Доки на Печерських пагорбах та Хрещатику точаться затяті українські балачки про ефективну політику в агропромисловому комплексі нашої держави, доки урядовці й народні депутати розглядають зі своїх «висот» мільярди гривень на субсидії та дотації, доки профспілки час від часу пікетують Верховну Раду зі своїми вимогами про збільшення державної підтримки селу та селянам, тут, у глибинці (Нікопольський район в усі часи в області серед лідерів), твориться новий непростий аграрний діалог стосовно соціального партнерства в реформованому селі.

Цього разу Дніпропетровський обком профспілки працівників АПК провів представницький виїзний семінар «Колективний договір як головний інструмент вибудови соціально-трудових відносин в АПК в умовах ринку». Керівники районних комітетів профспілки зі всієї області побували у двох господарствах Нікопольщини —ДП «Агро-Аврора» та ПП «Славутич» і пересвідчилися, що і профспілки можуть бути важливою школою дбайливого господарювання.

Рука — на пульсі

Коли голова обкому Галина Смирна чує на адресу українських сільгоспвиробників високопосадові закиди про проїдання коштів бюджетної підтримки галузі, то, як фахівець, одразу береться за калькулятор.

— Навіщо нам така «оцінка», адже якщо й проїдається бюджетна підтримка, то практично повністю за рахунок наявного диспаритету цін, — акцентує Галина Миколаївна. — Наприклад, на 100 гривень бюджетних витрат припадає 100 гривень цінових витрат. Згадайте хоча б весняно-польовий та жнивно-осінній цикли — пально-мастильні матеріали традиційно «зашкалюють». Хто ж проїдає, хіба селянин?! А в європейських країнах навпаки: на 100 євро витрат — 130 євро цінової підтримки фермерам, у Росії ж на 100 рублів — 200 дотаційних...

Хоч вона очолила обласну профорганізацію нещодавно, але в аграрно-профспілковій галузі вже понад 20 років і знає реальну ситуацію на місцях. Профспілки в АПК ніколи не мали наступальної позиції, а з реформуванням узагалі втратили її. Селянам ніколи страйкувати, бо треба себе й країну годувати. З другого боку, селянин надзвичайно терплячий і демонстративно пасивний у здобутті та захисті своїх законних прав і вимог. Щоправда, останніми роками такий стереотип почав змінюватися й ми є свідками сільських бунтів, перекривань шляхів, відкритих виступів проти нових орендарів і приватизаторів. Відтак і профспілки стали кількісно зростати на цих стихійних хвилях протестів.

Проте, і це важливо, в небагатьох агрогосподарствах, де вдалося зберегти під час розпаювання цілісні майнові комплекси, профспілки не втрачали позицій, а були та й залишаються з селянами. Характерний приклад. ДП «Агро-Аврора» не втратило жодного(!) свого виробничого об’єкта, хіба що кілька десятків пайовиків зі своїми земельними та майновими частками вийшли на «вільні» хліби. Тепер шкодують.

— У нас 470 членів профспілки, й успіхи господарства — результат співпраці між керівництвом та профспілковою організацією, унормований укладеним колективним договором, — розповідала своїм колегам Наталія Кривонос. — Щорічно на зборах обидві сторони звітують про його виконання перед трудовим колективом.

Мудрість — від досвіду

Сьогодні й аграрні орендатори навчилися добре звітувати, прикриваючись цифрою, як фіговим листком. На Нікопольщині глузують із таких господарників, коли кажуть, «якщо в сівозміну вводиться політика, то виростає зло...» В «Агро-Аврорі», як і десятки років тому, хліборобський бал править принципово збережена сівозміна на 5 216 гектарах ріллі разом із фахівцями базового Одеського селекційно-генетичного інституту. Не соняшник по соняшнику, а там... хоч трава не рости. Генеральний директор (а колись і голова колгоспу і КСП «Аврора») Андрій Помазанський тут уособлює в собі селянську мудрість, виплекану і виплакану «чортячим» досвідом не тільки особистої хліборобської відповідальності за результат, за людей та їхній достаток.

— Мені казали, Андрію, ну чого ти вперся в той цілісний майновий комплекс, роздроби, роздай кому треба й матимеш копійку, і твої конкуренти тебе не «клюватимуть» через міліцейські та прокурорські «наїзди», а люди все одно тебе не зрозуміють, — згадує Андрій Іванович про своїх непрошених «консультантів» від місцевої влади. — Важко було вистояти, але я був разом із людьми праці, зі спеціалістами, із профспілками...

Якщо в багатьох тутешніх реформованих господарствах рільництво працює на виснаження за однією технологією прийшлого орендаря: максимально хапонути і ку-ку, тваринництво пустити під ніж під будь-яким приводом чи без нього, садівництво занехаяти до останнього кореня, то звідки і за рахунок чого чекати змін на селі на краще, коли виробництво дедалі скорочується й стає винятково сезонним?!

А в «Агро-Аврорі» нарощують і примножують виробничий потенціал. Племінне та промислове свинарство тут прибуткове, як і виробництво молока та племінна робота з великою рогатою худобою. «Тваринництво — основа села», — висять оновлені транспаранти, ніби дратівливо нагадують про забуту сьогодні одвічну українську істину. Власні переробні підприємства та реалізація продукції в торговельній мережі витіснили посередників. М’ясо-молочна криза через московський конфлікт з українськими виробниками обминула господарство, збитків завдала, проте не болючих, бо попит на «аврорівську» продукцію (у тім числі й на племінний молодняк) в Україні високий. Сьогодні тут вирощують уже 26 тисяч голів свиней і реалізують понад 3 тисячі тонн м’яса.

