Із досьє«Голосу України»

Мирослав Сеник народився 1957 року на Тернопільщині. Здобув дві освіти — інженера і фінансиста — у Львівській політехніці. Служив на Далекому Сході офіцером, брав участь у будівництві БАМу. У 1982—1990 роках працював на червоноградському заводі «Зміна», пройшов шлях від майстра до начальника цеху. Був обраний головою виконавчого комітету Червоноградської міської ради. З 1992 по 1994 роки очолював регіональне відділення Фонду держмайна у Львівській області. У 1995—2000 роках очолював Личаківську районну адміністрацію у Львові. Згодом протягом року працював директором департаменту житлового господарства, три роки займався приватним бізнесом. Після «помаранчевої» революції обійняв посаду першого заступника голови Львівської облдержадміністрації. Нині — голова Львівської обласної ради, член партії НСНУ.

— Мирославе Петровичу, ваше резюме, як тепер кажуть, стало фактором примирення. Схоже, в області нарешті припинилося тривале поборювання двох гілок влади і двох політичних сил — «Нашої України» і БЮТ. Чи можемо сподіватися, що це надовго?

— Протягом двох робочих днів ми сформували всі органи влади. Прагнемо шукати порозуміння між політичними фракціями, оскільки жодна з них не має абсолютної більшості. Серед 120 депутатів — 44 від «Нашої України», 41 — від БЮТ, 10 — від Блоку Костенка-Плюща, 10 — від Всеукраїнського об’єднання «Свобода», 6 — від Партії промисловців і підприємців, 9 — від «Пори». За такої ситуації має перемагати розум. Тому я припиню своє членство в партії НСНУ на період головування в обласній раді. Гадаю, що це буде формулою успіху.

— Які найголовніші віхи розвитку Львівщини обстоюватиме новообрана обласна рада?

— Передусім ми повинні ухвалити стратегію розвитку регіону. Це — найважливіший документ, на якому базуватиметься вся подальша робота. Стратегія розвитку опиратиметься на переваги, які має Львівська область, а це — географічне розташування прикордонної області, близькість до кордону, до Євросоюзу, хороша екологічна й ландшафтна ситуація, що сприяє туризму. Також тут значний кадровий потенціал, бо маємо велику кількість наукових і навчальних закладів.

— Виходить, досі ми рухалися навмання, — без стратегії? Чи ви маєте намір радикально змінити напрацювання попередників?

— Справді, цілісного документа не було, лише окремі програми. Тим часом вони мають бути наступним кроком після ухвалення стратегії. Адже стратегія не містить підрахунків, що і скільки коштуватиме, скільки часу потребуватиме — вона вказує перспективи нашого руху.

— Які інституції працюють над стратегією розвитку регіону?

— Її кістяк вже розроблено. Я знаю цей документ дуже добре, бо свого часу брав участь у його опрацюванні. Вважаю, що за півтора-два місяці він буде готовий, відшліфований і його можна буде виносити на розгляд ради. Цей документ ми готували з допомогою інституцій Євросоюзу, на їхні кошти. Власне, коли говорити про стратегію, то Львівщина повинна стати піонером із впровадження програм Євросоюзу для країн Східної Європи. До роботи над програмами були залучені наші та іноземні фахівці, виконавча влада і наука. Також було проведено багато «круглих» столів, навчальних семінарів. Врешті ми підготували такий документ, який можна виносити на широке обговорення.

— Чи не було в процесі цієї роботи якогось диктату Євросоюзу? Мовляв, робіть так, бо це нам потрібно.

