Як винайти колесо

«Усе геніальне — просте», — так відгукуються про винаходи Володимира Єсіна. А cам «Кулібін» свого часу принципово не захотів вступати до інституту. Каже, вища освіта заважає мислити нестандартно.

Оригінальні ідеї іноді з’являються буквально із повітря. Принцип роботи глибинного насоса винахідник із Єнакієвого Володимир Єсін «піддивився» у смерчу. «Це було 1973 року, коли я із синами їздив на батьківщину, до Нижнього Новгорода, — пригадує співрозмовник. — І там побачив, як із південного сходу пішов стовп метрів 35—40 заввишки. На моїх очах зірвало дах спортзалу і занесло за півтора кілометри. А коли смерч проходив через Оку, вода буквально «розступилася» і утворилася воронка. Все, що туди потрапляло, затягувалося потоком». Рідкісне видовище підказало Володимиру Олексійовичу конструкцію насоса: це має бути «штучний смерч», де стиснене повітря, обертаючись по спіралі, змішує воду із піском і брудом. Модель винахідник зробив за один вечір.

Першими перевагу новинки оцінили гірники. Тоді Єсін працював електрослюсарем на шахті «Червоний Профінтерн» і мав власну майстерню. Насос, здатний відкачувати воду із численними домішками з великих глибин, до того ж у сотні разів легший за промислові агрегати, — це саме те, чого потребували шахти. Слава про дивовижний насос розлетілася швидко. А тридцять років потому, в червні 2003 року, у квартирі єнакієвця пролунав міжміський дзвінок. Телефонували із Санкт-Петербурга. Незнайомець просив Володимира Єсіна допомогти із насосом під час пошукових робіт у Кармадонській ущелині — там, де восени 2002 року загинула знімальна група Сергія Бодрова.

Незважаючи на вік (а на той момент винахідникові виповнилося 73 роки) і здоров’я, колишній шахтар наступного дня вилетів до Москви, а звідти — до Кармадона. З’ясувалося, що рятувальники роздобули через одного із російських винахідників «насос Єсіна», однак техніка не працювала.

— У них був незварений насос, — пояснив єнакієвець. — Я показав, у яких місцях треба зварити. Там, у скелі, був зроблений ствол, або шурф, говорячи по-шахтному. У нього опустили труби діаметром метр двадцять. Були сходи, люди cпускалися і дивилися. А потім мій насос туди спустили. Дали стиснене повітря. І все запрацювало.

На той час з дня трагедії минуло сім місяців. На пошукові роботи вже було витрачено 90 мільйонів рублів. Експерти МНС Російської Федерації називали ці роботи безперспективними. Єсін пригадує, що більшість мешканців наметового містечка становили родичі загиблих. Там же перебував міністр із надзвичайних ситуацій Північної Осетії. «Точилися розмови про те, щоб протягом тижня-півтора припинити пошуки», — каже мій співрозмовник.

Залишатися в ущелині винахідникові не дозволили. Подякували і відправили додому. Уже з Єнакієвого Володимир Олексійович телефонував і цікавився, як працює насос. Агрегат за одну хвилину відкачував по півтора відра суміші піску із водою. Головною перешкодою на шляху до тунелю, де, як передбачалося, знаходилася знімальна група, були потужні потоки води, змішаної із піском. Зарадити в такій ситуації міг лише насос для відкачування шахтних вод. До того ж, зважаючи на обставини, техніка мала бути максимально простої конструкції і неважка. Усе, як у «насоса Єсіна».

— Усе використовується крадійським способом, я не отримую від цього нічого, — каже єнакієвець. — Шахта «Торецька» виробничого об’єднання «Дзержинськвугілля» запросила мене в 1995 році — у них були затоплені нижні горизонти, нічого не могли вдіяти. Я зробив їм два насоси, вони відкачали всю воду. Потім наступного року мене вдруге покликали, інший горизонт рятувати. За півтора місяці мої насоси все почистили. Але решту грошей за договором — 46 тисяч гривень — я не можу отримати ось уже десять років.

Стягнути борг із шахти-неплатника винахідник пробував через суд. У березні 2001 року Єнакієвський міський суд виніс рішення на користь Єсіна, зобов’язавши шахту виплатити обумовлені договором 66 тисяч гривень. Однак вугільне підприємство не поспішає виконувати рішення суду. Лише наприкінці 2004-го пенсіонеру перерахували частину суми — 20 тисяч гривень. Решта боргу залишається. Володимир Олексійович каже, що не має сил ходити по судах. «В об’єднанні «Дзержинськвугілля» кілька шахт, і всі впровадили мій насос. Безкоштовно. Конструкція у мене проста, але дуже продуктивна. Купив один насос — і за цим зразком можеш зробити хоч сотню».

Колишній шахтар є винахідником так званого петльового перекидача — конструкції для розвантаження вагонеток із вугіллям. Свого часу діюча модель винаходу зробила сенсацію на ВДНГ у Москві, де її демонстрували два з половиною роки. Уявіть собі, як состав вагонеток із вугіллям виїжджає на естакаду, перекидаючись, робить «мертву петлю», висипає паливо у бункер і виїжджає порожняком. Новинка могла повністю автоматизувати процес розвантаження. За розрахунками автора, установка споживала вдесятеро менше електроенергії, ніж наявні на той час кругові перекидачі.

Винаходу виповнилося вже тридцять років, однак у вугільній промисловості ідею Єсіна так і не використали. Володимир Олексійович вважає — через особистий спротив деяких колишніх керівників Міністерства вугільної промисловості. Із ВДНГ модель перекочувала до об’єднання «Орджонікідзевугілля» в Єнакієвому, потім — до навчального пункту. Тепер перекидач стоїть у гаражі на подвір’ї Єсіна. Модель працює бездоганно, ось тільки від состава залишилися дві вагонетки — решту вугільні керівники розібрали на сувеніри.

Є у мого співрозмовника і авторське свідоцтво на винахід... колеса. Не простого, а із ободом, що можна швидко зняти. Така ідея спала Єсіну на думку, коли він побачив шофера вантажівки, який лежав на холодному асфальті, ремонтуючи автомобіль. «Зараз, щоб зняти із машини колесо, труба відкрутити шість — вісім гайок. А я зробив замки, завдяки яким колесо знімається за дві-три секунди. Одне знімаєш, інше ставиш — і машина поїхала», — пояснює винахідник.

За своє життя він опанував щонайменше десять спеціальностей, однак (як уже було сказано) принципово відмовився здобувати вищу освіту. Володимир Олексійович пригадує, що свого часу його запрошували на роботу до науково-дослідного інституту. «Але з ученими я працювати не захотів. Вони нездатні винайти нічого», — категорично заявляє єнакієвець. Побоювався, що перестане мислити нестандартно і вже не зможе винаходити прості, але ефективні речі.