Аналогів сумському «ноу-хау» немає. Тут переливанням крові займається єдина комерційна структура такого типу в Україні. А відтак за кров потрібно платити всім і кожному без винятку — травмованому чи тяжкохворому. Навіть якщо кількість тутешніх донорів, як минулого року, побила всі рекорди. Одне слово, хочеш жити — гони «бабки» «кров’яним ескулапам». Ах, у вас їх немає? Тоді, звиняйте, замовляйте траурну музику. Іншого виходу не залишають, оскільки ціни на живильну субстанцію справді захмарні.
За інформацією, одна доза тромбоконцентрату (260 мл) вартує 1,2 тисячі гривень, R-маса — 750 гривень. Саме стільки доводиться платити мешканцю Шостки Євгену Д. мінімум щотижня. Його син — пацієнт обласної онкогематології. Насправді кров має закуповувати лікарня. Та ліміт коштів з минулорічного бюджету вже давно використано. Тож тепер батьки бідних пацієнтів змушені за необхідні препарати витрачати власні гроші.
— Держава виділяє кошти на придбання препаратів крові для наших тяжкохворих маленьких пацієнтів, — зітхає завідувачка відділення онкогематології Сумської обласної дитячої клінічної лікарні Ліана Нікітенко. — Але, як у нас заведено, медицина весь час фінансується за залишковим принципом, та ще й за показником попереднього року. А в 2014-му онко-
хворих побільшало проти позаминулого року втричі. Тож і без цього обрізані кошти закінчилися бозна-коли. Дякувати керівництву лікарні, місцевій владі, спонсорам, які з усіх сил намагаються допомагати нам рятувати маленьких хворих. Коли б не ця допомога, не знаю, як би взагалі виживали...
Сумські волонтери ще влітку кинули гасло — про допомогу кров’ю пораненим бійцям АТО. Після цього до обласних медичних закладів вишикувалися черги із бажаючих. Щодня віддати без-платно власну кров для захисників Вітчизни приходили до півтори сотні сумчан. Ще 600 осіб — готових будь-яку хвилину поділитися рятівною кров’ю — у базі донорів. Але в них чомусь у Сумах немає потреби. Бо в Сумському шпиталі тяжкопоранених немає, а транспортувати її до Дніпропетровська чи Харкова практично неможливо через відсутність спеціального банку для її зберігання.
Ось що думає з цього приводу депутат Сумської обласної ради Микола Полілуй.
— У Сумах діє єдина комерційна станція переливання крові в Україні. У решті регіонів ці структури перебувають у комунальній власності. І це закономірно, адже згідно зі статтею 15 Закону України «Про донорство крові та її компонентів» зазначено, що приватним структурам надано право лише переробляти і зберігати донорську кров. А здійснювати забір можуть виключно державні спеціалізовані установи.
— На папері згадана структура у спільній власності, — продовжував депутат. — Насправді частка Сумської обласної ради становить заледве 25 відсотків. Кров, яку збирають у Сумах, реалізовують як в Україні, так і за кордоном. Звісно, реалізація крові та її компонентів здійснюється на платній основі та ще й за завищеними — щонайменше на 25—30 відсотків — цінами, ніж в інших областях. Тому приватна структура, яка фактично є господарем фірми, націлена лише на власне збагачення, до того ж заробляє на горі пересічних українців.
— Але торік, після оголошення на обласному телебаченні про необхідність допомоги пораненим в АТО, сотні сумчан щодня здавали свою кров безплатно.
— Справді. Ця компанія, аби заманити довірливих сумчан у тенета приватного бізнесу, не раз розписувала у своїх сюжетах «ангельські чесноти» фірми, яка жирує на людській біді. Люди йшли в патріотичному пориві, не знаючи, що слугують збагаченню ділків. Адже безплатно крові цей центр нікому не надавав і не надає, навіть за державними програмами чи тяжкохворим. І це за того, що завдяки рекламі запаси крові у ньому перевищують потреби. Отак спритники, маніпулюючи за допомогою ЗМІ, спекулюють на почуттях українців і роблять бізнес.
Тим часом вилучення крові у людей шляхом обману з метою використання їх як донорів, вчинене групою осіб з метою продажу, — це ознаки злочину, передбачені ч. 3 ст. 144 Кримінального кодексу України.
— Чому ж місцева влада дозволяє чинити таке свавілля приватним структурам?
— Як уже згадувалося вище, сьогодні в Сумської обласної ради лише 25 відсотків статутного фонду товариства, і вона не впливає на його діяльність. Банком крові володіють приватні особи, хоча компенсацію донорам за здану кров виплачує держава, а частину комунальних послуг заслуженим та почесним донорам на Сумщині погашає обласна рада.
— І депутати мовчки зносять ці ляпаси?
— Торік на засіданні постійної депутатської профільної комісії порушили питання про реформування служби крові в Сумській області та ухвалено пропозицію про відповідне звернення до Верховної Ради та Кабінету Міністрів.
— Це все, на що «сподобилися» народні обранці?
— Ні. Особисто мною підготовлено депутатські запити прокурору Сумщини, керівництву управління майном Сумської обласної ради та в інші структури, в яких ідеться про вчинення посадовими особами правопорушень та необхідність здійснення розслідування щодо втрати комунальної власності громади Сумщини і притягнення до відповідальності осіб, винних у заподіянні великих фінансових збитків спільноті регіону...
Тим часом 7-річному шосткинцю Іллюші Д. з березня минулого року 53 (!!!) рази переливали тромбоконцентрат і 26 (!!!) разів — R-масу. За кошти батьків, звісно.
Сумська область.
P.S. Редакція «Голосу України» сподівається, що наведені у цій публікації кричущі факти заробляння пройдисвітами статків на здоров’ї дітей, ветеранів, пенсіонерів — усіх пересічних українців, а також хто за скільки і з чийого подання передав державну структуру в липкі приватні руки, зацікавлять працівників Сумської обласної прокуратури.
