Якщо скласти рейтинг проблем, з якими протягом останніх місяців зверталися читачі з Донецької області, на першому місці опиниться якість комунальних послуг. Люди скаржаться на відсутність тепла, води та елементарних зручностей. Шахтарський та Амвросіївський райони, Краматорськ, Торез, Добропілля — географія різна, а проблема одна. В багатьох листах міститься заклик до кореспондента приїхати і на власні очі побачити, в яких умовах змушені існувати наші дописувачі. Зворотньою адресою одного з таких листів значився Вуглегірськ.

Одягайте валянки і зливайте воду

У день нашої зустрічі Ганна Юріївна Калітич сушила валянки. Саме це взуття допомогло пенсіонерці та її чоловікові пережити зиму, коли надворі було мінус тридцять, а в квартирі — мінус два. «Одягали на себе все, що можна. Нагрівали воду і наливали у пластикові пляшки, потім ці пляшки клали в ліжко. Укривалися кількома ковдрами і так спали. А по хаті ходили у валянках», — пригадує жінка. І ще одна хитрість допомогла під час морозів: щоб холодна вода не замерзла в трубах і не розірвала їх, відкривали крани і спускали воду. Правда, на таке наважилися лише мешканці тих квартир, де не стоять лічильники. Власники лічильників не ризикували, і багато хто тепер змушений замінювати труби водогону чи каналізації.

Мешканці вулиці Станкевського цілком можуть проводити курси виживання в екстремальних умовах. Ще під час заселення будинків до селища обіцяли провести газ. Ганна Калітич пригадує, що до 1995 року до квартир подавався привізний газ — із резервуарів. Тепер резервуари демонтовано, залишки труб обплутують п’ятиповерхівки, нагадуючи про кращі для міста часи. Газові плити люди замінили на електричні. Однак мережа не витримує навантаження, особливо взимку, коли від електрики вулиця Станкевського і гріється, і готує їсти. «По шість—вісім годин світла не було, — каже Ганна Юріївна. — Сусідські дітлахи зі школи приходять — ні поїсти, ні уроки повчити, ні нагрітися».

Будинок № 13, як і сусідні, опалюється від котельної, що працює на вугіллі. І якість палива, і продуктивність котельної не витримують жодної критики. Ганна Юріївна з обуренням розповідає, що за такі «послуги» тепломережа кілька років поспіль брала повні тарифи і навіть подала до суду на неї, пенсіонерку, — для відшкодування заборгованості. До суду жінка прийшла з учнівським зошитом, куди щодня записувала температуру повітря в кімнаті. «Кажу: за що я повинна платити? Адже ви не топили абсолютно. А юрист від тепломережі каже: «А ви доведіть, що ми не топили. Може, це ви вчора написали чи сьогодні».

За рішенням суду Ганна Юріївна виплачувала заборгованість тепловикам зі своєї пенсії. Навчена досвідом, відтоді моя співрозмовниця стала надсилати письмові скарги. Власниця квартири демонструє численні відповіді, написані немов під копірку. «У відповідь на ваше звернення з питання неякісного опалення ПЕ «Єнакієветепломережа» повідомляє, що ж. б.

№ 19 по вул. Станкевського м. Вуглегірськ одержує послуги теплопостачання від вугільної котельної № 20. Через низьку якість вугільного палива не витримується температурний режим роботи котельної, внаслідок чого ПЕ «Єнакієветепломережа» здійснює перерахунок за недопоставлену теплоенергію». Коли комісія з тепломережі фіксувала у квартирах середню температуру 10 градусів, то мешканцям «пробачили» 50 відсотків тарифу. При 8 градусах — уже 70 відсотків. Цікава логіка: навіть за таких температур люди повинні платити комунальникам начебто за тепло, хай і не повну ціну.

Усе життя Ганна Юріївна пропрацювала кранівницею на лісовому складі шахти «Олександрівська». Тепер шахту закрили. «Коли зустрічаємося зараз із дівчатами — плачемо. Кран наш порізали. Шахту закрили. Все, що було, в металобрухт здали. А заборгованість у зарплаті не виплатили. Я гроші отримала, лише коли Ющенко до влади прийшов», — згадує пенсіонерка.

«Щоб приготувати їсти, розпалювали на балконі багаття»

Але якщо вже хочете побачити повний екстрим, раджу побувати в будинку № 9 по цій же вулиці. Дев’ятиповерхівці трохи більше десяти років, однак вона справляє враження такої, що пережила чи то землетрус, чи то бомбардування. Вивернуті рами і двері, розбиті шибки, зрізані металоконструкції. Із сотні квартир обжитих — одиниці. Решту мешканці кинули напризволяще, так і не дочекавшись кращих часів. Штовхаю двері на дев’ятому поверсі: не замкнено. Лише напіввідірвані фотошпалери з красивими картинками нагадують про те, що в цих стінах колись було життя. Тепер сюди навідуються крадії металу і бомжі: в кухні — залишки перебування тимчасових гостей. Аналогічна картина спостерігається на інших поверхах колись заселеного будинку.

