У Кіровоград з французького міста Верней на Аврі, поблизу Парижа, де проходив ІІ фестиваль наївного мистецтва, надійшло приємне повідомлення. Наш художник Андрій Ліпатов, чотири полотна якого показані там, став лауреатом цього фестивалю.

Вдома любителям наївного мистецтва (або примітивізму) ім’я Андрія Ліпатова відоме з 1993 року, коли у художньому салоні міста відкрили першу персональну виставку молодого художника — єдиного представника цього жанру в Кіровограді.

Відвідав ту виставку і я. Йшов до салону без особливого ентузіазму. Бо з недовірою ставлюся до окремих жанрів мистецтва. Люблю імпресіоністів, пленерний живопис. Практично не пропускаю художніх виставок у місті, знайомий з багатьма місцевими художниками. А тут — наївне мистецтво, невідомий митець, кажуть, учорашній інженер без вищої художньої освіти.

І все-таки на виставку пішов. І не шкодую. Після огляду полотен Ліпатова по-іншому почав ставитися до наївного мистецтва. А головне — познайомився з чудовою, щирої душі людиною. Цікавий шлях Андрія від заводського інженера до майстра незвичайного живопису. Незвичайного, бо наївний живопис —особливий жанр.

Ним і захопився Андрій. А ще зустрів давно вже визнаних у творчому середовищі віртуозів пензля Володимира Волохова та Ігоря Смичека. Вони не примітивісти, але для Андрія стали «хрещеними батьками». Не знаю, чи багато втратила інженерна сім’я в особі Андрія Ліпатова, а мистецтво знайшло в ньому, не боюся патетики, найгіднішого майстра.

Відтоді постійно слідкую за творчістю самобутнього митця, майстерність якого зростає невпинно. Так само, як і працелюбність. Небагатьом художникам з провінції вдається за вісім літ організувати сім (!) персональних виставок. Після кіровоградців познайомилися з його творчістю одесити, і оцінили високо, а вони на живописі розуміються. Андрій знав, чим їх заінтригувати. Він назвав свою виставку «Провінційний наїв». Як хочете, так і розумійте. А піти подивитися кортить.

А вже через рік кіровоградського майстра приймала столиця. Киянам Андрій привіз персональну виставку «Цікавий живопис». Взявши короткий тайм-аут у пересувних виставках, Ліпатов вдруге виставляється перед земляками. 1999 року у двох залах Кіровоградського художньо-меморіального музею ім. Осмьоркіна протягом кількох тижнів діяла виставка «Народні картинки».

Твори майстра хочеться розглядати ще і ще. Тут побутові сцени побудовані на поєднанні абстракції, людського буття, історії та... гумору. Кого не звеселить, приміром, картина «Борщ»? І порада, що супроводить її: «Щоб цю картину зрозуміти, цей борщ потрібно ще зварити». Або оця — «Українська горілка» (поцілунок меду з перцем). Саме біля картини із сюжетами народного побуту збиралося найбільше відвідувачів.

А художник вже наступного року вийшов на міжнародну орбіту. Він привіз у Москву виставку «Польоти на варенику в минуле». А ще за кілька місяців москвичі були зачаровані новою персональною виставкою Андрія «Українські народні картинки».

А вслід за тим Андрій подумав, що час спробувати себе в далекому зарубіжжі. Сказано — зроблено. 2002 року Андрій Ліпатов пропонує кілька полотен міжнародному віртуальному Арт-конкурсу в Йокогамі. І відразу стає призером. Вдалий дебют!

І ось настав рік 2006-й. У лютому кіровоградський майстер одержує запрошення взяти участь у ІV бієнале наївного мистецтва у французькому місті Андерсі, під Парижем. Оцінку роботам Ліпатова організатори дали несподівану. Першого квітня (день сміху, а все серйозно) в місті Верней на Аврі відкрився фестиваль наївного мистецтва. Андрію замовили чотири роботи.

Організатори просили надіслати полотна із сюжетами з українського фольклору. До Франції полетіли найколоритніші твори — «Борщ», «Українська горілка», «Ярмарок», «Народний хор». Вони полонили західних любителів наївного мистецтва. Про автора і його країну писали французькі газети. А кіровоградці мають пишатися своїм земляком особливо — адже Ліпатов був єдиним художником із країн пострадянського простору, запрошеним на фестиваль у Францію і удостоєним високого звання.

...Про плани Андрій розповідає коротко: «Маю запрошення до Москви, на ІІ міжнародний «Фестнаїв-07». Часу обмаль. А планку опускати не збираюся».