Міста і села великого краю

«Гірник» не змінює професію

Розпочати ми вирішили зі Старобешівського району. Чому саме звідси? Чимало новацій та ініціатив у сільському господарстві народжено саме у Старобешівському районі. Наприклад, єдиний податок на землю був запроваджений після успішної «обкатки» в цьому районі. А слава Паші Ангеліної та її кращої в Радянському Союзі жіночої тракторної бригади свого часу облетіла всю країну.

Наше знайомство із підприємствами району розпочалося із агрофірми «Гірник» у селі Комунарівка. Назва підприємства певною мірою символічна. По-перше, колись на цих землях розташовувався однойменний потужний колгосп. А по-друге, директор агрофірми Вадим Дудинський, за освітою гірничий інженер, ще 15 років тому працював на шахті «Кіровська» в Донецьку. Потім знайшов своє покликання в іншій сфері: успішно керував підприємствами, а два роки тому очолив агрофірму.

Керівник господарства поділився грандіозними планами, головний зміст яких — відродження колишньої слави сільгосппідприємства. Ми побували на товарно-молочній фермі, яка активно реконструюється і розширюється. У приміщеннях з’явилися металопластикові вікна, дах капітально оновлено, придбано нову техніку. Особлива увага приділяється поголів’ю: тут роблять ставку на племінну худобу. Згідно із проектом реконструкції комплекса, протягом 2005—2007 років створюється племінний репродуктор, впроваджено комп’ютерну програму із селекції у тваринництві, придбані міксери для змішування кормів для раціональнішого їх використання.

Досвідчений управлінець Вадим Дудинський не приховує труднощів, з якими зіштовхується у своїй роботі:

— Одна з головних проблем — нестача кваліфікованих кадрів. Бракує механізаторів, ветеринарних лікарів, зоотехніків, механіків, слюсарів, мотористів, хоча ми і намагаємося залучити фахівців нормальною зарплатою: приміром, ветеринарний лікар отримує 1200—1300 гривень, та житлом.

Сільський голова Комунарівки Володимир Сичов зазначив, що керівник агрофірми «Гірник» допомагає у вирішенні соціальних проблем села. На жаль, місцевий бюджет не дає особливого «простору для діяльності».

— Торік ми заплатили близько 300 тисяч гривень податків, — розповідає директор агрофірми. — Якби хоч половина з них залишилася в сільському бюджеті! Реалії такі, що на місці залишається 25 відсотків податку на доходи громадян. А треба, щоб хоч половина. Плюс 90 відсотків земельного податку. Це дало б змогу сформувати нормальний бюджет.

Земля, зарплата і «комуналка»

Як і було заплановано, під час акції «Голосу України» відбулася розмова за прямою телефонною лінією голови районної державної адміністрації Василя Панька із мешканцями району. Така форма спілкування для керівника стала звичною: з початку року вже проведено чотири «прямі лінії». Запитання, які пролунали цього разу, були неновими для Василя Федоровича: комунальні проблеми, виплата заборгованості за оренду пая, оформлення документів на землю, крадіжки металу. Під час телефонного спілкування в кабінеті голови були присутні керівники всіх управлінь та служб районної держадміністрації, представники міліції, комунальних служб, голови трьох найбільших населених пунктів району. Отож можна було одразу після надходження скарги давати доручення відповідальним керівникам.

У розмові з кореспондентами «Голосу України» В. Панько проаналізував звернення, які надійшли.

— Середня заробітна плата у нас 946 гривень — це найвищий серед сільських районів області показник. Такого рівня вдалося досягти за рахунок двох великих промислових підприємств, які розташовані на території району, — Комсомольського рудоуправління та Старобешівської ТЕС. Стосовно сільського господарства, на момент мого призначення рік тому заборгованість у зарплаті в районі становила 2 мільйони 700 тисяч гривень. За рік вона скоротилася до 1 мільйона 700 гривень. Із них майже 80 відсотків — безнадійні борги ліквідованих підприємств.

