Не знати Євгена Шаповалова в Бердянську вважається поганим тоном. Чула про Гешу (так називала його мама) і вся країна. Та що там Україна — в колишньому Союзі ще в далекому 1991-му, розповідаючи про перших мільйонерів, обивателі на кухнях згадували успішного підприємця з курортного міста. Про нього московська преса писала як про роботягу, який «зробив себе».

Про нуворишів, котрі вилетіли з комсомольських та інших теплих гнізд на велику дорогу рекету, журналісти теж розказували, але в кримінальній хроніці.

Швець Геша, з модельного взуття якого, як то кажуть, підметки рвали, починав з копійки, яка карбованець берегла. Не маючи свого часу «п’ятака» на автобус, Шаповалов ще в догорбачовський період заробляв 500—600 карбованців на місяць. Міністри йому заздрили. Але якби тільки міністри.

Спасибі матері з батьком

З братом працював у майстерні по 14 годин, потім створив кооператив. Затим цех, другий, відкрив на кровні комерційне підприємство «Пошук». І почав активно шукати, куди з розумом вкладати капітал. А розуму йому не позичати — спасибі матері з батьком та школі, що рахувати навчили.

Біда, що його потом зароблене почали рахувати «доброзичливці», для яких період розбою і здирства вже минав. Чимало зробив для цього і сам Шаповалов — на той час багатий, незалежний, чесний трудоголик. Під його керівництвом об’єдналися ті, хто первинний капітал знаходив не на битому шляху, а в кооперативах, фірмах, спільних підприємствах. Асоціація підприємців міста стала завдяки лідеру Геші авторитетнішою за «авторитети» і можновладців. «Колишній швець хоче містом керувати? — шипіли «бізнесмени», котрі живуть за поняттями. — Та не бути цьому». А Шаповалов своїми методами (правоохоронці лише руки потирали, коли бачили «буржуїв», які скубуться) переконував зухвалих і вічно голодних елементів: «Ніз-зя!»

Не можна наїжджати на Сергія — він тільки-но на ноги стає. А Валю не чіпайте — єдина годувальниця в сім’ї. З Петра данину не беріть, та і взагалі зась вам до всього чужого. Скінчився ваш час, пани рекетири. І не тільки бердянські — в місто не пустили донецьких, запорізьких, київських. Вони не хотіли з цим миритися, зрозуміли, що втрачають контроль назавжди. І хто у них, як три богатирі, став на дорозі? Швець, котрий закінчив вечірню школу без відриву від верстата? Прибрати чужака, який не бажає жити і працювати за законами вовчої зграї.

Хуліганство по-комсомольськи

Дратувало «подільників» і те, що Геша «плодив» самодостатніх підприємців-конкурентів сильних міста цього. Від багатопрофільного «Пошуку», де Шаповалов створив сотні робочих місць, відгалужувалися і відкривали свої виробництва десятки.

Чи пам’ятають вони, до слова, хто їх вивів на чесну стовпову дорогу?..

...З неї жодного разу не зійшов сам Євген Іванович. Ні компроматом, ні погрозами, ні підпалами цього не домоглися «комсомольські активісти». Тоді вони звернулися до стрільців і піротехніків.

А до відкритої озброєної боротьби проти бізнесмена в сім’ї Шаповалових сталося непоправне: за загадкових обставин 25 червня 1995-го помер старший син. Кілери наче чекали цього і буквально накинулися на «чужака» та його сім’ю. На дев’ятий день після смерті хлопця геть випадково в палісаднику будинку Геннадія знайшли вибуховий пристрій великої потужності. На сороковий день у Шаповалова стріляли, випустивши 25 куль з АКМ. Ще через кілька діб від днища його машини відвалилася радіокерована міна.

Міліція після кожної НП оформлювала документи і ... складала їх у довгу шухляду. У вересні правоохоронці замах на Шаповалова оформили як... побутове хуліганство. До цього місто жило чутками, що він сам організував напад на себе. По сьогодні злочини не розкрито, хоча Євген Іванович назвав міліції прізвища, адреси виконавців, організаторів, замовника. Ним, до речі, виявився «комсомолець». Про нього доброго сказати немає чого, поганого не буду — царство йому небесне.

Скажу лише, що, вигороджуючи себе, він написав заяву, в якій звинуватив Шаповалова в здирництві. За що його, мабуть, і відпустили. А Євгена Івановича через чотири місяці заарештували. Спецзагін «Сокіл» дві години штурмував неприступний палац, який охороняв численний озброєний загін, стверджували убозівці. Насправді паркан навкруг будинку і через рік зяяв дірками і проходами.

Суд із 25 пунктів обвинувачення виключив 23, залишивши статті про незаконне зберігання зброї, з чим Шаповалов погодився, і здирництво, що заперечував і заперечує донині... Про це «Голос України» детально розповідав у статтях «Хрест Євгена Шаповалова» («Голос України» за 8.08.1998 р.) і «Підприємця звинуватили у всіх тяжких. А наш «Голос...» пролунав на захист» («Голос України» за 13.11.1998 р.). Після першої статті Верховний Суд розглянув справу і звільнив Євгена Шаповалова з місця ув’язнення, де він провів два з половиною роки. А нещодавно Генпрокуратура поновила слідство у справі про замах на нього: «знайшовся» ще один учасник подій 1995-го — охоронець «комсомольця», котрий забезпечував кілерів вибухівкою...