— Ні, диктату не було. Наприклад, напрями визначали ми. Стосовно виконавців, то ми вели дискусію і залучали широке коло наших людей. Тобто нам не нав’язували свою думку, але надавали відповідний матеріал, вчили оцінювати сильні і слабкі сторони, будувати структуру документу, що називається стратегією. До того ж ми зацікавлені у спільній з Євросоюзом роботі над програмами прикордонного співробітництва та прикордонної інфраструктури. Зокрема, йдеться про розбудову митних переходів, транспортних шляхів. Це надзвичайно важливе питання, розв’язання котрого може стимулювати або ж гальмувати розвиток. Тож для Львівщини, котра має чудові природні умови для рекреації, це дуже важливо. Відомо також, що 55 відсотків пам’яток архітектури України зосереджені в нашій області. Чому ж тоді немає туристичної активності? Та який турист сюди поїде, коли немає належної кількості готелів відповідного рівня, коли в нас закорковане транспортом місто. В Карпати також туристи зараз не поїдуть, бо там триває планування території. І робиться це, на жаль, поки що стихійно. Наприклад, та чи та ділянка землі продається тому, що хтось так захотів. Натомість логіка продажу землі повинна випливати зі стратегії розвитку території як місця рекреації, туризму тощо. І все це має контролювати влада.

Дуже важливою вважаю розробку дієвої програми перепідготовки кадрів. Адже попри велику кількість освітніх установ, та, зокрема, вищих навчальних закладів, поки що маємо від’ємний баланс робочої сили. Тобто потреби підприємств у робочій силі значно перевищують кількість зареєстрованих робочих рук у центрах зайнятості. Тому людям треба дати можливість перевчитися, бо нині є потреба і в токарях, і в будівельниках, і водіях.

— Однак, Мирославе Петровичу, ні для кого не таємниця, що статус «безробітного» — теж дуже часто вигідна і приваблива «професія».

— Справді, дуже вигідна. Чоловік сидить на базарі, отримує «на чорно» прибутки і водночас у центрі зайнятості зареєстрований як безробітний. Відповідно має всі пільги з комунальних послугах, субсидії. Можна жити! Тому ці проблеми треба розв’язувати і не обдурювати себе.

— Які новації маєте намір привнести у стиль роботи ради?

— Насамперед прозорість. Облрада попереднього скликання грішила непрозорістю у прийнятті рішень, які стосуються майнових, земельних питань. Я вже почав обговорювати цю тему з депутатами. Маємо створити базу даних про те, що у Львівській області буде виставлятися на продаж. Доступ до цієї бази даних повинен мати кожен бажаючий, щоб тендери та торги проводилися прозоро і відкрито. Також я хотів би активізувати співпрацю органів місцевого самоврядування з громадськими організаціями. Подбаємо про сприяння саме тим громадським організаціям, які справді працюють на розбудову громадянського суспільства, відповідають потребам сьогоднішнього часу.

— Ще зовсім недавно ви були одним із керівників облдержадміністрації. Чи, бува, рука не свербить за виконавчим важелем? Адже стратегія і програми розвитку Львівщини потребують режиму сприяння, реформи самоврядних органів, а зміни до Конституції досі не розглянув несформований Конституційний Суд.

— Невизначеності бути не може. Користі суспільству від того немає жодної. Але тільки но ми спробували б сформувати якісь виконавчі структури в обласній раді, одразу виникло б протистояння. Треба пам’ятати про тих, кому ми повинні служити. У зв’язку з тим, що ми ще не сформували свої органи виконавчої влади, рішенням обласної ради делегуємо відповідні повноваження облдержадміністрації. Робочий процес іде досить плідно. Нещодавно у Львові побував голова сенату Казахстану. Ми зустрічалися з ним, поділилися думками про роботу представницьких органів. Зокрема, я поцікавився, коли їхні парламентарії підуть на канікули, і він відповів, що ще не знає, бо Президент попросив, щоб сенат розробив і ухвалив 59 економічних законів, котрі сьогодні вкрай необхідні Казахстану. Яке порозуміння! Я навіть позаздрив. Бо результату можна досягти лише тоді, коли немає протистояння, коли кожна гілка влади виконує ту функцію, яка їй належить. Але як тільки буде конституційне рішення, ми готові сформувати виконавчі структури, для нас це не буде проблемою...

Розмову вела Оксана ТЕЛЕНЧІ.

Львів.