Свого часу, коли із державного бюджету були виділені кошти для погашення заборгованості сільськогосподарських підприємств-банкрутів, район отримав 768 тисяч гривень. Тепер, вважають старобешівці, із урахуванням того, що протягом кількох років у стадії банкрутства — нові господарства, потрібне аналогічне законодавче рішення.

А серед найактуальніших проблем голова районної держадміністрації виділив проблему охорони здоров’я. Торік за рахунок перевиконання бюджету тут придбали 14 автомобілів для медичних закладів. Із «колесами» тепер усі сімейні амбулаторії у районі. У рамках програми «Шкільний автобус» район отримав два автобуси, ще один — на підході. Це дало можливість зекономити бюджетні кошти, адже раніше на підвезення учнів доводилося укладати договори із перевізниками та сплачувати до 350 гривень на день. Однак із поповненням автопарку районного відділу освіти виникла несподівана проблема: освітяни не мають умов для зберігання автобусів, не мають у штаті механіка чи лікаря, як це вимагає державтоінспекція. Отже, хтось повинен узяти цей транспорт на обслуговування.

Робота шукає людину

До Старобешівського районного центру зайнятості ми завітали на зустріч із нашими читачами (найактивніша з них — юрист Людмила Чембулат). Затрималися надовго, зустрівши уважних та цікавих співрозмовників. Директор центру Сергій Федоренко, голова районної держадміністрації Василь Панько та голова районної ради Микола Михайлов взяли участь в обговоренні проблеми сільського безробіття. Цієї теми торкнемося в одному із наших наступних номерів. А тепер хочеться поділитися враженнями від відвідання центру. Перед цим під час спілкування із податківцями вразила фраза, що незабаром податкова інспекція прийматиме звіти в електронному варіанті. «Ну це вже занадто», —подумали ми, знаючи, що небагато інспекцій у місті готові брати електронні звіти. Наш скептицизм спростували керівники району: наприклад, бухгалтери сільрад тут уже працюють на комп’ютерах.

— До того ж програму навчання для бухгалтерів склав центр зайнятості, — зазначив М. Михайлов. — Нам приємно, що центр може працювати на замовлення. Бухгалтери отримали навички роботи із комп’ютерною програмою, і людям не довелося звільнятися через нові вимоги.

У свою чергу, і районна рада пішла назустріч, встановивши пільгові ставки єдиного податку для безробітних, які розпочинають свою справу. А взагалі за рівнем оснащення оргтехнікою та зручностями для відвідувачів районний центр зайнятості приємно вразив. Тут встановлені два тач-скріни — «розумні» екрани із інформацією про наявні вакансії — і в районі, й далеко за його межами. Поруч — телефон, з якого безробітний може безплатно зателефонувати до потенційного роботодавця в межах району. Є підключений до Інтернету комп’ютер для пошуку вакансій ледь не по всьому світу. Нарешті в центрі взагалі немає черг: співробітники заздалегідь складають графік прийому відвідувачів. Подумалося: в ідеалі так повинні працювати всі установи, до яких звертаються громадяни.

«Наш Нью-Йорк»

І це не єдиний приклад (чи то нехтування інтересами місцевих громад, чи то бюджетних парадоксів), який нам наводили у Старобешівському районі. Оскільки проблема є актуальною для багатьох районів, селищ та сіл, ми плануємо більш повно висвітлити її в окремій публікації. Наприклад, у Новому Світі звернули увагу на такий момент: закон надає пільги медичним працівникам села і міста. Але нічого не сказано про селища. Тож селищні медики опинилися «поза законом».

Із роботою Старобешівської ТЕС нас ознайомив головний інженер Віктор Іванов. У день нашого приїзду із десяти енергоблоків працювали два. Ще два були на реконструкції та один — на ремонті. Ситуація типова для теплових електростанцій, які не завантажені повністю. Причина — висока конкуренція серед генеруючих компаній. Поки що найдешевші кіловати пропонують атомники. Для ТЕС єдина перспектива — це докорінна модернізація. І така перспектива у Старобешівської ТЕС є. Тут реалізується інвестиційний проект із будівництва нового енергоблоку, де буде встановлено котел із циркулюючим киплячим шаром. Це буде перший на всій території СНД проект. Повна його вартість — понад 140 мільйонів євро, із них 85 відсотків суми фінансується за рахунок кредиту Європейського банку реконструкції та розвитку, а решта — за рахунок компанії «Донбасенерго».

