Завтра — Міжнародний день захисту дітей

Вихованці дитбудинку «Сонечко» — немов маленькі промінчики. Вони приязно всміхаються і радо тягнуться до кожного, хто знаходить час і шпаринку в душі, щоб зазирнути в їхній світ, їхні очі. Малюки — відкриті й контактні. Приміряємо обнову? Залюбки! Будеш ласощі? Звісно. І хоч присутні добродійки доволі часто вирушають у подібні благодійні тури дитбудинками й інтернатами, їм і досі, як голка в серце, оте заповітне «мама» від знедолених діток. Звісно, дітям і на думку не спадає, які поважні гості цього разу завітали до них. І не подарунки — пухнасті кофтинки, зручні чобітки та іграшки — ваблять дітлашню до відвідувачів. А спілкування, увага, любов, що їх привнесли цього дня в стіни «Сонечка» щедрі гості.

— Коли Тетяна Литвин завітала до нас уперше, то потрапила на концерт, — розказує Лідія Котлярова, котра вже 27 років очолює «Сонечко» (сам заклад працює мало не століття). — Їй так сподобалися маленькі артисти, що наступного разу вона привезла музичний центр, а заразом і прасувальну качальню, картоплечистку, ліки та посуд. Кожній дитині персонально було замовлено й подаровано трикотажного костюмчика. А як раділи малюки яскравим, якісним іграшкам!..

Нині в дитбудинку інтернатного типу «Сонечко» виховується сто чотири дитинки від трьох до семи років. Багато це чи мало? Років двадцять тому було по 130—150 малюків. Як вважає Лідія Василівна, сиріт менше не стало, і половина з них — сироти соціальні, тобто при живих батьках; але трішки побільшало всиновлених.

На відсутність уваги з боку обласної й районної влади директор не скаржиться: бюджетного фінансування вистачає на харчування дітей, зарплатню працівникам, витрати на електроенергію й ремонти приміщень. Та й справжніх добродійників не бракує: «Сонечко» активно підтримують місцеві підприємства і благодійні організації.

— Діти в нас здорові, життєрадісні, нагодовані і навіть по-модному вбрані. Носять лише те, що до вподоби! А днями 36 старшеньких (тих, кому виповнилося шість років) на місяць, а то й на все літо традиційно вирушать в Італію і Францію. В європейських родинах діти легко засвоюють не лише іноземні мови, а й мистецтво жити родиною. Їдуть із задоволенням, але й повертаються як додому. А вже як повертаються, то в нас розпочинається місячник італійсько-французької культури: співають, танцюють, розмовляють. І закордонні мами-тата про своїх українських дітей не забувають: сумують, надсилають подарунки і навіть приїжджають у гості.