Редакція отримала копію листа, адресованого Президентові України Віктору Ющенку. Подаємо лист у викладі, з деякими скороченнями.
У це важко повірити: унікальна пам’ятка єврейського зодчества, рівної якій немає в Україні, катастрофічно руйнується на очах.
Невдовзі (2010 р.) мине 400 літ відтоді, як у містечку Гусятині на Тернопіллі постала ця дивовижна споруда.
У другій половині ХVІІ століття Гусятинський замок продано рабину-чудотворцю Давиду Мойше Фрідману. На місці гетьманської садиби виріс його палац, божниця. Тоді ж у Гусятині діяла єврейська синагога, виконана у рідкісному готико-мавританському стилі. У часи турецьких набігів на Поділля вона була оборонною спорудою. Перша та Друга світові війни дуже поруйнували синагогу, руїни загрожували обвалом. У 1964 році хотіли знести їх, але місцева влада попросила в уряду кошти на реставрацію синагоги як пам’ятника архітектури, щоб розмістити тут краєзнавчий музей. У 1964—1974 роках руїни реставровано кам’янець-подільськими науково-виробничими майстернями Держбуду УРСР.
Реставрація нашкодила споруді не менше, ніж війна. Відновлюючи дах, реставратори ніби забули, що на Тернопіллі буває дощ та сніг. Понад тридцять літ пам’ятка страждає від літніх злив талого снігу весною. Вода збирається на покрівлі, просочується у зали. Бувало тут води по кісточки! Дерев’яні конструкції даху прогнили, стіни від постійного замокання уразив грибок, внутрішня і фасадна штукатурка відпадає. Споруда руйнується!
Двадцять літ у реставрованих руїнах працював краєзнавчий музей. До 1994 року ремонтом синагоги опікувалася місцева влада, потім пам’ятка утримувалася здебільшого ентузіазмом працівників музею. Кошти на ремонт не виділялися. Боліла душа, бо гинула рідкісна пам’ятка двох народів, цвіль їла музейні колекції (понад 12 тисяч одиниць збереження).
2001 року вийшов указ Президента про повернення культових споруд релігійних громад їх власникам. Кілька делегацій від єврейських громад на правах власників оглядали синагогу. Оцінивши можливі витрати, їхали назад.
Працівники музею опинилися перед дилемою: або знайти кошти і ремонтувати споруду (знаючи, що власники будь-коли можуть попросити звільнити синагогу), або перейти в інше приміщення.
Ми розуміли: працювати так неможливо (як падав дощ, експонати накривали поліетиленом і тремтіли, що стеля впаде на екскурсантів). Але, як покидали приміщення синагоги, — плакали. Скільки праці, часу, душі та енергії вкладено!
Нині в центрі Гусятина стоїть покинута всіма синагога — і поступово стає руїною. Коштів (на реставрацію треба близько мільйона гривень) у районному бюджеті й близько немає. А законні власники і не думають її ремонтувати, чекають, коли виділить гроші держава.
Що робити? На це запитання може відповісти лише Президент України.
Якщо власники не хочуть дбати про синагогу, а держава не має коштів на реставрацію, варто дозволити виставити споруду на аукціон, а не чекати її цілковитої руйнації.
Ольга ГОФМАН, директор Гусятинського районного комунального краєзнавчого музею.
