Поклик найвищих гір планети особисто я відчув іще 1994 року, коли взяв участь у першій українській експедиції «Прапори України на найвищих точках планети». Ідея була плідна. Однак кожна серйозна альпіністська акція — це місяці перебування в горах (адаптація, розвідка, спуски і підйоми для тренування). То звідки взяти стільки часу пересічному громадянинові? Та й не лише часу, а й грошей! Тому після участі у двох таких експедиціях почав я проводити власні — тривалістю у два тижні (вартість у десятки разів менша) з насиченішою програмою...

Нинішня — вже п’ятнадцята, і проходила вона під егідою РНБОУ (конкретно нами опікувався перший заступник секретаря, генерал Василь Крутов), ФФУ та НОКУ.

Запитайте будь-кого з любителів мандрів та гострих відчуттів, у прихильників екстремальних захоплень, романтиків, журналістів, альпіністів: «Куди насамперед хотіли б потрапити?». Відповідь буде майже однакова: «В Гімалаї!». А це означає — до Непалу, країни, котра майже до середини минулого століття вважалася одним із найпотаємніших куточків планети. І насамперед тому, що оточена вона наймогутнішою гірською системою планети — Гімалаями.

Магія цих гір у тому, що вони реально допомагають людям пізнати самих себе, оцінити рівень власних можливостей. Тому і повертаються з усіх експедицій мої супутники щасливими людьми зі здоровими психологічними установками. Це може підтвердити, скажімо, учасник нашої останньої мандрівки Олег Лащук. І ще одне. Гори ведуть безпомилково-якісний відбір людей за характерами.

Уже знайомий нам і читачам «Голосу України» (їм регулярно розповідаємо про наші мандри) шлях літаком, який знаходить у горах розпечену сонцем долину Катманду, пробігає одну з найкоротших у світі смуг приземлення і випускає нас у двомільйонний мегаполіс. Щоправда, вночі тут тихо, господарюють лише військові підрозділи — вже досить давно у країні тривають заворушення, ведуть партизанські дії маоїсти. Але альпіністи та туристи тут, мов священні корови. Країна живе за рахунок цих захоплених горами людей.

Цього разу нас десятеро. Але символічно був з нами й одинадцятий. Його ми обрали нашим почесним капітаном. Ідеться про півоборонця національної збірної України з футболу Анатолія Тимощука. Він передав усім нам футболки національної команди зі своїм ім’ям та четвертим номером.

За традицією в Катманду ми не затримуємося. І знову піднімаємося в повітря, здійснюємо переліт до гірського селища Лукли. А звідти всі стежки ведуть до Евереста (цю найвищу гору планети місцеві жителі звуть Сагарматка).

Перший гірський перехід триває дев’ять годин. Набираємо десь із 500 метрів висоти порівняно з Луклою, що на висоті 2800 метрів, і наступного дня виходимо на ще крутіші підйоми. Навколо краса невимовна, і це допомагає новачкам адаптуватися до нестачі кисню.

Якщо на висоті до чотирьох кілометрів нас радує кольорами гімалайський ліс, трапляється чимало екзотичних тварин та птахів, то вище, на рівні п’яти тисячів метрів, перед очима відкривається місячний пейзаж... Але й тут живуть гірські індики-улари, забарвлення у них таке, що від каміння їх не відрізниш...

Здолавши складний перевал до найвищого в Гімалаях селища Горакше (5300 метрів), ночуємо в ньому перед виходом до льодовика Кхумбу, який мов крижане манто Евересту. Там біля глибокого розколу знаходимо щось на кшталт рівного майданчика, всипаного (поверх криги) дрібним камінням. На цей час нас у бойовому стані семеро. Одному учасникові не підкорився перевал, і він зостався чекати нас в одному з гірських селищ, другому стало зле вже тут, і наглядати за ним ми лишили мою дружину Ірину, котра має великий досвід гірських походів. Тож із нами іще шестеро шерпів. Встановлюю прапори на велетенському уламкові скелі, що височіє на нашому боці льодовика. Читаємо вголос — «Голос України»...

Отож даємо старт нашій Гімалайській олімпіаді. На такій висоті кисню на 50 відсотків менше, ніж у долині. Тому бігати неможливо. А от стрибати у довжину з місця чи штовхати ядро (його замінює камінь) можна. Тому змагаємось у цих двох дисциплінах.

Мені вдається поліпшити власне досягнення минулої гімалайської експедиції: стрибнути з місця на 2 метри 53 сантиметри. У жінок найкраще це робить Алла Машкова — 1 метр 92 сантиметри. Штовхання ядра виграє Ігор Хижняк...

Вінчає ці ігри за хмарами футбольний матч. Зважаючи на гострий кисневий голод, рухаємося уповільнено і... одержуємо від спритних юних шерпів гол. Лише на останній хвилині другого тайму (а кожний тайм у нас тривав по вісім хвилин) мені вдається вразити ворота суперників. Віктор Цурковський, котрий знімав це, з радощів не зміг зафіксувати гол на відеоплівку. Але ми чесно дотрималися хронометражу і закінчили гру саме за рахунку 1:1.

Ми зробили те, про що говорили на прощальній прес-конференції. Зробили, бажаючи удачі нашим олімпійцям та національній футбольній збірній. Віримо в них, а ще віримо в свої сили, в себе і чекаємо на нові зустрічі з Гімалаями.

Валентин ЩЕРБАЧОВ (спеціально для «Голосу України»).

Катманду—Київ.