Олександр Лемішко, головний лікар обласної клінічної лікарні, кардіохірург вищої категорії, відгукнувся на прохання редакції газети «Голос України» допомогти нашому читачеві — Миколі Кучеру із Трускавця. Йому потрібна операція, яка коштує дорого і потребує спеціального устаткування. Тепер Миколі Кучеру та іншим «сердечникам» залишилося чекати недовго: ангіограф ось-ось запрацює. Кошти на нього Олександр Богданович як депутат обласної ради і голова профільної комісії «вибивав» кілька років поспіль.

— Олександре Богдановичу, потішмо наших читачів і ваших пацієнтів. Відомо, що шлях до їхнього серця став коротшим...

— Це справді так, бо виконано генеральну реконструкцію ангіографа. Зі старого апарата залишено лише металеві конструкції. Всі роботи коштували обласному бюджетові два з половиною мільйони гривень. Їх виконала київська фірма «Профімед» із залученням фахівців з Європи. Цей реконструйований апарат, як запевняють фахівці, найкращий за якістю в Україні. Новий такий апарат коштує від 8 мільйонів і більше. Зрозуміло, знайти такі кошти в обласному бюджеті надзвичайно важко.

— Вже є черга на обстеження і операції?

— Черга постійно є, хоча вона відносна. Буває, що пацієнт потребує невідкладної допомоги. Таких направляємо на обстеження в Луцьк, Івано-Франківськ, Рівне, а вже операцію роблять у нашій лікарні.

— Мабуть, кожний кардіохірург, услід за Миколою Амосовим, міг би написати свої «Думи і серце». Які сторінки у вашій книжці були б найважливішими?

— Коли я починав у Львові проект коронарної хірургії і казав ще у 1991 році, що в нас незабаром будуть виконуватись операції з аорто-коронарного шунтування, мало хто вірив у це. Та 1996 року ми вже зробили перші такі операції. Тепер ми робимо понад 150 таких операцій у рік. Свого часу мені вдалося домовитися з американським кардіохірургом Майклом Кунігом про співпрацю в рамках спільного проекту «Коронари». Нам поставили обладнання на 2,5 млн. доларів, у тому числі й цей ангіограф, який щойно відреставровано.

— Чи повертаються ваші пацієнти після аорто-коронарного шунтування до повноцінного життя?

— Тішуся, що професія хірурга не перетворилася на ремісництво, її не втиснули у рамки статистики. Ми прагнемо максимально допомогти кожній людині, щоб вона згодом повноцінно витримувала фізичні й емоційні навантаження. Є таке поняття, як «радикальне» лікування. Наприклад, пацієнтові можна зашунтувати судини на передній стінці серця, й він виживе. Але коли зашунтуєш і тонкіші судини на задній стінці, то якість життя буде інша. Саме таку професійну і моральну «планку» ставить перед собою авторитетна львівська школа кардіохірургії. Однак я бачив клініки, де, на жаль, є інші підходи...

— Тобто наші кардіохірурги професійно і морально беруть на себе більшу відповідальність?

— Більший ризик і затрати. Зазвичай пацієнт і не здогадується, чому він після операції бадьоро бігає, а міг би лише ходити.

— Ви поєднуєте посадові обов’язки головного лікаря із депутатськими. Які програми втілюєте в життя за сприяння органу самоврядування?

— У обласній клінічній лікарні понад три роки стояв законсервованим корпус неонатології. Це відділення займається недоношеними дітьми. Свого часу були наміри перенести неонатологію в якусь із дитячих лікарень. Коли я познайомився із відділенням уже як головний лікар, зрозумів, що нікуди його віддавати не можна. Бо тут є можливість вже сьогодні виходжувати 500-грамових новонароджених. Недавно до нас перевели для виходжування четверню. Кожна дитина важила приблизно кілограм. Усі живуть, але двоє діточок у важкому стані. Немовлята мають реальний шанс зіп’ятися на ноги, бо унікальний колектив робить унікальну роботу. Влада це розуміє, тому 2005 року із обласного бюджету було виділено 1,5 мільйона гривень на початок реконструкції цього корпусу, на цей рік виділено ще мільйон. Усі роботи виконуються на рівні євростандартів.

— До речі, про євростандарти. Зовнішній вигляд комплексу лікарні, пошарпані стіни справляють сумне враження...

— Наша лікарня побудована 220 років тому цісарем Францом-Йозефом за аналогією з віденською. Свого часу вона забезпечувала спеціалізованою медичною допомогою всю Галіцію. Відтоді в медичних технологіях багато змінилося. Створити умови в старих приміщеннях для сучасного медично-лікувального процесу — нереально. Я був на стажуванні у Відні і бачив, як схожа університетська клініка переходила у новий корпус. Старі приміщення передавали під музеї, готелі, лабораторії. Моя мрія — до 2010 року збудувати на цій території новий лікувальний корпус, у який перевести всі клінічні відділення.

— Олександре Богдановичу, помріймо разом: яким буде рівень медичного обслуговування у такій клініці?

— За прогнозами фахівців уже ближчим часом швидкого розвитку набуде трансплантологія, перш за все — шляхом клонування. Генна інженерія дозволить втручатися у делікатні процеси в організмі через генну структуру. Хірургія здебільшого розвиватиметься на базі так званих малоінвазивних технологій, які вже зараз є на Заході. Спробуйте уявити, що операцію на серці, із його зупинкою, роблять за допомогою робота. Хірург сидить у сусідній кімнаті, а може перебувати й за океаном, і дивитися на монітор. Він тримає у руках маніпулятори і робить рухи, які робот повторює, — може шити, різати, коагулювати. Ми зараз робимо малоінвазивні (тобто з мінімальним у 2—4 см завдовжки розрізом, авт.) операції на органах черевної порожнини. Такі операції на серці, тим паче із використанням робота, це поки що — плани на майбутнє. Нова клініка повинна мати потужну науково-дослідну базу. Гріх було б не створити її на базі Львівського медуніверситету, одного із найкращих в Україні.

— Що й казати, плани і мрії — грандіозні. Та хто допоможе їх реалізувати?

— Вартість цього проекту — дуже висока. Це — рівень не обласного, а державного бюджету. Як тільки сформується правляча коаліція, буде новий Кабмін, я відразу зустрінуся із відповідними людьми в Києві. Попередні розмови вже були. Навіть прозвучала пропозиція закласти 20 мільйонів гривень на проектний кошторис. Я вірю, що Львів може і повинен відродити славу медичного центру Західної України.

— Що думаєте про реформування системи охорони здоров’я? Нині ця проблема — у всіх на вустах.

— Головою профільної депутатської комісії — уже в другій каденції — я став власне заради участі у реформуванні системи охорони здоров’я. Бюджетне фінансування охорони здоров’я є найменш ефективне, найбільш затратне, найбільше сприяє корупції і найменші гроші доходять до пацієнта. Треба поставити все це з голови на ноги...

— Олександре Богдановичу, напередодні вашого професійного свята бажаємо усьому колективу здійснення великих задумів і доброго здоров’я.

— Доброго здоров’я!