких саме ці здібності абітурієнта мають принципове значення в сьогоднішніх умовах?

Не виявлять тести і нахилів до таких специфічних видів професійної діяльності, як педагогіка, медицина, мистецтво... У цьому разі абітурієнту доведеться проходити через додаткові іспити.

Уже сьогодні, на жаль, стає очевидним, що тестування не ліквідовує причин, які зумовили появу злочинної системи організації вступної кампанії. Ця система дуже швидко адаптується до незалежного тестування і рано чи пізно воно стане її елементом.

Ліквідувати причини, що стали основою формування такої системи, можна, як нам здається, іншими методами. Назвемо лише два з них.

Перший. Вступна кампанія має бути максимально прозорою. Починаючи від присутності всіх бажаючих (батьків абітурієнтів, учителів, громадськості) на вступних іспитах (технічно це зробити в сьогоднішніх умовах дуже просто) і закінчуючи відкритим засіданням приймальної комісії. Адже можна навіть ксерокопії письмових робіт, написаних абітурієнтами, роздати їм до чи після перевірки, запровадивши справжню, а не опереткову, систему апеляцій.

Варіант другий. Кількість абітурієнтів з кожним роком зменшується. Як свідчить статистика, торік середній конкурс до вузів України становив 3,29 особи на одне місце. Невже не можна було прийняти на перший, підготовчий, курс усіх бажаючих?! Нехай упродовж року за бюджетні кошти чи мінімальну плату в дистанційній, заочній, кореспондентській формі кожен, хто хоче стати студентом, оволодіє основними предметами, стане першокурсником. У такий спосіб можна буде відібрати тих, хто справді хоче і може бути студентом конкретного вузу, а для тих, хто помилився, буде добра нагода виправити помилку.

Втім, поки що ми запроваджуємо систему незалежного тестування, навчаючись на чужоземному досвіді. Що ж, навчатися ніколи не пізно. Але якби ми вчились так, як треба...

Ігор ЛІКАРЧУК, професор, доктор педагогічних наук, професор Центру освітнього менеджменту Міжнародного освітнього фонду імені Ярослава Мудрого.