Сьогодні не лише наше суспільство, а й увесь світ переживає глобальну інформаційну революцію. Географічна відстань перестала бути перепоною для спілкування та обміну інформацією, натомість на перше місце вийшли такі чинники, як наявність або доступність відповідних технічних засобів, якість та технічна пропускна спроможність каналу зв’язку, а також необхідний рівень освіти, кваліфікації та інтелігентності. Тут доречно нагадати, що інтелігент — це людина порядна, вільна у своїх переконаннях, що не залежить від економічних, політичних умов, не підкоряється ідеологічним зобов’язанням.

Глобальна павутина

Однією з передумов формування інтелігенції було істотне, вибухоподібне прискорення комунікаційних процесів і всередині суспільства, і в навколишньому світі та їх поєднання з докорінною реформою освіти, зростанням авторитету та престижу культури, освіченості та духовності, яка грунтується на релігійних традиціях. Формування інтелігенції як ядра інформаційного суспільства (інформаційне суспільство — це нова постіндустріальна соціально-економічна організація соціуму з високорозвиненими ІКТ-інфраструктурами, що забезпечують можливість ефективного використання інтелектуальних ресурсів для завдань сталого розвитку. — Авт.) насамперед пов’язане із сучасними інформаційно-комунікативними технологіями.

При цьому варто зазначити виняткову роль та значення глобальної інформаційної мережі Інтернет (Іnternet).

Із самого початку ця мережа проектувалася як засіб зв’язку між окремими комп’ютерами з такими вимогами: а) незалежність мережі від конструкції та технології виробництва комп’ютерів, що вона об’єднує; б) відсутність єдиного центру управління мережею; в) рівноправність всіх вузлів мережі; г) незалежність вузлів мережі один від одного; ґ) відсутність всередині мережі наперед визначеного маршруту передачі інформації.

Такі вимоги були ключовою метою побудови інформаційної мережі: вона мала залишатися дієздатною навіть після знищення більшої частини комп’ютерів, які вона об’єднує, адже тоді в самому розпалі була холодна війна, що в будь-який момент могла стати гарячою.

Вище перелічені технічні особливості архітектури мережі Інтернет визначили її ключові особливості: а) глобальність — межі та географія Інтернету визначаються її користувачами; б) децентралізованість — її функціонування визначається діяльністю користувачів (вузлів), а не діями одного або кількох центрів керування; в) космополітичність — географічне, національне, мовне, культурологічне тощо розмежування користувачів має досить умовний і розмитий характер; г) незалежність — практично відсутні технічні та організаційні можливості для блокування фрагментів мережі, обмеження інформаційного обміну, цензури інформаційних потоків тощо, які можна було б реалізувати централізовано з боку окремих держав чи соціальних груп; ґ) актуальність —інформація стає досяжною в будь-який момент її створення і одночасно доступною для всіх користувачів мережі; д) анонімність — ідентифікація користувача Інтернету через вигадане ім’я та пароль або технічну ідентифікацію комп’ютера (ІР-адреса, номер процесора чи операційної системи тощо) створює ілюзію втаємниченості та непомітності і, як один із наслідків, безвідповідальності та безкарності.

Суспільство знань

Сьогодні Інтернет із засобу комунікації перетворюється на величезний банк даних та потужний засіб формування рішень. Стрімко зростає виробництво інтелектуальної продукції, розширюється ринок інформаційних технологій і послуг. При цьому покоління речей і ідей змінюються швидше, ніж покоління людей.

З кожним роком інформація стає доступнішою. На сьогодні, за підсумками квітня 2006 року, аудиторія українського Інтернету становить майже 2,8 млн. осіб (тих, хто зробив більше одного перегляду сторінки за поточний місяць, та користувачі, які переглядали сторінки в цьому й минулому місяці). При цьому загальний час, проведений українськими користувачами в Інтернеті, у квітні становив 1,23 млрд. хвилин, що більше семи годин на одного користувача впродовж місяця.

Географічно, як і раніше, лідирує Київський регіон. Його частка становить близько 50 відсотків від загальної аудиторії, у той час у Рівному — регіоні з найменшою активністю — лише 0,55. Далі, у порядку зменшення: Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Харків, Львів, Крим, Запоріжжя. Їх сумарна частка становить близько 36 відсотків. На інші регіони припадає близько 15 відсотків користувачів.

