Такої колекції, як у Сергія Гризодуба, в Україні більше немає. Краснолуцький шахтар колекціонує картини, створені самою природою, яким... 300 мільйонів років. Ці шедеври, добуті з шахтарського вибою, із глибини 670 метрів, розміщені в декількох десятках шухляд з-під печива...

У шахтарів є багато різних легенд. Про доброго чорта Шубіна, наприклад, який попереджає гірників про небезпеку, про підземного художника, що створював кам’яні квіти. Шубіна, щоправда, ніхто не бачив, а от дивні картини незнайомця знаходили. Сергій іноді і сам розповідає красиву легенду про закоханого підземного художника, хоча добре знає походження знайдених під землею шедеврів. Кам’яновугільна порода зберегла флору і фауну Донбасу, починаючи з доюрського періоду, коли навіть динозаврів не було. На шматочках породи видно чіткі відбитки різних рослин і молюсків. В основному — це різноманітні картини морського дна: корали, трилобіти. А ще можуть бути крильця бабок, квазі-квіти. Їх у Сергія більш як 200, і він вірить, що вони приносять удачу.

— Звичайно, це — гра форм, — пояснює Сергій. — Морські і річкові скам’янілості різні за фауною. У річці були такі черепашки, яких ми називаємо «антракозами». Найчастіше їх панцир роз’їдають органічні кислоти і до нашого часу вони «доживають» рідко. А мені пощастило. Одного разу в мене над головою опинилося дно підземної річки.

Побачити ці картини треба раніше, ніж знайти. Адже малюнки — всередині каменю, а в кожному шарі — свій. Такий-от кам’яний «арт-пиріг» із сюрпризом із сивої давнини. Якось молодий гірник запитав Сергія: «А де ви знаходите ці малюнки?» Адже їх побачити важко. Тому що вологе шахтне повітря і вугільний пил вкривають породу густим шаром. Малюнок треба відчути. Сергій десятки кілограмів породи переб’є молотком, поки знайде щось цікаве. Є в нього такий геологічний молоточок, з яким він завжди йде на зміну. Про той випадок з молодим гірником Сергій розповідає так.

— Я показав хлопцеві дорогу і порадив: йди туди, потім зроби кілька поворотів, доки не побачиш три стріли на кріпленні. Пошукай — і знайдеш сріблисту папороть. Після зміни йду до виходу і бачу свого учня. Сидить хлопчик на колінах, обложився камінчиками, набив ними сумку і кишені, а сам десь далеко — поглядом.

Одне слово, наче в нього шок. Я подумав: знайшов, що шукав! Я забув його попередити, що вже працював там, кращі зразки відібрав, а інші камені розклав рядами. А він цього не знав і думав, що «напав на жилу».

Сергій — шахтар, а не вчений. Але завдяки своєму захопленню прочитав гору наукової літератури і тепер знає древню історію краю — як палеонтолог.

Скам’янілості він просушує, вивчає й акуратно складає. Мріє випустити книгу «Кам’яні квіти Донбасу». Різних «букетів» знаходить під землею багато. І його любов до цього хобі передалася усій молодіжній бригаді робітників очисного вибою. Хлопці теж шукають кам’яні квіти, щоб подарувати своїм дівчатам. Кажуть, вони приносять щастя.

Луганськ.