Чи бути в Ялті пам’ятнику Кобзареві?

Нашим читачам добре відомо, об які мури глухого нерозуміння й затятого спротиву з боку захисників великодержавного «інтернаціоналізму» розбивалися наміри й намагання звершити пам’ятник Шевченку в Ялті за радянських часів. Це було ще так недавно, та трапляється й у роки нашої нелегкої незалежності.

Природно, що відразу після її здобуття про бажання мати й у себе пам’ятник Шевченку заговорили ялтинці на повен голос.

...Тут і нагода трапилася. Кримські представники Українського реєстрового козацтва дізналися, що автор виготовленого в Аргентині триметрового бронзового пам’ятника Шевченку готовий подарувати його місту за сприяння канадської української діаспори. Козаки зраділи так, що навіть не поцікавилися, який же вигляд має заокеанський дарунок і хто виконавець скульптури. Притьмом написали до Ялтинської міськради прохання про встановлення пам’ятника Кобзарю і пояснення: його вже завантажено на корабель курсом до Одеси. Оскільки задовго перед цим місцеве козацтво зверталося до ялтинської влади з клопотанням закласти пам’ятник Шевченку, на що міськрада відреагувала доброзичливо й оперативно, то вже невдовзі встановили закладний камінь у сквері Некрасова. Потім знайшли ліпше місце в центрі, у людному сквері, який рішенням сесії назвали іменем Шевченка. До прибуття пам’ятника-дарунка встигли виготовити й п’єдестал. Але коли вилучили з контейнера подарунок, то виявилося: висотою він справді три метри, але не суцільнобронзовий, як зазначалося у дарчих документах, а зварний, з частин, деякі фрагменти прикручено болтами; вагою не дві тонни, а лише 900 кілограмів. Так виникла складна ситуація, й вже кілька місяців «градоначальники» та митці міста ламають голови, як з неї гідно вийти.

Кожен, хто оглянув дар, відразу засумнівався у його художній цінності. Нарікання викликали пропорції й упізнаваність образу молодого Шевченка, скопійованого з його відомого автопортрета. Не схожим на себе вперше побачили пам’ятник Кобзареві головні архітектор і художник Ялти Володимир Приступа і Василь Желібор. Так їм і досі не вдалося дізнатися, хто ж насправді автор подарунка. А з мініатюрної роздруківки на принтері зображення гіпсової моделі фігури у кількох ракурсах, яка надійшла напередодні вручення подарунка, важко було скласти чітке уявлення про скульптуру. Хоча вже тоді фахівці зауважили: відчутно порушено класичні скульптурні пропорції. Проте за цим нечітким відбитком моделі ялтинські митці зробили прив’язку до місцевості, подали ескіз на розгляд сесії, провели значну роботу, що передувала встановленню пам’ятника.

Щоб «консиліум» фахівців був максимально об’єктивним, головний художник і скульптор міста підключили до справи Ялтинську спілку художників. Потім зібрали спеціальне засідання правління Кримської організації Національної спілки художників України у розширеному складі, на яке запросили провідних скульпторів півострова з Сімферополя, Севастополя, Ялти, Євпаторії — саме тих, котрі поставили чимало вдалих пам’ятників у Криму. Форум авторитетних митців після тривалого й небайдужого обговорення дійшов висновку: в даному вигляді пам’ятник не відповідає завданням монументальної скульптури, відсутня портретна схожість, задовгі руки і непропорційно мала голова, є зауваження до обробки матеріалу, відтворення тканини одягу, фігури, пластики.

На жаль, досі невідомий автор (чи група авторів) з Аргентини не відвідали й не оглянули місце встановлення пам’ятника, не відчули середовища, пейзажу, в якому належало встановити пам’ятник, не поспілкувалися з кримськими колегами. При тому, що вдалий пам’ятник Кобзареві є в Криму — в Сімферополі.

Митці озброїлись значною картотекою інформації про вітчизняні й закордонні пам’ятники, портрети і автопортрети Кобзаря, від наймолодших років до останніх. Якби невідомий майстер знав про значні набутки української монументальної Шевченкіани, то робив би свій пам’ятник інакше.

Ще одна больова точка аргентинського пам’ятника — відсутність прив’язки до місця встановлення. Тобто при триметровій фігурі потрібно зовсім інше рішення і підхід до стилізації образу, деталей і форм. Розглянувши надані фотоматеріали пам’ятника й саму скульптуру, провідні місцеві художники-скульптори Алієв, Будін, Гордєєв, Кольцов, Марчинський, Лисенко одностайно заявили: «Від встановлення цього пам’ятника варто утриматися з огляду на недостатнє вирішення художнього образу й портретної схожості з Тарасом Шевченком — національним символом України» та рекомендувати Ялтинській міськраді встановити у столиці кримських курортів гідний пам’ятник Кобзареві.

Попри це, поважаючи прагнення закордонних українців прислужитися кримським землякам, було ще чимало пропозицій щодо можливості встановлення пам’ятника з Аргентини. Учителі ялтинської української школи навіть провели власне дослідження, яке показало: Шевченка у пам’ятнику учні та їхні батьки впізнають таки не відразу.

— Як же виховувати дітей на такому приблизному образі, як це співвідноситься з уроками етики й естетики? — питали педагоги. А пам’ятник-дарунок не погодилися встановити на своїй території ще й тому, що школа має ім’я і музей Руданського. Та й художники-професіонали кажуть, бо цей пам’ятник працюватиме на глядача однозначно негативно. А цього допустити не можна.

Ми не маємо права зводити недосконалі пам’ятники нашим національним героям. Вони повинні бути виконані найліпше, бо мають виховувати патріотичний дух і культуру. Митці кажуть, що переробити пам’ятник-дарунок вже не можна, хоча авторські права на нього й не задекларовані. Бо переінакшувати витвір невідомого аргентинського митця (чи самоука?) доведеться кардинально. А переплавити дарунок на бронзу для досконалішого нового пам’ятника небажано, неетично й некоректно.

І представники української діаспори, яким повідомили, що в Ялті є проблеми з встановленням пам’ятника, теж вважають за потрібне організувати широке обговорення цього питання громадськістю. Цього разу варто роздрукувати в газетах великоформатні фото конкурсних проектів пам’ятника у фас і профіль, з прив’язкою до місцевості. Щоб тепер можна було уявити пам’ятник в Ялті до того, як привезли його через океан.

Варто відзначити, що за цей варіант і самі ялтинці. Тож новий склад ялтинської міськради збирається оголосити Всеукраїнський конкурс на новий пам’ятник Кобзареві у сквері імені Шевченка. Ще до його початку надходять перші вдалі заявки відомих митців на участь у майбутньому конкурсі. Митці, здатні гідно втілити образ Шевченка в ялтинських реаліях, — є. Кримський і український творчий потенціал достатній для створення досконалого пам’ятника Кобзареві. Потрібно встановити на узбережжі пам’ятник, яким би милувалися ялтинці, численні іноземні гості міста, різні делегації. Щоб він працював на імідж українського міста, де шанують своїх пророків.

...Помилки не можна допустити. Тим більше, що Ялті вже подарували пам’ятник Чехову, який перехожі набережної прозвали «до Чехонте чіпляється курортниця з цуценям» і викликав масу публікацій у ЗМІ з нищівною критикою витвору якогось московського ливарника.

Крим.