Із першочергового

Економіка перебуває на етапі спокутування гріхів попередніх урядів, породжених бездіяльністю і помилковими рішеннями, та в очікуванні гріхів нового уряду. Це передбачити неважко, з огляду на не сформований уповні негативний вплив від подорожчання енергоносіїв. Останні шість років економіка розвивалася в середньому темпом у 7 відсотків за рахунок екстенсивних чинників. Але вони вже не зарадять, бо постають стратегічні завдання, неадекватні бюджетним можливостям, життєвому рівню населення, технічному й технологічному озброєнню реального сектора економіки. А інтенсивних чинників катма: влада або лякалася структурних реформ, або бралася за них так, щоб «стригти під нулівку». Як наслідок, перед майбутнім урядом постануть надзвичайно складні умови задачі.

По-перше, низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції. На жаль, її загострює неефективне використання суспільних ресурсів, погіршення зовнішньої кон’юнктури і низька продуктивність праці: чотиривідсоткове зростання минолого року проти 12,3 — 2004-го і 19,8 —2003-го.

По-друге, уповільнення інвестиційної діяльності. Разом із хронічною нестачею стимулів для інноваційної діяльності це фактично консервує модернізацію і створення основних засобів виробництва, більш як 50 відсотків яких морально та фізично застарілі.

По-третє, низький рівень життя населення й водночас стрімке розшарування на багатих і бідних, що гальмує розвиток людського потенціалу — творчого, професійного, освітнього, зрештою, фізичного.

У задачі — позитивні макроекономічні зрушення 2005 року. Реальне зростання ВВП становило 2,6 до 2004 року. Темпи інфляції скоротилися до 10,3 відсотка проти 12,3, зупинено інерційну інфляцію у промисловості. Чистий приріст прямих іноземних інвестицій зріс проти 2004-го у 3,3 разу. Відбулося не тільки відносне, а й абсолютне зменшення рівня державного боргу, дещо згас рівень безробіття. Реальні наявні доходи населення торік зросли на 20,1 відсотка, реальна заробітна плата — на 20,3. Депозити громадян — у 1,8 разу.

Тим часом нинішня зима висунула головну умову для розв’язання всіх проблем на коротко- і середньострокову перспективи — потребу спиратися лише на реальні фінансові ресурси. Підписані на старті року україно-російські домовленості з постачання і транзиту природного газу з участю СП законсервували для НАК «Нафтогаз України» і загалом для країни низку фінансових ризиків, пов’язаних із рівнем платоспроможності. Але не менш важливо — оголили нереформовані роками тили. Звідси й таке жорстке наполягання однієї з політичних сил на оприлюдненні програми дій, яку можна заздалегідь обрахувати, інакше кажучи, покласти в бюджетне русло.

Наслідки «окопної» політики

У січні і лютому ми побачили наслідки «окопної» політики багатьох органів влади — вибухали труби і батареї систем опалення, замерзали міста і села. Країна прокинулася вранці впевнена, що житлово-комунальним господарством у нас ніхто і ніколи всерйоз не займався. Так і є. Місцева влада навіть за наявності ресурсів, використовувала їх здебільшого не за призначенням. Бо всі попередні уряди наділяли їх повноваженнями, які не спиралися на реальне фінансування. Бо парламент один раз ухвалював закон України про держбюджет і потому з подачі уряду кілька разів на рік його переробляв. На старті нинішнього, скажімо, внесли зміни до Закону «Про телебачення і радіомовлення» — і держбюджет не дорахувався податку на прибуток — орієнтовно 300 мільйонів гривень. Загалом реалізація чинних і ветованих Президентом законодавчих актів, за приблизними підрахунками, потребує додатково щонайменше 17 мільярдів гривень надходжень й унеможливлює зростання доходної частини бюджету щонайменше на 6 мільярдів гривень. Це одна з причин, чому Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» потребує або перегляду, або поступового впровадження прийнятих законів, або перенесення терміну введення їх у дію. (Інші причини — невідповідність макропоказників, сила-силенна (230) цільових державних програм, які хронічно не фінансуються і не виконуються, тощо.)