На жаль, пожежа, яка сталася на станції, відсунула термін введення до ладу нового енергоблоку. Однак на станції уже планують замовляти нове обладнання, а пуско-налагоджувальні роботи поновити в лютому 2008 року. Новий котел матиме дві істотні переваги. По-перше, така технологія дає можливість цілком відмовитися від використання природного газу чи мазуту для «підсвічування» енергетичного вугілля, а як паливо брати вугільний шлам — фактично відходи вуглезбагачення. По-друге, буде дотримано суворих європейських норм із викидів шкідливих речовин в атмосферу. І за чистотою повітря Новий Світ залишить свого заокеанського тезку — Нью-Йорк — далеко позаду.

Стали селяни... металургами

Досвід розвитку сільськогосподарських підприємств, з яким ми вперше ознайомилися в Тельманівському районі, характерний для півдня області. Адже найбільшим виробником сільгосппродукції є... Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча. Одразу кілька колишніх КСП стали агроцехами комбінату. Завдяки такому співробітництву селяни отримали потужного інвестора, а металурги — продукти за доступними цінами.

Про досвід та проблеми соціально-економічного розвитку району говорили промовці під час «круглого столу» за участю заступника голови райдержадміністрації Сергія Ярового, голови районної ради Костянтина Саввіна, депутатів та керівників підприємств і установ. Представники «Голосу України» відвідали село Бахчовик, де працює однойменне сільськогосподарське підприємство (директор — Олександр Шатов). Крім підрозділів із виробництва сільгосппродукції, тут створено і швейний цех із пошиття спецодягу для працівників металургійного комбінату. Отже, жінки села отримали цілорічну роботу.

Не лише брати у природи, а й повертати їй

Комунальні проблеми назвав головними для селища Сєдове його голова Сергій Бузевськой. Стан доріг та регулярність прибирання сміття визначають вигляд курортного селища. «Проблема в тому, що в нас немає свого комунального підприємства, — пояснив Сергій Олександрович. — Ми користуємося послугами районної служби. Але на сьогодні такі служби не в змозі забезпечити потреби мешканців району, навіть за великого бажання. Вихід зі становища — укладення договорів із приватними підприємцями, які спеціалізуються на вивезенні сміття. Буквально днями ми почали працювати із фірмою «Біотрейд», яка співробітничає із громадською організацією «Чистий берег Приазов’я».

Своєю назвою селище зобов’язане відомому російському полярному дослідникові Григорію Яковичу Сєдову, уродженцю цих місць. Людина, яка виросла на березі теплого й лагідного Азовського моря, присвятила своє життя підкоренню північних морів. А фондова експозиція в місцевому музеї так і називається: «Подорож до Північного полюсу». Музей, заснований 1980 року, має унікальні експонати. Його директор Марина Полях — великий ентузіаст своєї справи, як і весь колектив: науковий співробітник Надія Горлакова, головний хранитель Олена Терентьєва, доглядачі Євгенія Полях та Олена Пархоменко, прибиральниця Наталія Морозова.

— Усе починалося зі звичайного географічного гуртка, — розповідає Марина Олександрівна. — Вчителька Лідія Марфівна Полякова, на жаль, нині її немає в живих, 1959 року організувала перший громадський музей. Це була невелика кімнатка. Школярі разом із учителькою збирали матеріали, робили запити в архіви. В 1977 році громадськість відзначила 100-річчя із дня народження великого дослідника Північного полюсу. Саме тоді було закладено перший камінь майбутньої будівлі музею.

