Міжнародний сертифікат якості у виробництві твердих сирів, отриманий ВАТ «Вапнярський молокозавод», дає можливість підприємству пропонувати продукцію споживачам будь-якої країни Європи.

Підприємство, крім того, має й сертифікат відповідності продукції вимогам стандарту Росії. Отримали його, за словами голови правління Олександра Первухіна, з власної ініціативи. Річ у тім, пояснив співрозмовник, що наш вітчизняний сертифікат визнається майже у всіх країнах СНД. Така домовленість між державами. Втім, щоб не мати зайвих проблем, Вапнярка запросила представників контролюючих органів Росії до себе. Попросили, щоб ті самостійно атестували і саме виробництво, і продукцію. Було це на початку минулого року, тобто задовго до заборони сусідів на ввезення наших молочних виробів. Російські фахівці досить ретельно, а якщо точніше, каже О. Первухін, прискіпливо все оцінювали і перевіряли. До того ж якість продукції визначали не в нас, а в себе в Москві. Після чого 17 травня 2005 року ВАТ «Вапнярський молокозавод» отримало російський сертифікат якості. Здавалося б, з таким документом можна й надалі розширювати ринки збуту в північних сусідів. Але після введення заборони росіяни перестали визнавати навіть свій сертифікат.

Заплатиш, коли продаси

— Це була наша стратегічна помилка, — впевнений О. Первухін. — Не можна працювати з одним партнером. Хоча ми ще раніше, приблизно три роки тому, розпочали роботи з підготовки виробництва до атестації на міжнародному рівні. Довготривалий шлях нарешті увінчався успіхом — з таким документом простіше буде шукати споживачів в інших країнах.

Росіяни, за словами співрозмовника, ще будуть жалкувати за розірваними стосунками. У вапнярських молочників, наприклад, уже немає великого бажання повертатися до старого. І це за умови, що майже 50 відсотків твердих сирів вони експортували саме до Росії. Така співпраця обернулася ще одним негативним наслідком — держава заборгувала підприємству три мільйони гривень ПДВ з експортованої продукції. Уже чотири місяці завод не вивозить свої вироби за кордон, а грошей не повертають. «Ніхто навіть не згадує про них, — продовжує О. Первухін. — Щоб більше розвернутися на вітчизняному ринку, прийняли рішення авансувати своїх споживачів — даємо відстрочку на оплату за отриману продукцію, кому на тиждень, кому на два, а то й три. Звичайно, тут є певний елемент ризику. Але ж такі операції підтверджуються документально. Щоправда, більше важить елемент довіри, маємо справу з тими, кого знаємо давно. Зате маємо й результат».

Динаміка реалізації продукції на вітчизняному ринку, стверджує співрозмовник, пішла вгору. Кожен місяць починаючи з січня, відколи припинився експорт, помітна тенденція до зростання продажу сиру на нашому ринку. На здивування О. Первухіна, а в нього чималий досвід роботи в галузі, очікуваного обвалу в продажу тієї частки виробів, що реалізували на внутрішньому ринку, не сталося. Навпаки, покупці, як уже згадувалося, беруть ще більше нашого сиру.

У нас є кому куштувати

Співрозмовник переконаний, що саме вітчизняний ринок містить у собі невичерпні резерви в реалізації твердих сирів. За його словами, в середньому українець споживає протягом року лише 2,5 кілограма цієї смачної і водночас корисної продукції. Тоді як у Німеччині, наприклад, цей показник вище в 10 разів. А про Францію, Італію і Швейцарію годі й казати — там річна норма споживання сиру на одну людину не менш як 25 кілограмів. Шкода, що в нас низька культура його споживання. Асортимент страв з використанням сиру зведено до мінімуму. А найголовніше — низька купівельна спроможність населення. Хоча в цьому можна було б зарадити покупцям.

