Потенціал конституційного правосуддя в Україні опинився в реаліях парламентських процедур. Публічна влада і суспільство не в змозі розв’язувати політико-правові проблеми, оцінювати дотримання прав і свобод людини без висновків єдиного органу конституційної юрисдикції. Конституційний Суд — особлива ланка справедливого правосуддя і конституційного контролю в країні, проте з суб’єктивних причин держава і суспільство були позбавлені останнім часом вкрай важливого інструменту для забезпечення конституційності як постійної реальної потреби сучасної політико-правової ситуації в Україні. Відсутність конституційного контролю в державі викликає судові процеси щодо прийняття присяги суддями Конституційного Суду. З судовими позовами до Верховної Ради України вже звернулися адвокати, окремі громадяни і навіть Громадське об’єднання
«Родина Восток» з Луганської області.Справи, які накопичилися за останній період і мають бути предметом конституційного провадження, налічують дванадцять конституційних подань і 113 звернень різних суб’єктів права. Вони відображають весь спектр політичних, економічних і соціальних відносин, які безпосередньо зачіпають права та законні інтереси громадян, юридичних осіб, держави та суспільства. У суспільства немає повноважень впливу на парламент у разі утримання від застосування своєї прямої установчої функції щодо формування конституційної юстиції. Виникає запитання: як бути у такому разі, коли один із важливих органів правосуддя не створюється протягом тривалого часу?! Чи можна очікувати без оновленого складу Конституційного Суду України ґрунтовних оцінок стану конституційності в країні або визначення критеріїв, які обумовили б перспективи спрямування конституційного правосуддя і вибір першочергових пріоритетів вже на початок роботи Конституційного Суду? Ці питання, природно, виникають не тільки у народних депутатів України нового скликання парламенту.
Адже ніхто — чи то владні органи, чи громадяни — не може оцінити стан конституційності, а тим більше на науковій основі провести аналіз і дати висновки щодо конституційності як системи реально діючого права в умовах конституційної стабільності. Саме вона покликана забезпечувати життєдіяльність і охорону чинної Конституції, її верховенство і пряму дію на всій території держави.
Чи варто сьогодні замислюватися над цими питаннями, не знаючи відповіді, здавалося б, насамперед у теоретичному напрямку проблеми? Проте держава і громадяни не байдужі до того, як почне функціонувати у новому складі цей важливий орган правосуддя, оскільки він єдиний здатний не тільки проводити конституційний контроль, а й створювати умови правового режиму функціонування демократичної правової держави, у якій визначальним принципом формування законодавчої системи є верховенство права.
Важливо зазначити, що в період виборчої кампанії, коли парламент відкладав призначення трьох суддів власним волевиявленням, на оцінку характеру і стану конституційності впливали публічно вагомі чинники. Народний депутат України О. Мороз справедливо вказував, що слід враховувати глибинні процеси, які торкнулися конституційного правосуддя, і тому його роль у забезпеченні стабільності в державі, збереженні цінностей конституційного реформування влади повинна обов’язково доповнюватися реформою місцевого самоврядування. Можна прослідкувати логіку формування не тільки владних структур, а й правову корекцію їхнього статусу. В цьому сенсі проявилися різні політико-ідеологічні доктрини, виникла неузгодженість між задекларованими владними органами і юридичними науковими колами різними за суттю концепціями, які не збігалися з тенденціями розвитку масової правосвідомості, орієнтованої на стабільність функціонування держави і суспільства на основі чинної Конституції України. Отже, не випадковим було у свій час звернення Президента України до переможців парламентських виборів: підписати пакт про стабільність у суспільстві. Відомо, що в заявах публічних політиків давалася різна оцінка режиму конституційності щодо тієї чи іншої події, що залежало зокрема й від кон’юктури, яка була викликана суб’єктивними причинами. В політичній полеміці навіть окремі вчені-юристи ставили під сумнів існування Конституційного Суду і пропонували через нову редакцію Конституції України ввести невідому українському конституціоналізму Конституційну Раду за прикладом зарубіжних країн. З якою метою була оприлюднена ця дискусійна новела, яка суперечить національному режиму конституційності в Україні? Чи не здається нам, що окремі реформаторські ідеї скоріше здатні руйнувати і без того хитку модель
«багатоповерхового» судоустрою через його обтяженість процесуальними недоречностями? Всім відомо, яка ситуація склалася із розглядом багатотисячних справ у Верховному Суді України. Серйозне занепокоєння висловлює вищий орган суддівського самоврядування — Рада Суддів України — тим більше, що концепція судово-правової реформи повинна бути узгоджена з конституційними вимогами, а це може зробити лише Конституційний Суд України. Отже, необхідність функціонування дієздатного Конституційного Суду України ще раз підтверджує його політико-правову цінність для суспільства і тому сьогодні важливим є сучасне розуміння стану конституційності в державі. Це особливо важливо для нового складу Верховної Ради України, якому бажано мати грунтовні передумови для законодавчої діяльності, яка не може починатися без аналізу досягнутого у законодавчій сфері. В будь-якому випадку різні суб’єкти права повинні виходити з такого розуміння конституційності, яке випливає зі змісту Основного Закону країни, його основоположних принципів.Конституційність набуває особливого значення, обумовлюючи парламентські пріоритети в державному устрої і наявність правлячої коаліції політичних парламентських фракцій, а для цього конституційність є одним із критеріїв стабільності існування всіх суб’єктів державної влади.
