Бачу безпритульних дітей і щоразу шкодую, що немає у нас Залізного Фелікса. Усе-таки, погодьтеся, главі держави і першій леді, які голосно заявили про патронат над «квітами життя», котрі опинилися сам на сам з долею, ще ой як далеко до цілеспрямованого, наполегливого, рішучого Дзержинського. Він порівняно швидко покінчив з бездоглядністю, війну з якою незалежна Україна оголосила 15 років тому.

Якби боролися з цим ганебним явищем, як заводи-фабрики банкротять і продають — не було б у нас хлопчаків-обірванців із протягненою рукою. А так хоч куди зайди — підземні переходи, метро, вокзали — всюди голодні, агресивні, а нерідко очманілі від травки і клею...

Для них, скажімо, у столиці тільки планується відкрити по два дитбудинки сімейного типу в кожнім районі. А що маємо сьогодні? Кілька дитбудинків і 18 прийомних родин, у яких виховується аж 23 сироти і дітей, позбавлених батьківського піклування. На їхнє утримання торік з міської казни виділено 80 тисяч гривень. Нинішнього закладено вдвічі більше. Але лише за чотири місяці цього року службою у справах неповнолітніх виявлено сотню безпритульників. Із них дошкільнят — 14, учнів шкіл і ПТУ — 33, гульвіс — 53.

Їх відмивали і приводили до тями в міському притулку, в якому з січня по квітень побувало три сотні дітей з різних регіонів.

У казенному домі їх не втримаєш — жебраки за добу «заробляють» 100—150 гривень. Їм потрібен дім, де панували б домашня обстановка, любов і увага. Хоч як намагайся, у притулках цього не відчуєш.

В єдиному в столиці медико-оздоровчому соціально-реабілітаційному центрі для неповнолітніх умови створені пристойні. Але там у 2005-му, скажімо, пройшли реабілітацію тільки 113 дітей. А лише на обліку — близько 600 «важких» підлітків, що живуть у 327 неблагополучних сім’ях.

Як їх відгородити від вулиці? Руку допомоги подало Німецько-польсько-українське товариство, яке має на меті вже в жовтні ц. р. відкрити перший в Україні недержавний притулок для 88 бездомних дітлахів. Прийматимуть туди дітей від 6 до 10 років. Опікуватимуть хлопчиків і дівчаток до їхнього повноліття педагоги, лікарі, соціальні працівники.

Спонсорські гроші зібрано, приміщення, яке потребує реконструкції, знайдено. Справа за будівельниками і відповідним оформленням документів. Проект підтримала королева Швеції, а реалізовує його ентузіастка, голова товариства Барбара Монгайм. Захопившись ідеєю допомогти безпритульним українцям, вона починала з організації благодійного концерту. Потім п’ять років оббивала пороги київських бюрократів і нарешті отримала дозвіл творити добро...

...Хто сперечатиметься, що нам не вистачає Залізного Фелікса? Нехай він буде з дружнього зарубіжжя. Нехай у спідниці, але щоб любив дітей сильніше, ніж багато хто з доморослих чинуш в міністерських кабінетах.

До речі

Після Першої світової (1914 р.) і громадянської воєн у країні налічувалося більш як 4,5 мільйона безпритульних дітей. Заснована урядом Рада захисників дітей евакуювала їх у хлібні райони, забезпечувала харчуванням і одягом, відправляла у притулки, лікувала. Пізніше відкривалися табори, нічліжки, робітничі майстерні. Створене товариство «Друзі дітей» мало свої клуби, їдальні, притулки. Щоб розвантажити держустанови, організували кампанію з усиновлення дітей...