Один із небагатьох його мешканців, Володимир Рибаков, каже, що їхати йому з родиною немає куди.

— Живемо вп’ятьох: я, моя дружина (вона інвалід), двоє дітей, батько. Ні наді мною, ні піді мною, знизу і догори, ніхто не живе. Розкіш: самі на весь під’їзд. Ну, навпроти ще один сусіда. А хто житиме, коли в нашій котельній на виході температура води 26 градусів? Поки сюди дійде, стає зовсім крижана.

Колишній гірник, інвалід війни, Володимир поставив у своїй квартирі котел, який працює на вугіллі, і сам зробив систему опалення. Шахта забезпечує вугіллям — під паливо власник квартири спорудив сарайчик за ліфтом. Така собі автономія. Звичайно, опалення вугіллям у дев’ятиповерхівці, в третьому тисячолітті, виглядає дикістю. Але лише так тут можна врятуватися від замерзання. «Жила тут одна бабка з сином, — розповідає Володимир. — Син узимку замерз від холоду, його відвезли до лікарні. Там він помер. А бабка померла сама, від віку. Так вони, пам’ятаю, коли їсти готували, на балконі розпалювали багаття».

Щоправда, додає мій співрозмовник, кілька років поспіль він намагався поставити міні-котельну на весь будинок. Каже, що звертався до ЖКВ та місцевої влади, щоб узяти кредит і потім його виплачувати. «Якби тут з’явилося нормальне опалення, люди захотіли б жити в такому будинку. Але мені сказали: ми не знаємо, що робити з приватизованими квартирами», — пояснив Володимир. Це і підштовхнуло до того, щоб робити опалення самотужки. «За всі ці роки від ЖКВ не було жодної допомоги. Ба ні — до 9 Травня мені колись дали новий унітаз», — посміхається мешканець «автономної» квартири.

Обіцянки виконано... наполовину

Ганна Калітич продемонструвала мені документ — так званий соціальний контракт, що його в 2002 році підписували кандидати в депутати всіх рівнів від блоку «За єдину Україну!». Серед обіцянок, які давали кандидати, — завершення будівництва газопроводу Єнакієве—Вуглегірськ (до червня 2003 р.), поліпшення теплопостачання (до грудня 2002 р.), благоустрій території округу. «Ви, мешканець Донецької області, можете зажадати від кожного з нас беззаперечного виконання зазначених у даному документі зобов’язань. У разі невиконання умов контракту ми готові скласти з себе повноваження депутата», — йшлося в документі.

На жаль, усі ці роки мешканці Вуглегірська гріються лише обіцянками. Причому серед підписантів контракту — люди, в чиїх руках у ці роки була реальна влада в місті та області: колишній заступник міністра житлово-комунального господарства, а тепер — заступник голови Донецької обласної держадміністрації Юрій Хіврич та колишній і теперішній міський голова Єнакієвого Сергій Рухадзе. Останнього я і попросила прокоментувати скарги мешканців Вуглегірська.

— Будівництво газопроводу виконане на 50 відсотків. Так що обіцянку свою ми виконали наполовину. Причина — у тому, що обіцяні кошти не було виділено в повному обсязі. Якщо цього року гроші надійдуть, ми завершимо роботи, і мешканці міста отримають газ. З приводу тепла —виконано величезний обсяг робіт на котельних, і цієї зими з опаленням було набагато краще. А що, скаржаться? Щодо електропостачання — так, із цим є проблеми. Я мав розмову з цього приводу з генеральним директором «Донецькобленерго», енергетики повинні вжити заходів. Але ж є інший бік справи: крадіжки електроенергії у Вуглегірську сягають 70 відсотків! Люди користуються електрикою, але не платять за неї. Дев’ятиповерхівка по вулиці Станкевського — свого часу це житло будувалося госпрозрахунковим способом, було на балансі виробничого об’єднання «Орджонікідзевугілля». Ми прийняли його в тому стані, в якому ви його бачили. Цей будинок споруджено без урахування рози вітрів, і в таке житло треба вкладати чимало коштів. Найближчим часом збираємося з’ясувати, кому належать усі покинуті квартири (і не лише в цьому будинку), і знайти шляхи, як надати житло людям, що його потребують. Проблема в тому, що в згаданий будинок не хочуть вселятися, коли ми пропонуємо таке житло.

Донецька область.