Отже, на сучасному етапі стверджувати, що більшість населення України має широкий та вільний доступ до Інтернету, зарано. Але незважаючи на те, що більш як 90 відсотків населення України не має доступу до Інтернету, в Україні триває активний процес формування нових соціальних груп — ядра інформаційного суспільства та подальшого розвитку «суспільства знань». Якщо концепція інформаційного суспільства пов’язана з ідеєю технологічних інновацій, а поняття «суспільство знань» охоплює його соціальні, культурні, духовні, економічні, політико-правові складові, що зазнають змін під впливом інновацій, тоді кажуть про значно плюралістичніший, пов’язаний із розвитком, погляд на майбутнє. Зрозуміло, що у глобальному інформаційному просторі ці процеси пішли далеко вперед: постіндустріальні суспільства прямують до суспільства інформаційного і через нього до суспільства мережевого.

З огляду на вищесказане, можна зробити висновок, що українське суспільство тільки починає свій сучасний постіндустріальний інформаційний розвиток і на цьому етапі можна передбачити та попередити негативні тенденції та впливи на розвиток освіти та формування особистості.

Гра з ідентичностями

Адже нові інформаційні та комунікаційні технології прийшли у сім’ю й поступово, навіть на сучасному рівні їх розвитку в Україні, почали витісняти безпосереднє спілкування.

Добре відомо, який величезний вплив на формування особистості мають дитячі ігри, казки, легенди та інформація, яку дитина отримує з перших днів свого життя. Саме в цьому інформаційно-ігровому полі формуються ключові підвалини психології людини: стереотипи поведінки, уміння спілкуватися, діяти, а також фобії, самообмеження, здатність керувати власною агресивністю, стримувати інші негативні прояви тощо.

Віртуальний простір мережевих ігор докорінно змінив не лише стиль життя значної частини молоді, ввів їх у світ «гри з ідентичностями», а й змінив і продовжує докорінно змінювати інформаційно-ігрове поле їх становлення.

Віртуальне життя та спілкування в Інтернеті, де можна уявити себе іншим, ніж ти є насправді, — яскравий доказ того, що мережа змінює наше сприйняття самих себе і водночас обмежує світ предметного життя та вербальні контакти між людьми, змінює характер соціальної взаємодії. З’являються нові соціальні групи, які на ґрунті інформаційних та комунікативних технологій формують нове — інформаційне суспільство. «Всередині інформаційного суспільства (завдяки Інтернету), — робить висновок Естер Дайсон, —відбувається активна децентралізація комунікацій; індивіди мають змогу реформувати своє суспільство завдяки перебудові своїх комунікаційних мереж. Однак ця децентралізація також призводить до фрагментації справжніх соціальних явищ (роботи, фізичної присутності на роботі), що може ускладнити формування соціальної ідентичності».

Зміни зачіпають і гуманітарну сферу, духовний світ людини. Саме на межі тисячоліть закладається якісно новий глобальний гуманізм, який формується на основі інформаційно-комунікативних технологій. Відбувається уніфікація культури. Формується транснаціональна культура з її позитивами та негативами. У національних культурах під впливом нових технологій викристалізовується нова рухома і мобільна цілісність, яка сприяє розширенню меж нових транснаціональних інститутів культури. Це служить не тільки визнанню особистої етнічної, національної, цивілізаційної та соціокультурної ідентичності, а й розумінню власної ідентичності у світі культур, що важливо для країн, культура яких є мозаїчною й нецілісною.

