О, Поезіє, божа квітко,
Зацвіти осяйною притчею.
Ти голубка і ти лебідка,
Помах крил
над проваллям відчаю.
О, Поезіє, слово істини,
Богом пізнане!
Тетяна ВОЛОДАЙ.
Ви бували на святі її величності Поезії? Дитячої поезії. Наївної, часто недосконалої, але такої чистої та світлої, що, слухаючи її, відчуваєш гострий душевний щем.
Пірнути у віршоване царство мені пощастило завдяки творчим особистостям Софіївсько-Борщагівської школи та освітянам Києво-Святошинського району, в якому другий рік поспіль проводиться поетичний конкурс
«Зерна доброти».Солодкі зерна доброти.
В долонях легко зберегти.
Зігріють зерна сіру днину,
Засіють сумнівів долину
І проростуть через літа,
Щоб панувала доброта.
Автор цих рядків — Тетяна Петровська — організатор, ведуча і душа районного свята поезії.
Тетяна Василівна — педагог за покликанням, заступник директора школи. А в душі вона — поет, член Спілки письменників, автор мелодійних, проникнутих любов’ю збірок, відомих пісень.
Не дивно, що заключний етап конкурсу, в якому взяли участь юні обдарування 1—9 класів шкіл району, проходив у стінах кращої спеціалізованої ЗОШ регіону. Тут — і це для мене було сюрпризом — чи не в єдиній ЗОШ кілька років проводяться Т. Петровською (за авторською програмою) уроки поетики у 2—4 класах.
Впевнений, це ті уроки, які, незважаючи на перевантаження шкільної програми, сприймаються дітьми як тепло вогнища в холодну темну ніч. Бо вчать їх не сухої прагматичності, а вміння цінувати слово, рідну мову, бути автором і критиком водночас, занурюватися у світ образів і рифми. На рахунку дітлахів поетичної студії
«Проліски надій» Софіївсько-Борщагівської — збірки віршів, публікації в газетах. Вони — результат копіткої роботи керівника студії Тетяни Петровської, яка поставила за мету розбудити дитячу уяву, засіяти їхні душі зернами доброти, надій і сподівань.А коли це вдалося в рідній школі, чому б не пошукати таланти в інших? Так народився районний (до речі, де ще можуть похвалитися таким святом?) поетичний конкурс. Про його значимість і авторитет свідчить склад журі, в якому поважні письменники — лауреати літературних премій, знані журналісти. Вони і визначили кращі поетичні доробки дітей. Без доброго слова і подарунка ніхто з фіналістів не залишився. Переможців вітали дипломами, а ще наданням можливості прочитати свої вірші журі та численним гостям. Про що пишуть діти, гадаю, нема сенсу переповідати.
Як не можна матері зректися,
Пісні солов’їної в гаю,
Так без рідних слів не обійтися,
Як Вітчизну любиш ти свою.
У цих проникливих словах Тетяни Петровської — зміст дитячої поезії. А як вони передали любов до матері, землі, котика і снігу — розмова окрема.
Аналізували вірші члени журі. Зокрема, Надія Кир’ян, лауреат премії імені Олени Пчілки.
— Мене вразили образи, які діти використовували в поезіях, — зазначила Надія Володимирівна. — Не кожного письменника
«ударять» блискавкою такі знахідки, як у школярів. Дорослим, вважаю, не гріх учитися у них сприймати світ.І справді, уява юних часом несподівана, як сніг на зеленому листі. Міркуйте самі, а я лише процитую окремі дитячі перли.
«
Кульбабки, мов малесенькі курчата».«
Іде мороз, підтоптаний дідок».«
Кинув ранок сонця жменьку».«
Вересень схожий на книжку,яка нас навчає
».«
Білосніжка ніжна квітка,наче гордая лебідка
».«
Зірочки закрили в небі дірочки».«
Цілунок тихого світанку».«
Вітер траву косить».Однієї фрази, як бачите, достатньо, щоб уявити тихий світанок, кульбабу, небо, зиму.
Не обійшлося без критики: хтось запозичив у когось фразу, інший рифмує там, де не треба. Та хіба цим, зізнаймося, не грішать дорослі горе-плагіатори, бездарні
«рифмачі»?Дітям це прощається, бо вони на порозі пізнання світу і прекрасного. Їм ще вражати і вражати нас, дорослих, у кого часто не було не тільки уроку поетики, а й повновісних уроків української мови.
У Софіївсько-Борщагівській ЗОШ закладають зерна доброти в благодатні душі, бо тут, завдяки відомому педагогу директору Ларисі Швидкій давно йдуть курсом соціалізації навчального процесу. Тому Лариса Семенівна вітає і підтримує добрі посіви, заохочує ініціативи. Колишня член шкільної студії Наталя Зозуля якось написала:
Від дзвоника до дзвоника
Найкращі відчуття.
Цей дзвоник, ніби сонечко,
Веде нас у життя.
«
Проліски надій» Тетяни Петровської, конкурс «Зерна доброти», безперечно, є дзвониками. Хай вони не змовкають.