***

Про найпекучіше і найзлободенніше — тарифи. Граничні ціни на природний газ для населення, бюджетних установ і підприємств теплоенергетики якнайкраще ілюструють суть «окопної» політики — вони залишалися недоторканні з 1999 року. Життя від виборів до виборів і розуміння тимчасовості свого перебування при владі утримували можновладців від прийняття економічно назрілих рішень. Влада тримала ціни за газ, коли зростала вартість його транспортування, транзиту, рентна плата за видобуток або за використання надр, — то вона готувалася до виборів, то організовувала повторні. Перехід на монетизацію розрахунків з росіянами і загроза чергового зростання цін на енергоносії змусили уряд Юрія Єханурова «піднятися з «окопів» у тарифну атаку. Навіть побіжний аналіз розумної постанови Кабміну від 09.02.2006 року свідчить, що граничні ціни на газ (110 доларів США за 1 тисячу кубометрів) дають змогу хімічній промисловості зберегти рентабельність виробництва в 7 відсотків, а в гірничо-металургійному комплексі — більш як у 10. Проте вже підвищення цін для підприємств теплової енергетики збільшує витрати домогосподарств на 33 відсотки. Тож, як на мене, залишається незбагненним, чому за більш як шестирічну «окопну» політику влади, судячи з поетапного зростання тарифів, має відповісти споживач за такий короткий період (2006—2007 роки)?!

Згубне стримування тарифів на електроенергію для побутових споживачів призвело до того, що станом на 1 березня 2006 року населення відшкодовувало лише близько 38,6 відсотка від реальних витрат на виробництво, передачу та її постачання, дотації на компенсування втрат вже сягали торік 3,6 мільярда гривень. Тільки через це оптові ціни підскочили одразу на 17 відсотків, роздрібні тарифи — на 10—14. Ця диспропорція консервує давню «окопну» стратегію — перехресне субсидування, яке загрозливо зростає. Суть її в тому, що різниця в тарифах покривається за рахунок промисловості, транспорту, житлово-комунальної сфери, бюджетних організацій шляхом долучення до оптових цін дотаційних сертифікатів. А це, зрозуміло, породжує замкнене коло боргів і перекреслює будь-який економічний поступ. Підвищувати тарифи для споживачів до економічно обгрунтованих рівнів треба, але чому рішення здійснити це в чотири прийоми (з 1 травня ц. р. — на 25 відсотків, з 1 вересня ц. р. — на 25 відсотків, з 1 травня 2007 року — на 25 відсотків, з 1 вересня 2007 року — на 25 відсотків) нагадує стрижку «під нулівку»? Бо «Укрзалізниця» також бронює поетапне підвищення плати за проїзд на пасажирському транспорті і тарифів на вантажні перевезення. Мовляв, збиткові, а треба міняти рухомий склад на більш сучасний. Ще один рецидив «окопної» політики — компанія збиткова, а заплатила мільярд податку з прибутку і таки добилася затвердження в уряді аж надто сумнівного фінплану.

У пошуках податкового раю

Податкова система відзначається дивовижним навантаженням на платників. Якщо торік через зведений бюджет перерозподілялося 32 відсотки ВВП, то сукупні податкові надходження сягали майже 40. Вимоги для підприємств, що не експлуатують пільгові або спеціальні системи оподаткування, за експертними оцінками, поглинають від 40 до 62 відсотків створюваної ними доданої вартості. То ж чи не власними руками держава виштовхує бізнес у тінь? І чи варто дивуватися, що великі платники податків шукають справедливості в офшорних зонах? Переважно зобов’язання підприємств стосуються сплати непрямих податків під час купівлі товарів і послуг (ПДВ, акцизи, спецзбори до Пенсійного фонду, митні платежі тощо). Торік сукупне податкове навантаження, разом із податками на доходи сімей, коливалося від 35 до 50 відсотків сукупних доходів.

***

Ще одна вада — надмірна централізація, що не заохочує місцеві органи влади до ефективного використання місцевих зборів. Торік централізовано розподілялося 76 відсотків усіх митно-податкових надходжень. На часі зробити те, що вже давно напрошується: розробити проект Концепції реформування податкової системи з акцентом на економічне зростання і адаптацію до міжнародних стандартів, віднайти сприятливі податкові формули для прискореної амортизації основних фондів (група 3) тих підприємств, що реалізують інноваційні проекти, розробити проект Податкового кодексу, після прийняття якого можна було б встановити мораторій на зміну податкового законодавства. Без таких кроків важко (та й чи варто?) розраховувати на швидкий перехід до інтенсивної моделі економічного розвитку за активної участі науково-технічних інституцій. Нагадаю лишень: торік інноваційною діяльністю займалося 1086 підприємств, або 11 відсотків від загальної кількості. Обсяг реалізованої інноваційної продукції був 24,5 мільярда гривень, або 6,4 відсотка від загального обсягу реалізованої промпродукції. Отже, або ми беремося обома руками за державне регулювання діяльності у сфері трансферу передових технологій, за підтримку розвитку малих та середніх інноваційних структур, індустріальних парків, венчурних фондів тощо, або ми приречені конкурувати з іноземними компаніями тільки на сировинних ринках з допомогою демпінгових цін.