Умови праці на всіх ділянках аграрного виробництва відповідають умовам колдоговору. А це — високооплачувана робота цілий рік, робота безперервна, а не сезонна. Із 500 працюючих за віком до 30 років — 186 трудівників. На всіх тваринницьких фермах, в бригадах, ремонтній майстерні функціонують їдальні, де щодень харчуються 424 працівники і платять лише одну четверту вартості обіду. На рік адміністрація «Агро-Аврори» витрачає на харчування 233 тисячі гривень. Наявність свого зразкового дитячого садка дає змогу молодим закріплюватися в господарстві. Омолодження в галузі особливо важливе, бо з пенсійними руками про здобутки можна й не мріяти. Зі свого боку профспілковий комітет контролює видачу орендної плати за земельні та майнові паї, й збоїв немає. Торік, наприклад, орендодавцям виплачено 2,3 мільйона гривень. Це характерні штрихи в налагоджуванні соціального партнерства на селі в Нікопольському районі, й на «Агро-Аврору» тут уже дивляться із заздрістю.

Акценти і проценти

Бачити, доскіпуватися, сумніватися й робити висновки з таких колективних обговорень в конкретному господарстві — то чомусь нині призабута традиція в аграрній профспілковій діяльності. Голова П’ятихатського райкому профспілки Микола Шевченко переконаний, що такі семінари слід проводити з головами райдержадміністрацій і рад, керівниками-аграріями різних форм власності, щоб і вони бачили, як потрібно організовувати для трудівників умови праці в нових умовах господарювання. Селянина завели у глухий кут: реформи — самі по собі, а він, власник землі, — сам по собі. Хто їх об’єднає на ринку праці?! Саме конструктивні підходи до розв’язання цієї проблеми й демонструє успішна діяльність трудового колективу «Агро-Аврори», профспілок та адміністрації.

Справді, зміцнення сільгоспвиробництва та поліпшення економічного стану цілої галузі — це організаційне зміцнення профспілкових органів та єдність. Окремий працівник не зможе протистояти працедавцеві, а окрема профорганізація — державі.

— Мусимо наполегливо співпрацювати з асоціаціями товаровиробників, яких в Україні 68, із різних напрямів виробництва, — констатує Галина Смирна. — Ми ж співпрацюємо із союзом сільгосппідприємств нашої області, що має повноваження для ведення колективних соціальних переговорів із профспілками, і разом виробили та направили узгоджені вимоги до Кабміну та Верховної Ради, уклали регіональну галузеву угоду разом із головним управлінням сільського господарства та продовольства облдержадміністрації...

У Нікопольському районі діють 43 первинні та одна об’єднана профорганізації, де майже 7 тисяч членів, тобто 91 відсоток трудівників АПК району. Тільки у двох господарствах — ТОВ «Весна» та приватному підприємстві «ДА-ЛВ» не діють профорганізації через неприхований опір власників і мовчазну безініціативність найманих працівників. Їх там понад триста. Допомогти, справді, можна тому, хто сам цього хоче, тому зараз в області триває паспортизація первинних організацій.

І, нарешті, ще один профспілковий акцент, про який активно говорили на обласному семінарі, — правовий. Дуже добре, коли керівник підприємства досвідчений аграрій, авторитетний серед людей, як, наприклад, Андрій Помазанський, котрий чітко стоїть на вимогах чинного законодавства. Тоді профспілковий комітет має силу впливу. Тільки сама держава чомусь зменшує законодавчо врегульовані права найманих працівників. Нині профспілки відсторонені від реального управління соціальним страхуванням, а колективні договори та угоди поширюються не на всіх працюючих, а лише на членів профспілки, та й новий Кодекс про працю ще й досі не з’явився. За цим усім можна побачити наступ об’єднань роботодавців на конституційні права трудящих і профспілок. Із 188 пропозицій дніпропетровських профспілчан практично узгоджено 163, але серед них «не вписалися» вимоги стосовно обов’язковості укладання колдоговорів, надання профспілкам права на згоду у разі звільнення робітника, застосування вимог про звільнення працедавця за невиконання колдоговору або за систематичне порушення законодавства про працю.

— Нам запам’яталися слова генерального директора «Агро-Аврори», коли він по-селянському точно підмітив, що сьогодні всі інвестори на селі плачуть: все нерентабельно й немає виробітку, — коментує голова Криничанського райкому профспілки Віталій Зеленько. — Погоджуся, звичайно, є елемент «прибіднювання», адже тут ми побачили, що в «аврорівців» м’ясо яловичини рентабельне, молоко — рентабельне, бо на проданій літрі його мають гривню прибутку, не кажучи вже про м’ясо свинини, пшеницю та ячмінь, соняшник та кукурудзу, треба тільки працювати й не красти. Особливо сподобалося їхнє кредо: не ридати, а здобувати в ринкових умовах та за активного соціального партнерства.

Справді, зміни дедалі рішучіше стукають у сільську прогнилу браму, занехаяну непослідовністю реформ і волюнтаризмом реформаторів. Уже влада наполегливо й зацікавлено говорить про Рік села, тобто сільські проблеми, і виділяє, як ніколи, нечувано величезні фінансові «вливання» у 14 мільярдів гривень. Цього вимагали й галузеві профспілки. Компас засвідчує шлях в єдиному напрямі: до заможного селянина, що формується в таких господарствах, як «Агро-Аврора». І з такими талановитими лідерами, як Андрій Помазанський.

Нікопольський район

Дніпропетровської області.