Наступ на споконвічне

Приймаючи виклик міжнародної конкурентоспроможності, країна повинна нарощувати свою інфраструктуру, в тому числі технічну та інформаційну. Але не менш важливим завданням є збереження та розвиток національної культури, відмінності та унікальності. Загальна декларація про культурну різноманітність, що прийнята 31-ю сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО 2 листопада 2001 року в Парижі, наголошує: «Культурне різноманіття виявляється в неповторності і різноманітті особливостей, властивих групам і співтовариствам, які складають людство. Воно повинне бути визнане і закріплене на користь нинішнього і майбутніх поколінь». До таких «неповторностей і особливостей, властивих групам і співтовариствам, які складають людство», належить і національна культура. «Предмети і послуги культурного призначення, що є носіями самобутності, цінностей і сенсу, наголошується у декларації, не повинні розглядатися як звичайні предмети або споживчі товари». Вони мають бути культурними цінностями і, як наслідок цього, — «входити до складу культурної спадщини, яку треба зберігати, популяризувати і передавати майбутнім поколінням у всіх формах, що відображають досвід і сподівання тих чи тих соціальних утворень, і цим створюють живильне середовище для творчості у всій її розмаїтості».

Загрози цим складовим національної культури, якщо насамперед говорити про українське суспільство, породжуються і об’єктивними, і суб’єктивними причинами:

по-перше, низьким рівнем розвитку національної свідомості широкого загалу громадян України, що тільки недавно вийшли з радянського культурного простору;

по-друге, духовним станом українського суспільства, що перебуває на межі атеїстичного світогляду та формування власної етнодуховної культури;

по-третє, можливою девальвацію національних культурних цінностей, їх витіснення цінностями, які базуються на ідеології сепаратизму, політичного екстремізму, націоналізму, тероризму;

по-четверте, загрозою нагромадженим культурним цінностям, що пов’язано з експоненціальним збільшенням виробленої і накопиченої інформації і, як наслідок, —проблемами її збереження, первинної обробки і надання;

по-п’яте, загрозою системам збереження і ознайомлення з національними культурними цінностями інших соціальних груп і об’єднань, яка часто виявляється у вигляді недостатньої економічної і технологічної забезпеченості права на доступ до національних культурних цінностей;

по-шосте, наявністю істотних економічних перешкод реалізації права на якісну освіту і професійну підготовку в умовах забезпечення поваги до культурної самобутності людини.

Ці загрози часто виявляються у вигляді порушення встановленого порядку комплектування фондів культурних цінностей, у порушенні правил їх обороту тощо, а також обумовлені так званим цифровим розривом між країнами, які перейшли у стадію постіндустріального розвитку, і рештою світу і, як наслідок, абсолютно різними можливостями із забезпечення доступу до культурних цінностей, їх пропаганди, надання якісної освіти тощо й особливостями сприйняття інформаційних потоків кожною людиною. При цьому слід мати на увазі, що інформатизація та формування особистості перебувають у діалектичній протилежності: з одного боку, об’єктивні цілі та завдання сучасного розвитку суспільства потребують значного прискорення та поглиблення всіх елементів інформатизації. А це, в свою чергу, потребує стандартизації та вузької спеціалізації всіх ланок освіти та виховання, а з другого — збереження та розвитку національної культури, відродження духовності, формування інформаційної культури особистості, а отже — персоніфікації освіти та виховання.

Електронна людина

Інформаційна культура особи — це сукупність інформаційного світогляду, системи знань і навичок, що забезпечують цілеспрямовану самостійну діяльність з оптимального задоволення індивідуальних інформаційних потреб з використанням і традиційних, і нових інформаційних технологій.

Тому, осмислюючи проблеми культурного та духовного розвитку людини, ми повинні мати на увазі, що інформаційні технології істотно впливають на особу: а) розширюються можливості доступу до інформації; б) збільшується об’єм інформації; в) поглиблюється розуміння інформаційних процесів; г) зростає здатність до осмислення та узагальнення знань; д) підвищується рівень раціоналізації життя людини; е) зростають уміння і ступінь компетентності фахівців.

Водночас: а) людині загрожує втрата індивідуальності та етнокультурної самобутності; б) знижується рівень загальної культури особи, відбувається її соціальна самоізоляція; в) посилюється дегуманізація робочого процесу.

Зрозуміло, що інформаційно забарвлений світогляд активно впливає на свободу, мораль і духовний світ особи. Є безліч суперечливих теорій, у яких можна виокремити позитивні і негативні аспекти впливу. Позитивні аспекти: а) розвиток комп’ютерних технологій забезпечить особі свободу вибору; б) з’являється можливість створювати і використовувати електронні комбінації; в) кожен індивідуум одночасно стає рівноправним одержувачем і творцем інформації; г) зростає можливість включення в єдину мережу різних баз та банків даних; д) підвищується рівень безпеки людини у практичних галузях діяльності.

