Кабмін прийняв рішення про створення єдиної системи державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень у системі Міністерства юстиції України (а не в системі Держкомзему, як це передбачено Законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 року № 1952-ІV). Тобто в руках Мін’юсту cконцентрувати функції щодо нерухомості — і будівель, і гектарів. Отже, змагання відомств стосовно того, хто в земельному домі хазяїн, може закінчитися. Звісно, якщо відповідні зміни до закону підтримає парламент.

Водночас прийнято розпорядження про передачу до сфери управління Мін’юсту цілісного майнового комплексу державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», що, на думку академіка-секретаря відділення аграрної економіки і земельних відносин Української академії аграрних наук Антона Третяка (на знімку), є не зовсім виправданим. Адже центри державного земельного кадастру створювалися в 1998—2000 роках для ведення автоматизованої системи державного земельного кадастру, яка поки що перебуває на стадії організації.

Склад Державного земельного кадастру, констатує Антон Третяк, визначений Земельним кодексом України (в редакції 2001 року) і передбачає: кадастрове зонування, кадастрові зйомки, бонітування ґрунтів, економічну оцінку земель, грошову оцінку земельних ділянок, державну реєстрацію земельних ділянок і облік кількості та якості земель. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі Державного реєстру земель, який формується з Книги записів реєстрацій державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, що містить відомості про земельну ділянку.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визначено, що державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень — це єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, суб’єктів речових прав, технічні характеристики об’єктів нерухомого майна, а також відомості про правочини щодо таких об’єктів. Цим самим законом визначено, що дані обліку земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та кадастровий номер об’єкта нерухомості є основою для формування державного реєстру прав.

Отже, наголошує науковець, Державний земельний кадастр і державний реєстр прав — це дві різні системи, які за їх автоматизованого ведення повинні мати стандартизовані вимоги до вхідної і вихідної інформації. Звичайно, певна частина інформації (особливо картографічна) Державного земельного кадастру використовується для реєстрації прав на нерухоме майно, а інформація про права на земельні ділянки — в земельному кадастрі. Але обмін інформацією між системами — питання технологічне і може бути вирішене на основі єдиних стандартів.

Попереднє керівництво Держкомзему звузило функції центрів до ведення реєстрації земель. Це призвело до гальмування розвитку та реформи земельного кадастру. На сьогодні в Україні відсутня повноцінна ринкова система Державного земельного кадастру.

Передача до сфери управління Мін’юсту цілісного майнового комплексу державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», упевнений А. Третяк, відкине на десятки років назад реформу Державного земельного кадастру, без інформації якого неможливе створення повноцінної системи управління земельними ресурсами, оподаткування землі, позитивного інвестиційного клімату в галузі землекористування та ринку земель.

Найбільш прийнятним, вважає А. Третяк, є шлях передачі Мін’юсту центрів державного земельного кадастру лише в частині, яка організована в рамках проекту Світового банку для реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.