Що чекає наше молочне виробництво в недалекому майбутньому, можна побачити на фермах країн — нових членів ЄС. Помиляється той, каже голова правління Національної асоціації молочників «Укрмолпром» Василь Бондаренко, хто думає, що інтеграція обернулася для кожної з цих держав суцільними плюсами.

За його словами, із вступом Литви до Європейського союзу для агровиробників, безперечно, відкрилися нові можливості. Однак водночас сільському господарству країни довелося прийняти і нові виклики об’єднаного ринку: жорстку конкуренцію, високі стандарти якості, торговельні й виробничі обмеження (квоти). Цей наступ позначився і на молочній галузі.

Критеріїв закупівлі лише два: «відповідне» і «невідповідне»

Дійних корів тримають у понад 180 тисячах литовських господарств. Загалом молочна промисловість країни залишається конкурентоспроможною. А до досягнень галузі зараховують два роки членства в ЄС. Відкритий ринок змусив заводи істотно збільшити закупівельні ціни на молоко. Проте навіть опісля подорожчання сировини молокопереробні підприємства майже наполовину зростили обсяги експорту, не втративши позицій усередині країни. Цьому сприяли можливість виходу на ринки Євросоюзу та експортні субсидії.

З інтеграцією в Литві, звісно, досягли успіхів на молочній ниві, але вони не такі значні, як очікувалося, а пристосування галузі до нових умов проходить нелегко. Хоча надої молока загалом постійно збільшуються, однак залишаються найнижчими в ЄС. За статистикою, у 2004 році пересічна корова в країні давала 4141 кілограм молока на рік, тоді як у 2000-му було ледь 3,5 тонни. Пояснюється зростання, зокрема, тим, що, як і в Україні, литовське поголів’я «хворіє» на розпорошеність. Поступово відбувається укрупнення молочного господарства, але в середньому в кожному з них тримають 2,6 корови.

Доля невеликих господарств цілком прогнозована. Об’єднаний ринок поставив їм умову: або кооперуватися, або відмовлятися від бізнесу. Проти хазяйств, де тримають одну-дві корови, «грають» директиви якості на сировину, які діють із вступом до Євросоюзу. Молоко не сортують, як раніше, а ділять на «відповідне для закупівлі» та «невідповідне для закупівлі». Тобто сировина має лише два критерії. За одним його беруть на переробку, за другим — вмикається червоне світло. Індивідуалам важче вписатися в рамки директив — нові стандарти змусили сільгоспвиробників модернізувати виробництво, що потребує додаткових капіталовкладень.

Більшим і платять більше

Бути потужним вигідно ще й тому, що після вступу до ЄС такі господарства реалізують молоко на 30—40 відсотків вище середньої ціни. А дрібні виробники одержують 60 відсотків від середньої ціни. На переробних підприємствах такий, на перший погляд несправедливий, розподіл пояснюють тим, що закупівля сировини у дрібних виробників вимагає більше витрат для її збору та перевірки якості.

Як наслідок, за останні п’ять років кількість господарств, де тримають одну-дві корови, зменшилася майже на чверть. Деякі з них, звісно, розрослися, однак в багатьох відмовилися від молочного виробництва. Проте середнє молочне господарство Литви найменше в ЄС — понад півсотні корів тримають лише в кожному десятому.

Дрібні господарства не вписуються в інтеграцію

Можна припустити, що і в подальшому в Литві малі господарства або зникатимуть, або поглинатимуться великими. Для успішної конкуренції на загальному ринку товарне молочне господарство змушене укрупнятися й наближатися до європейських розмірів. Невеликим хазяйствам важко витримати високі ветеринарні й гігієнічні вимоги ЄС. Ще один шлях — кооперація, до чого заохочує політика Євросоюзу і в чому досягла успіху ще одна прибалтійська країна — Естонія. Закупівельна ціна там на сировину на 81 відсоток вища, ніж у Литві. Основна причина: в Естонії в середньому молочному господарстві (половина з них об’єдналася в кооперативи) утримують 29—35 корів.

Укрупненню господарств у Литві сприяє і виплата субсидій із фондів ЄС за припинення виробництва молока у дрібних господарствах та передачу квот молодим фермерам (заохочується утримання не менш як 5 корів). Їм надається допомога на реструктуризацію. Максимально можна отримати 375 тисяч євро (від 50 до 65 відсотків всіх інвестиційних витрат). Але претендувати на таку підтримку мають право лише ті, в кого річна продуктивність ферми перевищує 20 тонн молока і хто водночас бере на себе зобов’язання за рік збільшити цей показник до 50 тонн.

Доки в господарствах країни триває процес об’єднання, молокопереробні заводи переважно вже сконцентрували свої потужності, і це дає їм можливість диктувати свої умови під час закупівлі сировини. У Литві у цій галузі працює 37 підприємств. Практично всі впровадили санітарні й гігієнічні вимоги в харчовій промисловості і мають сертифікати ЄС, що дає змогу експортувати продукцію до об’єднаної Європи. Домінують тут три промислові групи: АТ «Рокішкіо суріс», АТ «Піено жвайгждє» та АТ «Жемайтіес пієнас». На ці підприємства в 2004 році припадало три чверті всього закупленого в країні молока. Концентрація переробних потужностей також призводить до зникнення дрібних господарств, бо саме вони здебільшого змушені погоджуватися на найнижчі ціни, адже не мають вибору для реалізації, оскільки найчастіше залежать лише від одного закупівельника молока.