Співрозмовник висловив здивування з приводу того, що цінники в магазинах на їхню продукцію залишаються незмінними. Це тоді, як підприємство зменшує вартість сиру (пропорційно зниженню закупівельної ціни на молоко). Торгівля, за його словами, взагалі випадає з ланцюжка. Чому б за нинішньої складної ситуації державі не ввести регулювання величини торгівельних надбавок на молочну продукції? Виграли б усі — виробники, споживачі і самі реалізатори продукції.

Споживачі завжди з цікавістю ставляться до новинок. Невдовзі їм запропонують сир «Вапнярський». О. Первухін каже, що ось-ось він з’явиться на прилавках. Над його технологією працювали головний технолог Неля Кучер та завідувач лабораторії Наталія Прокопова. Працівникам підприємства не раз доводилося чути в магазинах, як там запитують вапнярський сир. Але такого не існує. Продають сир «Російський» Вапнярського молокозаводу. Якщо так, звернувся голова правління до фахівців, давайте розробляти свою торгову марку.

Ще однією новинкою є розфасовування сиру у невеликій кількості — від ста грамів і більше. Для цього придбали спеціальну машину. Коштує вона недешево — 150 тисяч гривень, але покупець охочіше бере продукцію саме у такому вигляді. Великий попит, а він спричинений високою якістю сиру, забезпечив підприємству запас міцності. І воно вистояло в цей складний період. Незважаючи на те, що місячні обсяги виробництва твердих сирів зменшилися із 400 до 150 тонн.

В одному з російських журналів О. Первухін знайшов цифри: торік в Оренбурзькій області Російської федерації було вироблено 4,6 тисячі тонн твердих сирів. Майже стільки їх зварили сировари з Вапнярки — 4,3 тисячі тонн. Це ще одне підтвердження того, що росіяни не зможуть обійтися без наших молочних виробів, переконаний співрозмовник. Їх якість значно вища порівняно з деякими іншими країнами, представленими на російському ринку. Зате в нас може зникнути бажання працювати з таким ненадійним партнером. Ще трохи — і буде пізно вести мову про відновлення стосунків.

В Європі на смак не пробують

Міжнародний сертифікат якості колективу заводу вручав директор Київського філіалу німецької компанії «ТЮФ-НОРД» Леонід Горшков.

— Упроваджена система, — каже Леонід Іванович, — є базовим стандартом менеджменту. А отриманий на її підтвердження документ — визнаний у світі. Підприємства харчової галузі, на відміну від металургійних чи машинобудівних, почали пізніше адаптувати своє виробництво до міжнародних стандартів. У Вінницькій області, для прикладу, Вапнярський молокозавод перший отримав такий документ. Його мають небагато молокопереробних підприємств — «Білосвіт», «Ковельмолоко».

Достатньо пред’явити даний сертифікат у будь-якій зарубіжній країні — і це може стати початком переговорів до співпраці. На відміну від нас, в об’єднаній Європі не кажуть: «Спробуйте, який смачний сир ми виробляємо. Там працюють на основі ось таких сертифікатів якості».

Якість — національна ідея

Лілія Ждан, віце-президент Українського товариства якості, головний експерт конкурсів якості України та Європи:

— Вітчизняні молокопереробні підприємства повинні знати міжнародні правила поведінки на ринку так само, як водії знають правила управління автомобілем у великому місті. На жаль, не всі ще усвідомили, наскільки важливо мати в себе на виробництві надійну систему якості. Найперше потрібно змінювати психологію сприйняття цієї проблеми. На вапнярському заводі на це було витрачено один рік. Спершу це усвідомив керівник, а потім колектив. П’ятеро зарубіжних аудиторів, які протягом двох днів працювали на підприємстві, були приємно вражені не лише глобальністю самої системи, а й рівнем мислення трудівників. У колективі не бояться визнати допущену помилку. Бо знають, що все і всі працюють на забезпечення високої якості.

Українське товариство якості нині розробляє проект закону «Якість — національна ідея України». Колись таким шляхом пішла Японія. Для нас він також має стати ефективним.

Вінницька область.