Зорепад відзнак випав цього року на Інститут мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Близько 20 його студентів стали лауреатами міжнародних і всеукраїнських фестивалів, конкурсів, олімпіад.

Нагороди, як мед у вулик, приносять представники всіх факультетів — майбутні музиканти, художники, дизайнери, актори, режисери, хореографи. До того ж «молоді» факультети — театральний і хореографічний — на рівних конкурують з фундаторами — музичним і художнім, на базі яких п’ять літ тому створено інститут. Майбутні дизайнери уже три роки посідають перші місця на престижних всеукраїнських конкурсах, а поетичний театр (керівник Надія Грицан), що при кафедрі театрального мистецтва, недавно привіз з київського фестивалю «Студентська хвиля-2006» дипломи лауреатів аж у трьох номінаціях! На ювілейному концерті, присвяченому 5-річчю інституту, студенти показали «Космацький ярмарок» (уривок з вистави за творами Степана Пушика) і переконали публіку, що всі нагороди отримали заслужено. Хоч театру лиш два роки, та він уже поставив не одну серйозну річ, у тім числі й «Марусю Чурай» Ліни Костенко. Що на це скажеш? Молодці та й годі!

«Студенти — наша найбільша гордість. Ми їх дуже любимо і шануємо», — каже директор інституту Анатолій Грицан. Очевидно, ці почуття взаємні, бо викладачі тут особливі, їх не можна не любити. За словами Анатолія Васильовича, у вузі зібралася духовна еліта краю. А людей зі званнями тут стільки, скільки не мав колись весь педінститут, з надр якого вийшов Прикарпатський університет. Серед викладачів — 8 докторів наук, професорів, 43 кандидати наук, доценти, 8 народних артистів, 9 заслужених діячів мистецтв, 14 заслужених артистів, один заслужений художник і низка членів національних творчих спілок. Непогано для вузу, якому лише п’ять років і весь професорсько-викладацький штат якого — близько 90 осіб.

— Немирович-Данченко казав, що режисер повинен умерти в акторові, посіяти в ньому зерно, яке б проросло. Так і педагог має прорости у своїх учнях, — говорить Анатолій Васильович. — Як приклад такої творчої самовіддачі хочу назвати народну артистку України, завідувачку кафедри театрального мистецтва Христину Фіцалович, доктора мистецтвознавства професора Мирона Черепанина, завідувача кафедри інструментально-виконавського мистецтва Петра Круля. Він, до речі, першим захистив докторську дисертацію як викладач нашого інституту. А загалом за п’ять років у нас з’явилося більше 10 кандидатів мистецтвознавства.

Є кому вчити — є й кого вчити. Нині тут стаціонарно навчається більш як 800 студентів і 300 — заочно. Вони освоюють 10 спеціальностей (найпопулярніша —дизайн, зокрема спеціалізації «художнє конструювання одягу» та «інтер’єр і обладнання»). А цього року вперше набиратимуть студентів на спеціалізацію «графічний дизайн». В інституті пишаються, що вже третій рік тут викладають етнодизайн одягу та етнодизайн предметного середовища за індивідуальними планами, яких нема в жодному подібному навчальному закладі України. В подальших планах — підготовка менеджерів культури: директорів театрів, філармоній, адміністраторів та відкриття відділення бібліотечної справи.

Інститут молодий і за віком, і за духом, тож у нього море задумів. Утім, розігнатися з ними поки що нема де — потрібна більша аудиторна база. Тож збираються будувати корпуси, де б були великі майстерні, хореозали, виставкова зала. А найбільша мрія директора — концертна зала на 600—650 місць за зразком обласної філармонії.

— Закладів мистецтв в Україні немало. В чому особливість Прикарпатського інституту? — запитую в Анатолія Васильовича.

— У нас не просто навчальний заклад, — пояснює він. — Наш інститут став центром культури. І не лише університету, а й усього Прикарпаття. Ми навчаємо студентів, спираючись на багаті, глибинні мистецькі традиції прикарпатського краю. Бо наш край — це оаза. Держава має різні заповідники. Прикарпаття ж варто зробити заповідником народної автентичної культури, бо ніде вона не представлена так потужно, як у нас. І завдання інституту — зберегти автентичну природу мистецтва нашого краю.

Івано-Франківськ.