Спорудження музею тривало довгих тринадцять років. Це справді народний музей: будувати його допомагали сорок підприємств та організацій. Експозицію було відкрито 8 липня 1990 року. Сьогодні фонди налічують близько двох тисяч експонатів. І хоча музей, як і всі заклади культури, відчуває нестачу фінансів, чимало керівників та підприємців відгукується на прохання і допомагає музею. Серед таких небайдужих людей — голова районної державної адміністрації Іван Болбат, його заступник Дмитро Батман, голова районної ради Костянтин Ширидекін, ректор Донецького юридичного інституту Віктор Бесчастний, народні депутати України Володимир Бойко та Віктор Слаута.

Із двох з половиною тисяч мешканців Сєдового більшість працездатного населення працює в агрофірмі Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча. Саме в цих місцях розташоване риболовецьке господарство: азовська тюлька відома далеко за межами району. Автобусне сполучення між селами і райцентром теж забезпечує один із підрозділів металургійного комбінату. До того ж забезпечує так, що «невиїзних» сіл немає.

Утім, це не означає, що на узбережжі вирішено всі проблеми. Парадокс: у літній сезон кількість населення зростає втричі, але надходження до місцевого бюджету залишаються майже на попередньому рівні. Головними джерелами дохідної частини бюджету є прибутковий податок, курортний збір та плата за землю.

— На території нашого району розташовані оздоровчі заклади, які свого часу здебільшого будувалися за кошти підприємств, — пояснює Сергій Бузевськой. —Коли заводи і шахти були «живі», вони в порядку так званої дольової участі допомагали району трубами, будівельними матеріалами тощо. За рахунок цього ми прокладали водогони, виконували благоустрій території. Тепер все це вважається незаконним. Проте така допомога — єдиний вихід. Наприклад, обсяг споживання води в курортній зоні Сєдового різко зростає, і від цього потерпають мешканці Новоазовська, де в багатоповерхових будинках вище третього поверху вода не піднімається. Чи справедливо це? Гадаю, ні. Потрібен рекреаційний збір, який входив би до вартості кожної путівки і спрямовувався на потреби селища.

А колись платили за дитсадок... продуктами

Ознайомитися із сільським господарством району та соціальною сферою ми вирішили на прикладі найвіддаленішого від райцентру села Приморського. Незважаючи на назву, до моря звідси щонайменше тридцять кілометрів. Нас приємно вразили дороги та акуратно побілені стовбури дерев. Господарство у Приморському — одне із перших, яке стало агроцехом №4 Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча. До цього моменту колишній радгосп розвалився, а село занепало: дитячий садок не опалювався сім років, клуб — десять. Тож із боку тодішнього генерального директора комбінату, а нині народного депутата Володимира Бойка, взяти під опіку це господарство було кроком дуже сміливим.

Завдяки такому співробітництву село змінилося просто на очах. Відроджується слава господарства як одного із найбільших виробників овочів.

Але найкраще про зміни свідчать об’єкти соціальної сфери. Дитячий садочок, який раніше працював лише в теплу пору року, тепер, після ремонту системи опалення, діє цілий рік. І має популярність: більшість мам дошкільнят віддають дітей саме до цього закладу. У садку пригадують, що кілька років тому батьки самі змушені були приносити продукти: не було фінансування із сільради, а радгосп збанкрутував. Тепер це в минулому. У день нашого приїзду в дитсадку готувалися до випускного: тим малюкам, які наступної осені стануть першокласниками, сільська рада приготувала подарунок — красиві і зручні ранці.

Разючих перетворень зазнав і сільський клуб. Зовні він виглядає абсолютно сучасною спорудою: свіжопофарбовані стіни, металопластикові двері і вікна, відремонтований дах. Клуб у селі дуже популярний: навіть у роки, коли тут не було опалення, працювали гуртки. Тепер, коли заклад отримав тепло, мешканці села охоче відвідують клуб. Особлива гордість — гурток майстринь: цьому захопленню, як з’ясувалося, «все возрасты покорны». В експозиції гуртка — вишивка, плетіння, аплікація, м’яка іграшка, вироби із природних матеріалів, авторами яких є і діти, і дорослі.

