Душа боліла, але рук не опустили

Свого часу продукція, яку випускав Берегівський радіозавод, була таємницею за сімома печатками. Адже майже вісімдесят відсотків її виробляли на «оборонку».

— Ми виготовляли тоді справді унікальні прилади, —розповідає директор заводу В’ячеслав Макєєв. — Це радіовисотоміри багатьох модифікацій для військової авіації, вторинні джерела живлення, вентилятори для охолодження обчислювальної техніки, тюнери для телебачення. Були чи не єдиним таким підприємством на теренах тодішнього Союзу. У технології виробництва застосовували навіть рідкісну на ті часи порошкову металургію. Було це в сімдесяті роки минулого століття. Але після розпаду Союзу потреба у наших виробах відпала. І хоча з колись потужного підприємства залишився лише інструментальний цех, усе заводське обладнання й устаткування зберегли. Змушені були обмежитися виробництвом прес-форм. Йшли вони здебільшого на експорт, що підтверджувало високе реноме радіозаводу. Душа боліла за те, що потенціал підприємства не служить нікому, але рук не опускали. Бо могли повторити долю тих колективів, які, розгубившись в умовах дикого ринку, опинилися біля розбитого корита.

Стукав директор не в одні двері, оббив не один владний поріг. Аж поки шість років тому ці пошуки не завершилися зустріччю із колишнім заступником міністра промисловості Угорщини, а на той час генеральним директором транснаціональної компанії «Флекстронікс» в Угорщині Дюлою Мейсарошем. Він добре знав специфіку та потенційні можливості радіозаводу й запропонував В’ячеславові Макєєву співробітництво. Тим паче що тоді на Закарпатті для зарубіжних інвестицій склався особливо сприятливий клімат — в області було прийнято два важливі документи: про спеціальну економічну зону «Закарпаття» та про пріоритетний розвиток регіону, які передбачали певні пільги для інвесторів.

— Але торік ці пільги скасували, і окремі підприємства, які налагодили роботу в СЕЗ та на ТПР, почали згортати, а то й припиняти виробництво.

— Ми на той час уже мали і досвід, і певні здобутки. Першою продукцією, яку випустили для «Флекстронікса», були електронні плати мікроспалаху для фотоапаратів «Кодак». І вже невдовзі отримали подяку за високу якість виробу. Його визнали кращим у світі, бо кількість зауважень на один мільйон плат не перевищила п’ятдесяти. А відродження підприємства, яке давалося непросто, має, окрім усього, ще три найважливіші аспекти: економічний, моральний і соціальний.

Це підтвердив і заступник начальника головного управління з питань європейської інтеграції та зовнішньоекономічних зв’язків Закарпатської обласної держадміністрації Іван Гевці:

— Берегівський радіозавод завдяки співпраці з «Флекстроніксом» став одним із найперспективніших підприємств області. Його цехи оснащені найсучаснішим обладнанням і системами управління виробництвом. Інвестор взяв на себе турботу про підготовку фахівців для праці в нових галузях. Вони проходять навчання на підприємствах «Флекстронікса» в Угорщині, Австрії, Швеції, Сінгапурі, а на фазі освоєння і початку серійного виробництва нових виробів фахівці компанії самі приїжджають до Берегового.

— Партнери, упевнившись у нашій надійності, запропонували співробітництво поглибити, — продовжує В’ячеслав Пилипович. — І підприємство, яке на той час стало закритим акціонерним товариством «Берегівський радіозавод», розпочало випуск складніших виробів — принтерів для комп’ютерів. До того ж таких, що поєднують у собі й сканер.

Для освоєння виробництва друкувальних пристроїв інвестором було залучено у вигляді обладнання та коштів майже два мільйони доларів США. Завдяки цьому в Береговому налагодили закінчений цикл виробництва, що дало право ставити на виробах знак «Зроблено в Україні».

— Ми довели, що в нашій державі є не лише дешеві робочі руки, а й високий інтелектуальний потенціал, мислячі й талановиті фахівці, — вже з гордістю каже директор. — Це засвідчила ще одна подяка — за високу якість, дисципліну поставок та швидку реакцію на зміни в технології. Кількість виробів сягла півтора мільйона принтерів на рік. Ми завантажували щоденно по 42 каміони, і митниця ледве встигала оформлювати вантажі. Тоді було прийнято рішення відкрити митний пост безпосередньо на підприємстві. Освоїли виробництво ще кількох видів продукції: принтерів — для японської компанії «Епсон», картриджів промислових принтерів для компанії ОКІ, електронних плат побутових пилососів-роботів для шведської фірми «Електролюкс».

— Тепер випускаємо повну гаму друкованих плат для принтерів «Епсон» і стали єдиними такими виробниками в Європі, — робить невелику екскурсію цехами директор. — А ось — зовсім нові вироби, які розпочали виробляти два тижні тому. Це кабельні електроджгути для автомобілів «Форд». Розбудовуючи вертикальну інтеграцію, робимо це в розумних межах. Тобто настільки, наскільки вона дає максимальний прибуток. Від цього виграють і колектив, і регіон, і держава. Ось вам перші два аспекти — економічний і моральний.

— А соціальний?

— На початку реалізації спільного із «Флекстроніксом» проекту на радіозаводі працювало 40 осіб. Тепер тут відкрито 800 робочих місць, або у двадцять разів більше. Торік підприємство сплатило до бюджету майже мільйон гривень. Наприкінці нинішнього року виробничі площі розширяться на 2 тисячі квадратних метрів і роботу отримають ще 800 людей. А отже, пропорційно зростуть надходження до бюджету. У найближчій перспективі — відновлення усіх виробничих площ і наповнення їх новими виробами різних профілів з тим, щоб підприємство мало у ринковій стихії стабільність і стійкість, а колектив — гідну зарплату, комфортні умови праці й гарантований соціальний захист. Хоча вже й тепер ці складові — не фата моргана. Такими умовами праці нині може похвалитися мало яке підприємство області. Цехи, оснащені кондиціонерами, швидше нагадують лабораторії. Кожен, хто тут працює, отримує сповна те, що заробить, а у складні моменти життя може розраховувати на фінансову підтримку. Якщо вирішив ремонтувати чи газифікувати житло, а то й будувати нове, без проблем отримає безвідсотковий кредит. Не відмовляє підприємство в допомозі ветеранам війни, інвалідам, дитсадкам, школам, продовжує опікуватися міським стадіоном, який було споруджено колись на кошти тодішнього заводу.

— У процесі розвитку виробництва ми почали відчувати нестачу робочих рук, тому приймаємо на завод людей із сіл, де роботу важко знайти. Їх не лише навчаємо нових професій, а й возимо безоплатно на роботу і з роботи. Окрім зарплати, яку сільчани отримують на заводі, вони мають можливість дати лад й індивідуальному господарству. А це в наш непростий час добра підмога. Із задоволенням приймемо на роботу висококваліфікованих фахівців з будь-якого куточка України. Найперше — інженерів-електронників, механіків, фінансистів, працівників служби логістики. Але обов’язково із знанням англійської мови. Житлом забезпечимо, достойну зарплату гарантуємо. Для справжніх фахівців справи вона не нижча, ніж у директора.

Директор вже захоплений ще однією ідеєю — залучити до виробництва партнерів з інших областей України, які займаються виробництвом продукції з пластмас, металообробкою чи гальванікою. Це дасть поштовх для розвитку й іншим вітчизняним виробникам.