Негативні аспекти: а) надмірне підпорядкування комп’ютерам аж до їх обожнювання (сакралізації); б) беззахисність людини перед зовнішнім вторгненням у приватне життя; в) розширюється можливість отримання (здобуття) даних про будь-якого індивідуума; г) зростає можливість втрати особистої автономії (ідентичності);

д) можливість маніпулювання індивідом через інформацію, яка йому направляється; е) загроза моральному імунітету особи унаслідок фанатичної відданості комп’ютерам; є) звуження духовного світу та чуттєвого сприйняття природи і соціуму, що призводить до втрати здатності слухати і розуміти «не своє» та терпимо ставитися до чужого.

Глобальне розповсюдження інформації, зростання її кількості призводить до ситуації, коли одна людина не може її систематизувати, розглянути досить об’єктивно з різних боків. Часто їй доводиться діяти, опираючися на думку інших людей. Це дає широкі можливості за допомогою спеціально підібраної інформації маніпулювати людиною і суспільством, нав’язувати їй цілі, що йдуть врозріз із розвитком цивілізації. Як зауважує Л. Фон Берталанффі, «електронна людина» із запрограмованим мозком нездатна до глибоких роздумів, до оволодіння твердими моральними і духовними цінностями, вона зацікавлена лише у споживанні задоволень і розваг і дедалі більше втрачає можливість індивідуального розвитку.

В інформаційному суспільстві головною умовою благополуччя кожної людини є знання, здобуті завдяки безперешкодному доступу до інформації, й уміння з нею працювати.

Влада над «я»

Нерівність у доступі до інформації призводить до збільшення розриву між освіченими (елітою) і малоосвіченими верствами населення, котрі вимушені користуватися уніфікованими загальнодоступними інформаційними потоками (телебачення, преса тощо). Унаслідок розмежування цих груп, втрати зв’язків між ними можливе формування уособленої субкультури та субцивілізації інформаційного суспільства. Тому ця система освіти, що опирається на принципи та правила більш низьких рівнів, колись може відкинути суспільство назад, бо «найбільшим джерелом структурних перетворень у суспільстві... є зміна у характері знань». На жаль, наша сучасна система освіти і виховання перетворює людей на «вмістилище інформації», їх голови наповнюються автономними даними, які можна відтворити, систематизувати і використати, але не завжди поєднати зі своїм особистим та родовим досвідом, моральними принципами та сформованим віками світоглядом. Тому варто погодитися з Д. Соммером, який бачить помилки і недоліки освіти у такому:

1) знеособленість: все зводиться до одного стандарту;

2) авторитаризм через наявність значної частки сублімінального змісту;

3) освіта не формує здатність переборювати рівень сублімінальної уваги, тобто засвоювати знання без обмежень;

4) навчання має інформативний характер і направлене на запам’ятовування, тобто запрограмовує того, хто навчається, а не вчить його глибоко мислити;

5) інформація, яку одержують під час навчання, закладається в мозок учня як автономна, що не підпорядкована його «я», але контролює певні сфери його поведінки;

6) освіта не вчить розвивати характер і волю;

7) навіювання і гіпнотичність навчання, що послаблює свідому зону мозку;

8) неефективні стосунки викладач—учень. Вчитель має не викладати, як це традиційно роблять, а заохочувати учня до самостійного навчання з використанням досвіду вчителя;

9) не вчить учня, як пізнати самого себе, розкрити і розвинути свою індивідуальність;

10) не вчить моралі глибоко і змістовно;

11) звичне навчання і виховання чітко визначає розумову межу, обмежує можливості учня тим, що перебуває в середині окреслених меж;

12) не приділяє належної уваги психологічним проблемам, здатним ускладнювати процес навчання. До цього слід додати, що в більшості наших шкіл, незважаючи на диференційований поділ класів, основний акцент робиться на середнього учня, що обмежує розвиток талановитих дітей. «Але найневдалішим із всього цього, — підкреслює Д. Соммер, — є аудіовізуальна освіта, що здатна сформувати світ неграмотних роботів, тому що із всіх форм навчання тут найменше задіяна свідома частина людини. З боку «я» немає ніякого контролю за інформацією, що надходить, вона одразу отримує владу над «я» людини».