На галузевих фронтах

Наші «окопи» розташовані за галузевим принципом, у них затишно, безпечно і комфортно: згадайте, якими пільгами користуються ті, хто в них сидить, і кому байдуже, як «прострілюються» ринки з усіх боків. Діяльність суб’єктів природних монополій досі не врегульована, хоч за бажання відшукаєш цілком добротні проекти Житлового кодексу, закону «Про державне регулювання природних монополій у сфері ЖКГ», проекти урядових рішень стосовно можливостей передачі в оренду, в управління або в концесію об’єктів тепло- і водопостачання, які перебувають у комунальній власності та ін. Мало того, є ініціативи втілювати в життя пілотні проекти, бракувало, однак, ініціаторського пориву. Тож серед невідкладних справ — розробка нормативного документа, що регулює механізм концесії і проект закону України стосовно змін до Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Російські газові претензії мали ефект прямого потрапляння в «окоп», і ми відповіли Стратегією енергетичного розвитку до 2030 року. Але так і не дістали державної політики належного рівня з питань реформування галузі. Тож, мабуть, слід подбати про розробку графіків поетапного скорочення споживання газу на рівні місцевого самоврядування, щоб незворотність перемін дійшла до кожного споживача.

***

Не певен, що держава має реальні важелі впливу на поточну ринкову ситуацію на товарних ринках. Тому вкрай важливо нині гарантувати надійний механізм товарних та фінансових інтервенцій, що забезпечить передусім цінову стабільність. Сьогодні таких інтервенцій потребують зерновий і цукровий ринки. Взагалі не зайве терміново забезпечити розгляд законопроекту стосовно встановлення щорічної тарифної квоти на ввезення в Україну цукру-сирцю з тростини. Одночасно слід розробити держстандарт на цукор, який дасть змогу вирізняти буряковий цукор від тростинного для реалізації цих продуктів за різними цінами.

Із небажаного

Поза сумнівом, переміни на галузевих «фронтах» справлятимуть позитивний ефект лише в разі підвищення ефективності управління на корпоративному рівні, а відтак невідкладно слід прийняти закон України «Про акціонерні товариства», вдосконалити правові норми діяльності ринку цінних паперів, переглянути перелік об’єктів державної власності, які не підлягають приватизації.

Хоч як старайся, баланс вийде неповним. Бо умови задачі ще передбачають передумови, які важать не менше. Головною системною передумовою, звісно, є адміністративна реформа. Дотепер нема, але має бути розмежування повноважень між Президентом країни та Кабінетом Міністрів. У центральних органах виконавчої влади політичні функції поєднуються з функціями держслужбовців, що заважає зосередитись на реалізації стратегічних для держави рішень. Передумови виникнуть лише після прийняття низки дуже важливих законів України — «Про Кабінет Міністрів України», «Про Президента України», «Про міністерства та центральні органи виконавчої влади», «Про парламентську опозицію» тощо. Вже відомо про наміри відродити інститут державних секретарів, створити нові форми і методи роботи з громадськістю. Не наврочити б, але цей процес може виявитися ще більш затяжним і складним, ніж формування парламентської коаліції, адже йтиметься про черговий розподіл посад, повноважень і крісел. А ще є нереформована судова гілка влади, яка гнеться, якщо її нагинають. Не слід забувати про необізнаних з культурою опозиційної боротьби політичних опонентів, про важкий на підйом і не вражений інтелектом чиновницький апарат, про розчарований перебігом останніх двох років народ. Я кажу про сумніви експертів (і свої власні) у тому, що новий уряд упорається з усім першочерговим до новых президентських виборів. Із небажаного: новий уряд може мати ще коротшу біографію, ніж уряд Юрія Єханурова. І перше випробування на нього очікує вже восени, коли країна у зв’язку з початком нового опалювального сезону, ризикує одержати нову економічну ситуацію, а парламентська коаліція постане перед загрозою розколу.