У Великій Кошелівці в загальноосвітній школі І—ІІІ ступеня небагато учнів — лише 78. Проте, незважаючи на це, кращі з них на минулих районних олімпіадах завоювали 9 призових місць. Двоє школярів навіть представляли район на обласних олімпіадах. Не всім міським школам вдалося отримати подібний результат! Такі високі показники — заслуга, звісно, педагогічного колективу, показник його високого професіоналізму. І це тоді, зізнавалися мені педагоги, як із кожним роком у селі зменшується кількість здібних учнів.

— Протягом десятиліть з нашого великого села практично вся молодь виїжджала до міст, — говорили. — А залишалися переважно ті, кому важко давались знання. Зрозуміло, є винятки. Але... Які батьки, такі і діти.

— У нашому педагогічному колективі вимога одна, — каже директор школи Микола Іванович Зоря, — як дитина вивчила, така їй і оцінка. Якщо хочеш отримати медаль, то й знай так, щоб не було нікому за неї соромно.

Результатом вимогливості керівника у його школі, на жаль, стали не тільки успіхи на олімпіадах. В останній рік до навчального закладу почали вчащати і... перевіряльники.

А однією з причин стало те, що вчителька історії та правознавства Алла Михайлівна Науменко на минулорічному екзамені «зрізала» претендентку на медаль Ольгу Сімагіну, дочку голови правління місцевого споживчого товариства Людмили Сімагіної. Остання після розпаду колгоспу фактично є єдиним господарським керівником на всю сільську округу. Жінка-керівник розцінила занижену оцінку як факт помсти її родині директора школи.

— Оля — дівчинка дуже працьовита, наполеглива, — розповідає А. Науменко. — Але на екзамені чи то розхвилювалася, чи то не змогла як слід усе вивчити, а тому дала надто коротку відповідь. Мовчала. Комісія не могла їй поставити 10 балів, бо вона мало що знала. Рішення, повірте, було дуже важко приймати. Але ж не тільки ми, а й діти були свідками екзамену. Як би вони зреагували, якщо б ми їй завищили оцінку?

Одне слово, комісія проявила принциповість і претендентці на медаль не поставили вищий бал. Мама Олі звернулася до райвно. На наступних екзаменах у школі були представники з району. Дівчина здала на 9 балів математику, на 11 балів хімію та українську літературу.

...З Ольгою Сімагіною, студенткою-першокурсницею Чернігівського державного інституту економіки та управління зустрілися в Чернігові.

— Як життя? — запитую.

— Ой, — радісно відповіла, — дуже бурхливе, змістовне... Його не можна порівняти з тим, що було у школі!

— Важче?

— Та що ви! Тут усе так легко, просто, такі гарні викладачі. Головне — ніякого страху! Мені так приємно навчатися!

— Як здала першу сесію?

— З чотирьох предметів маю «відмінно». З одного — «добре».

— Отже, ти вважаєш, що тобі занизили оцінку?

— Так. Ну ось у вузі за історію отримала 98 балів, тобто «відмінно». А про мене розказують, що я була така дурепа, мовляв, на екзамені навіть не знала нічого про голодомор, колективізацію. Смішно!

— Як ти думаєш, чому тобі занизили оцінку?

— Я не звинувачую у цьому вчительку. Поруч із нею сидів директор школи, а як він визначив мені оцінку, то хіба вона могла йому суперечити.

— Чим же ти не догодила Миколі Івановичу?

— Ще в 9 класі, хоч як я старалася, він поставив мені 7 балів з фізики. Просила його допомогти, але замість того чула якісь зневажливі слова, мовляв, я тупа, ні на що не здатна. Я поскаржилася батькам. Вони переговорили з ним як із сусідом. Адже ми живемо поряд. Зрештою, в 10 та 11 класах ніби все було нормально. Але у травні минулого року зграя їхніх курей зайшла на наш город і отаборилася на грядці наших полуниць. Я й звернулася до Галини Федорівни (дружина директора школи, вчителька математики. — Авт.), щоб вона забрала курей. Це її розгнівало. Вона почала обзивати мене, потім маму...

— Олю, ну і ти ж могла стриматися. Це ж не твоя ровесниця. Кому приємно отримувати зауваження?

— А я люблю полуниці... Тих курей у них, може, з 25. Вони бродять по сусідських городах, як сарана. Ну мені так шкода стало, що вони все вигребуть, подзьобають!

— Так оце ти постраждала за полуниці?..

— Та я й відчувала, що мені все це так не минеться.

Так це було чи ні — тепер важко довести. Кожна сторона стоїть на своєму. Аргументи у всіх — «залізні»!

Оля розповіла, що через ту оцінку, протест матері до них на випускний вечір у кафе не прийшли багато педагогів, навіть класний керівник.

Загалом, як переконався з розмов із вчителями, батьками, фактично з того часу школою мов чорна кішка пробігла. Є ображені і звинувачені. Є кулуарні розмови. Підозри колег у підступних діях. Зрештою — скарги у вищі інстанції. Не всім вистачає годин для повної ставки. І це теж привід для невдоволення. Незатишно і вчительці початкових класів Людмилі Михайлівні Ярешко, син якої Павло, недавній випускник педвузу, почувається чужим у своїй рідній школі, бо через своє повернення «забрав» у старших дорогоцінні години, яких і до нього на всіх не вистачало.

Батьків випускників пече образа за «принципові» низькі оцінки: з ними, мовляв, діти не могли вступити навіть до технікумів.

Одне слово, вогнище для колізії то тліє, то спалахує. Дехто підкладає у нього хмиз. А що буде далі? Після нервових перевірок педколективу щедрі, високі оцінки для кожного учня, щоб усі батьки були задоволені? Чи все-таки добрі знання, з якими, хоч і без медалі, легко і просто вчитися у вищому навчальному закладі?

Велика Кошелівка

Ніжинського району

Чернігівської області.