За словами сільського голови Валерія Варняхи, протягом п’яти років маріупольські металурги вклали в соціальну сферу Приморського майже п’ять мільйонів гривень. Таких витрат, звичайно, сільський бюджет не потягнув би. Наш співрозмовник вважає несправедливими нормативи відрахувань: на його думку, у селі повинні залишатися 70 відсотків усіх надходжень до бюджету і 100 відсотків плати за землю. Лише тоді можна стверджувати, що держава справді взялася за відродження села. А нині вже два місяці в сільради проблеми із виплатою зарплати: підвищення тарифних окладів не було закладене в бюджеті.

Не перше, але й не друге місто в області

Важко влучніше охарактеризувати Маріуполь — місто, яке забезпечує половину обласного бюджету. Місцеві мешканці не без гордощів підкреслюють, що іноді приморське місто випереджає обласний центр. За словами міського голови Юрія Хотлубея, ось уже п’ять років поспіль Маріуполь посідає перше місце у загальному рейтингу міст області.

Найбільші підприємства — Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, металургійний комбінат «Азовсталь», ВАТ «Азовмаш» — активно залучають нових працівників, у тому числі з інших регіонів. Крім регулярної зарплати, роботодавці забезпечують соціальний пакет. Почали відроджуватися в місті програми житлового будівництва. Підприємства почали «полювати» за випускниками навчальних закладів. А міський центр зайнятості проводить ярмарки вакансій в різних куточках області. Завдяки таким виїзним заходам на роботу до Маріуполя приїхали 319 мешканців західних областей України та понад дві тисячі — з різних районів області.

Під час розмови із представниками «Голосу України» міський голова Юрій Хотлубей торкнувся тем, на які варто звернути увагу центральній влади. Детальний виклад розмови читайте в одному з найближчих номерів. Ви дізнаєтеся, чому місту вигідна висока зарплата на підприємствах і невигідно збирати податки понад план, як влада знаходить резерви на місцях і звідки взялося гасло «Маріуполь — місто європейського рівня», куди спрямовуються «екологічні» платежі підприємств і чому до статуса міста-курорта ще далеко.

Десант «Голосу України» відвідав одне із найбільших підприємств міста — ВАТ «Азовмаш». І наш вибір був не випадковий. По-перше, серед працівників підприємства у нас багато передплатників. А по-друге, на наше переконання, ми прагнули трохи зламати стереотипи про Маріуполь як місто металургів. Адже показник розвиненості країни — екпорт не сировини, а машин. Ми переконалися, що «Азовмаш» має величезний інтелектуальний потенціал і здатний на крок-два випереджати конкурентів, у тому числі — відомі закордонні фірми. Корисними і змістовними були зустрічі із головним інженером підприємства Анатолієм Чепурним та віце-президентом ВАТ Олександром Коленковим. Найближчим часом на сторінках «Голосу України» ми плануємо докладно розповісти про досягнення маріупольських машинобудівників, причому не лише у виробництві, а й у соціальній сфері. Побачене просто вразило: сучасні студії і зали у палаці культури «Іскра», відремонтовані спортивні споруди, відроджений парк культури і відпочинку, санаторій-профілакторій із унікальним медичним обладнанням тощо. І взагалі: «Азовмаш» — чемпіон!» Адже днями місцевий баскетбольний клуб виборов Суперкубок України. Так тримати!

Ми поверталися із півдня Донеччини насичені не лише сонцем, яке було особливо щедрим тоді, а й інформацією до роздумів. Приємно було знайти нових партнерів і друзів, познайомитися із регіоном, який відіграє ключову роль в економіці не лише краю, а й усієї України. І дуже важливо було зламати стереотипи, які склалися про мешканців Донеччини. Тут уміють працювати і відпочивати, дбати про підростаюче покоління і літніх людей, зберігають пам’ять про земляків і шанують сучасників.

Сергій ДЕМСЬКИЙ, Ліна КУЩ, Валентина ПИСАНСЬКА, Ірина ОЛЬШАНСКА.