Інша проблема виникає у зв’язку зі змінами у сфері культури, що відбуваються під впливом розбудови інформаційного суспільства — прогресуючий розпад традиційних структур, коли соціальний статус батьків майже автоматично визначав і суспільну, і духовну долю дітей та забезпечував майже кожну особу певною свободою вибору свого майбутнього. Серйозною небезпекою є поява в такому суспільстві тих культурологічних архетипів, які не служать його розвитку, сприяють моральному розпаду та духовному отупінню людини.

Внутрішнє пробудження

Втрата окремою людиною духовної опори, як і здатності орієнтуватися в зовнішньому світі, що перенасичений інформацією, може сформувати потребу у використанні різних засобів відходу від дійсності, зокрема: вживання наркотиків, алкоголю, надмірного захоплення віртуальними світами, що знижує здатність до взаємодії з навколишнім середовищем. Тому дуже важливо розширити духовну сферу інформаційного суспільства та зробити домінуючою хоча б в Інтернеті. Благотворну роль у справі духовного і морального облаштування і реального, і віртуального простору має відіграти релігія і церква. Але при цьому, зауважує П. Рассел, «Ми повинні пам’ятати, що організована релігія не відображає просвітленого стану свідомості, її мета може бути похвальною, але люди, які її проповідують чи захищають, зазвичай такі само непросвітлені, як і всі інші. Хоч як сумно, але вони найчастіше є ще одним проявом хвороби суспільства». Суспільство повинно завжди мати на увазі: справжньою метою релігії і церкви є дух, що виявляється в любові, солідарності, співчутті. Віднайдення справжнього співчуття потребує великої внутрішньої роботи. Іноді розвиткові співчуття можуть сприяти втрати, але це не завжди так. Усе залежить від ступеня відкритості і готовності кожної людини допомогти іншій.

Відкриваючи перед суспільством нові можливості вирішення соціальних і економічних проблем, які накопичилися, ІКТ породили принципово нові загрози, такі, як інформаційний (цифровий) розрив на регіональному, національному і глобальному рівнях, що поглиблює соціальну нерівність; загрози маніпулювання громадською думкою за допомогою електронних ЗМІ і тотального контролю над громадянами та інформаційною безпекою особи, суспільства і держави; використання Інтернету в кримінальних і терористичних цілях, в т. ч. кібертероризм і кіберзлочинність тощо. Якщо із 700 млн. користувачів Інтернету більше половини — відвідувачі порнографічних сайтів, якщо є бажаючі відвідати сайти дитячої порнографії і якщо вже з’явився (віртуальний) клуб самовбивць, то висновки необхідно робити на законодавчому рівні. Сім’я, школа, церква і соціум повинні направити свою діяльність на внутрішнє пробудження людини та духовне відродження суспільства. Ці суспільні інститути мають своєю діяльністю випереджати становлення інформаційного суспільства, що особливо важливо для України, яка стала на шлях розбудови держави і громадянського суспільства. Суспільство має посилити відповідальність за розповсюдження протиправної інформації.

Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти рекомендував Верховній Раді України проект закону України «Про затвердження Національної стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2006—2015 роки». Національна стратегія передбачає відповідні інституційні перетворення, направлені на зміну чинних командно-адміністративних механізмів та запровадження якісних характеристик розвитку галузей економіки із застосуванням новітніх інформаційно-комунікаційних технологій.

Першочерговим завданням є створення українського національного конкурентоспроможного інформаційного поля, яке може зменшити шкідливі та деструктивні інформаційні впливи, адже під загрозою — духовна атмосфера у віртуальному просторі та моральне здоров’я людини.

Для цього необхідно чітко розуміти особливості самоорганізації складних систем та добре знати еволюційні правила заборон, що дають змогу забезпечити майбутнє людства.

Володимир КАФАРСЬКИЙ, народний депутат України ІІІ і ІV скликань.