«В Америку без Петриківки не їдьте!»

Кабмін України оголосив про підготовку липневих урочистостей, присвячених 315-й річниці від дня народження останнього отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського. На його батьківщині, в селі Пустовійтівка на Сумщині, проводитимуть всеукраїнське козацьке свято «Калнишева рада» з відновленням Троїцької церкви, спорудженої в 1773 році коштом Калнишевського, закладено парк «Калнишевий гай», створюється музей отамана. За словами голови оргкомітету в. о. віце-прем’єр-міністра України В’ячеслава Кириленка, в райцентрі Петриківка на Дніпропетровщині відбудеться театралізоване дійство «Ніч на скіфських курганах».

...Селище Петриківка (якщо їхати київською трасою) зустрічає величним панно з постаттю Калниша в барвах петриківського розпису та датою «1772». Голова райради Наталя Коваленко ще не знає про ювілей. На засіданні урядового оргкомітету був лише голова райдержадміністрації Петро Лісний, з діда-прадіда петриківець, з яким ми й бесідуємо про урядові заходи.

— Українські історики не сперечаються: козацький зимівник Петриківка (спочатку Петрівка) у Протовчанській козацькій паланці був названий на честь Петра Калнишевського, який активно розселяв низове козацтво по родючих незайманих чорноземах Січі Запорозької. У «Матеріалах для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії» Феодосія Макаревського згадується ця слобода у зв’язку з листом отамана Калнишевського від 20 лютого 1772 року до преосвященного Гавриїла митрополита Київського. Йдеться про дозвіл на перенесення Свято-Георгіївської церкви із села Курилівка, що заливається Дніпровими водами, до нового села Петрівка при річці Чаплинці. Ця архівна дата й стала датою заснування нашої всесвітньо відомої Петриківки. Завдяки отаману тутешні селяни ніколи не були кріпаками.

Петро Гнатович радіє несподіваній всеукраїнській святковій перспективі, а все ж дещо розгублений. Для підготовки до урочистостей уже немає часу, а з кошторисом на свято уряд не квапиться. В ОДА також нічого про фінансування невідомо. Якщо йдеться про місцеві фінанси, то аграрна фермерська Петриківщина з дотаційним бюджетом та вкрай занедбаною фабрикою петриківського розпису не подужає патріотичного задуму урядовців. До того ж тут пам’ятають візити Бориса Тарасюка та Віктора Ющенка під час минулої президентської кампанії, які публічно обіцяли і підняти з колін фабрику петриківського розпису, і відновити Свято-Георгіївський храм Калнишевського, і докласти зусиль до створення краєзнавчого музею, якого тут немає й досі. Торік обласна влада посприяла закупівлі будиночка під краєзнавчий музей, але ще триває реставрація. Хоча в районі й нині збереглося понад 40 видів народних промислів: вишивка, килимарство, гончарство, лозоплетіння, витинанки, різьбярство, іконопис, художнє ковальство та інші, не кажучи вже про розпис... Щороку кожне село до Дня незалежності демонструє вироби на районних оглядах. Проте талановиті майстри відходять, а з ними й їхні надбання.

Часто цитують мовлені у Дніпропетровську слова Президента Ющенка: «Давайте засиплемо Петриківку замовленнями. Хай мудрі, талановиті художники з ранку до ночі там працюють, і ми зробимо прекрасну славу нашим дідам і прадідам». Поки що це лише сподівання. Хто засипатиме замовленнями, невідомо. До честі облради, на придбання деревообробних верстатів для Центру народного мистецтва «Петриківка» у бюджеті-2006 значиться 170 тисяч. Такі реалії.

Петриківець Федір Панко, заслужений майстер народної творчості України, член Спілки художників України, пригадує, як вручав Віктору Андрійовичу намальований ним портрет отамана Калнишевського: «Дарую вам портрет пра-пра-прадідуся, щоб здійснилася ваша мрія вся...» Президент поцілував портрет і майстра. Нині Федір Савович у свої 83 роки веде власну професійну «бухгалтерію»: заснованому ним експериментальному цеху філії дніпропетровського художньо-виробничого комбінату виповнилося б у травні цього року 36, а фабриці — 48 років. Тоді, у компартійні часи, працювало на фабриці петриківського розпису 400 душ. А тепер — 12. І тих комусь продали разом із приміщенням. Його непокоїть, що буде далі з петриківським розписом. Художня школа, заснована в 1936 році учнем Олекси Сластьона, місцевим педагогом Олександром Стативою, теж потребує владної підтримки.

Майстер переконаний, що урядовцям слід було б до ювілею отамана Калнишевського підняти ці занехаяні джерела розвитку народного мистецтва. Давно пора створити національний історико-культурний та туристичний центр «Петриківка», адже ще в 2001 році народний депутат Станіслав Сафронов зареєстрував відповідний законопроект у Верховній Раді. Проект передбачав створення музейного комплексу, експериментального цеху розпису творчого об’єднання «Петриківка», професійно-технічного училища № 79 у Петриківці, фабрики «Петриківський розпис», Дитячого будинку народної творчості, Меморіальної садиби-музею майстра розпису Василя Соколенка, де відтворювався б творчий шлях 170 відомих петриківських художників, готелю із кемпінгом та рестораном національної кухні, виставкового та конференц-залу, музею під відкритим небом у селах Шульгівка та Гречине.

ОДА за погодженням із Мінкультури тоді ж розробила й затвердила комплексну програму збереження та розвитку петриківського декоративно-художнього малярства на 2003—2008 роки... Але досі проект закону чекає на слухання, обласна програма — під сукном, а прийнята громадськістю селища кілька літ тому пропозиція про перейменування центральної вулиці імені Леніна на вулицю Петра Калнишевського (його іменем не названо жодної вулиці!) теж не реалізована місцевою владою.

От і на черговому ювілеї отамана Калнишевського покажуть спантеличеним петриківцям театральне дійство «Ніч на скіфських курганах». На жаль, тут давно вже панує своєрідна духовна ніч, що робить петриківське мистецтво невидимим. А те, що Петриківку знає весь білий світ, що її унікальність могла б стати для української держави своєрідним Клондайком, так і залишається для нас чимось самодіяльним. А тим часом американці, що листуються з нашими людьми, пишуть: «В Америку без Петриківки не їдьте, бо петриківський сувенір — візитка України».