«Он с детства не любил овал...»

Після опублікованого журналістського розслідування Євген Іванович нічим не скомпрометував себе, не розчарував тих, хто його знає як друга, товариша, партнера. В цьому я переконуюся щоразу, коли приїжджаю до Бердянська. І найголовніше — пережите не зламало чоловіка, батька, бізнесмена. Він, як і раніше, оптимістично дивиться в майбутнє, успішно (не в тіні) працює і не зраджує принципам. А вони у нього прості: йти далі, ніж інші, і не здаватися, допомагати нужденним, зробити якнайбільше для рідного міста.

Зробив він за десять років стільки, що всього не перелічиш у газетній статті. Але візьмімо хоча б останні чотири роки — період його депутатства в міськраді. І почнемо не з переліку реалізованих проектів, а з того, що не вдалося здійснити.

— Перед виборцями і не тільки моя совість чиста, оскільки зробив усе можливе, щоб обіцяне виконати. Міркуйте самі. На виборах 2002-го я дав слово телефонізувати свій округ. За сприяння тепер уже колишнього народного депутата України Івана Бастриги ЦЕС № 1 отримала кошти для придбання цифрової АТС на сім тисяч номерів. Але одразу на прохання міського голови їх позичили тепломережі. На сьогодні борг повернули і, гадаю, монтаж і наладку устаткування буде завершено.

Була в моїй програмі ідея: створити при міськраді фонд підтримки обдарованих дітей із малозабезпечених сімей. Зрозуміло, моїх коштів, грошей партнерів по бізнесу, пожертвувань недостатньо для підтримки дітлахів. Тому звернувся до керівників виконкому, колег-депутатів: підтримайте. На жаль, не підтримали. Але ідея не померла, запевняю вас.

Переконувати мене не варто. Пам’ятаю, років 12 тому Євген відгукнувся на прохання батьків талановитого хлопця. Він успішно закінчив Ленінградський вуз, його запросили на роботу до США, а грошей на поїздку не було. Тут і подав руку допомоги ще не обстріляний у прямому розумінні підприємець.

Геша, як поет, з дитинства не любив овал, він з дитинства кут малював.

Тому що ходити по рівному полю, без навантаження і перешкод — не в його характері.

Тому що, побудувавши храм, він хоче йти дорогою, що веде до іншого храму.

Усіх не обігрієш

Шаповалов, упевнений, реалізує ще одну ідею, якою знехтувала міська влада.

Ну що, здавалося б, поганого у створенні фонду соціальної адаптації і соціального патронажу для тих, хто звільнився з місць позбавлення волі? Адже, повернувшися в рідне місто, вони перебувають у статусі чужаків, яким був для «комсомольців» сам Шаповалов. Добре, що його сім’я зуміла зберегти активи, хоча не обійшлося без істотних втрат. Але потерпілому від свавілля обласних прокурорів і убозівців відомому підприємцю було що примножувати, що він і зробив. А куди подітися тому, хто прийшов з в’язниці з торбою, якщо його не чекають в сім’ї, зачинено ворота підприємства?

Прямий шлях — знову на нари: через розбої, крадіжки, а то і вбивство.

Не може не дивувати позиція місцевої влади, яка залишилася байдужою до проблеми. Доречне запитання: у зниженні рівня злочинності в місті вона теж не зацікавлена?

— Я зі своєю командою зробив би значно більше, якби не протистояння «батьків» міста, якби не протидія контролюючих органів, — нарікає Євген Шаповалов. — Знаєте, як важко асфальтувалися вулиці Колонії, скільки паперу витратили, щоб довести потребу в ремонті будинків, поновленні електрокабелів, ліквідації наслідків паводків тощо?

А які палиці в колеса, чув від бердянців, ставили під час проведення ним безпрецедентної, не лише в місті-курорті, акції. Вирішили Шаповалови свої кровні заощадження віддати в рахунок оплати за комунальні послуги малозабезпеченим. А перед ними ввімкнули червоний світлофор. Сім’я гідно подолала черговий бар’єр опонентів, не здатних зрозуміти, що своїми підніжками вони загартовують, укріплюють благодійників і довіру до них, а самі втрачають свій авторитет.

... Узявши хрест одного разу, потрібно йти вперед, вважає Шаповалов. Дитячі садки і притулки, школи і лікарні, хворі — кому він тільки не допомагає...

Але всіх не обігрієш. У нього має бути багато однодумців, здатних за прикладом «боса» ділитися з ближніми. І не лише ділитися, а організовувати справу, від якої міська казна поповнювалася б коштами на соціальні програми.

Чи змінився Євген Шаповалов за десятиріччя? І так, і ні. Він був і залишається благодійником, творцем —тільки об’єми зросли. Він, як і колись, в авторитеті. Він, як і раніше, горить бажанням поліпшити життя не тільки Колонії, а й міста.

Одне слово, хрест, який він звалив на себе 40 років тому, дедалі важчає. Але його вагу визначає той, хто несе, хто обрав дорогу до храму...

Запорізька область.