Висновки, до яких слід привернути увагу народних депутатів України, як і всіх суб’єктів влади, пов’язані із напрямами забезпечення конституційності:
— це дотримання верховенства Конституції України у формуванні законодавчої системи. Сувора відповідність законам всіх підзаконних актів на всій території України;
— смисл, зміст та виконання законів, а також правореалізуюча діяльність законодавчої, виконавчої і судової влади, місцевого самоврядування повинні визначатися правами і свободами людини і громадянина;
— необхідність спеціальної процедури (механізму) виконання кожним суб’єктом влади рішень і висновків Конституційного Суду України у разі визнання закону або будь-якого нормативно-правового акту неконституційним;
— розподіл влад передбачає суворе дотримання принципу несумісності депутатської діяльності в парламенті із наявністю іншого статусу чи будь-яких державних посад або іншої оплачуваної роботи, крім науково-педагогічної та творчої;
— дотримання і реалізація принципів територіальної цілісності та єдності системи державної влади, суверенітету народу в усіх його проявах, рівноправ’я всіх націй та народностей, які складають конституційну категорію Український народ;
— судове розв’язання будь-яких соціально-політичних та інших конфліктів виключно в межах конституційно встановлених інститутів;
— повне і незмінне до вимог Конституції здійснення громадянами своїх прав і свобод, а в майбутньому і через введення права громадян на конституційну скаргу.
Цей неповний перелік напрямів забезпечення конституційності дещо схожий на умови режиму законності, але обмежуватися лише традиційною інтерпретацією законності означає звужувати правовий режим до діяльності судів та правоохоронних органів. Забезпечення конституційності безпосередньо залежить від ефективної роботи Конституційного Суду України, який з позицій верховенства права встановлює факт відповідності чи невідповідності закону, Указу Президента, постанови уряду конституційним вимогам і це має преюдиціальне значення як для законодавця і судів, так і для будь-яких суб’єктів права. Особливо зазначимо, що Конституційний Суд завжди має спрямованість на встановлення зв’язку між текстом Конституції України та економічними, політичними, соціальними, національними інтересами, правові позиції його рішень створюють основні положення, базис для норм всього законодавства і судових актів.
Варто наголосити, що держава, маючи такий важливий інститут конституційного контролю, здатний утримати конституційну стабільність в суспільстві, повинна дбати про його ефективність, щоб забезпечити конституційність як гарантію конституційного правопорядку і дотримання прав і свобод людини. Отже, приведення у дію потенціалу Конституції України є важливою умовою формування законодавства, а це передбачає насамперед прийняття конституційних законів (які прямо передбачені нормами Основного Закону), але вони не стали предметом уваги парламенту минулого скликання. В цьому важлива роль вироблення профільним комітетом Верховної Ради України нових державно-правових реалій у правовій політиці, яка має врахувати пропозиції Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України та всіх зацікавлених суб’єктів конституційного правозастосування, і тоді системний підхід визначить планомірну законодавчу діяльність, відповідно до вимог конституційного правового режиму в країні. Вчені-конституціоналісти влучно звертають увагу законодавця на те, що протягом двох скликань парламенту не були прийняті такі важливі статутні закони, як про закони та законодавчу діяльність, про нормативно-правові акти, про організацію та діяльність органів державного управління та прокуратури, про Кабінет Міністрів України та інші, які прямо передбачені Основним Законом держави. В аспекті судово-правової реформи. Концепція, схвалена Національною комісією при Президенті України, чомусь обминула проблеми конституційної юстиції, хоча вони набувають все більшої актуальності у створенні ефективного конституційного правосуддя. Зокрема, потребує нового законодавчого визначення процесуальна діяльність Конституційного Суду. В ньому обов’язково слід передбачити шляхом розробки і прийняття закону
«Про конституційне провадження Конституційним Судом України», виконання його рішень, введення інститутів присяги учасників провадження, свідків та експертів, змагальності при вирішенні спорів і безперервності судочинства, «легалізацію» письмових досліджень справ, допуск представників законодавчої влади до розгляду в Конституційному Суді питань, які стосуються висновків щодо внесення змін до Конституції, та багатьох інших. Адже Конституційний Суд України, який працює загальним складом вісімнадцять осіб, а не палатами по 5-6 суддів, як в інших країнах, щодо розгляду конституційних подань і звернень зв’язаний кворумом, наявністю всіх суддів, складними процедурами підготовки проектів актів і його організація, безумовно, вимагає модернізації для розширення сфери забезпечення конституційності у всіх сферах державного і суспільного життя.Анатолій СЕЛІВАНОВ, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України.
