«Снігова людина» є... і в Україні

Про інопланетян, киштимського карлика «Альошу», реліктових гуманоїдів, невідомих науці тварин і рослин, про плезіозавра Бросне, який живе в озері за 400 км від Москви на межі Владимирської і Тверської областей, він може розповідати годинами.

Владислав Канюка — один з небагатьох дослідників реліктового гуманоїда («снігової людини»), якого він бачив 14 разів, а одного разу на відстані лише декількох метрів. За його твердженням, в Україні живе, щонайменше, кілька десятків реліктових гуманоїдів. У Рівненській, Дніпропетровській, Луганській і Донецькій областях.

Я зустрівся з Владиславом Канюкою наступного дня після того, як він повернувся зі своєї 55-ї експедиції, на цей раз із Криму.

— Владиславе Євдокимовичу, що змушує вас ось уже більш як 25 років займатися такою невдячною справою, як вивчення того, у що багато хто не вірить?

— За свої 55 років я брав участь майже в усіх експедиціях, присвячених вивченню «снігової людини», і стверджую, що реліктовий гуманоїд аж ніяк не плід фантазії, а реально існуюча тварина. І живе вона не тільки на Кавказі і Гімалаях, а й у місцях недалеко від нас. Буквально в сусідніх областях, де є непрохідні ліси з великою кількістю їжі і водоймами. Адже саме це — середовище проживання «снігової людини». А бачимо ми здебільшого самок реліктового гуманоїда. Вони менш обережні, ходять за своїх 250 кг ваги фактично безшумно, хоча і залишають дуже глибокі сліди. До слова, «снігові люди» відомі «злодюжки».

Торік ми організували експедицію до Рівненської області, довідавшись від працівників лісництва в Сарненському районі, що вони знайшли величезні людські сліди, які досягали 80 сантиметрів завдовжки і 26 сантиметрів завширшки. На жаль, піймати гуманоїда експедиція так і не змогла. Ми обстежили декілька місць можливих лежань зі слідами залишків їжі і екскрементів. Але він немовби читав наші думки і в об’єктиви фото- і відеокамер так жодного разу і не потрапив. Лише одного разу метрів за 60 від табору між двох сосен я помітив величезний силует. Звіролюдина вочевидь стежила за мною. Але поки я збігав за фотоапаратом, йєті вже сховався в хащі. А ось місцевих жителів він не боїться. За місяць до нашого приїзду гуманоїд напав на групу жінок і дітей, що збирали в лісі ягоди. У цих краях селяни дуже багато заготовлюють лохини, яку поляки використовують для виробництва автомобільної фарби. Платять вони за ягоди, за місцевими міркам, великі гроші — до 10 гривень за кілограм. Тому в сезон дозрівання ягід, зазвичай, діти і жінки відправляються в ліс. Ось одну з таких «бригад» (з десяток людей) і атакував волохатий велетень, що дуже їх налякав. Вискочив напереріз, коли люди вже поверталися в село на бричці. Ті з криками кинулися урозтіч. Прибігли в село, підняли всіх на ноги. Чоловіки похватали, хто що міг — і в ліс. Але, звичайно, йєті їх чекати не став. Сліди, залишені тоді реліктовим гуманоїдом, місцеві лісники дбайливо прикрили сіном. «Консервація» була такою чудовою, що коли ми приїхали, три западини залишалися, як новенькі. Виміряли їх: у довжину лапа була 56,5 см (п’ята — 12 см, пальці — 16,5 см, ступня — 28 см), довжина кроку — 1,2 метра! Уявіть: у 18 кроків снігової людини вмістилося більш як 40 моїх кроків. Ще раніше, взимку 1998 року, водій лісовоза-довгоміра Олександр Вишневський знайшов на узбіччі лісової дороги біля озера Сомове 18 таких слідів. За формою вони були схожі на мавпячі, тільки набагато більшого розміру — до 70 см.

На превеликий жаль, варто констатувати, що науковий світ досить прохолодно ставиться до вивчення реліктових гуманоїдів на території України, а держава не виділяє ні копійки. І всі наші експедиції доводиться оплачувати з власної кишені. Якщо казати про західний досвід, то тільки в Нью-йоркському відділенні уфології працює майже 170 тисяч дослідників, а в нас на всю Україну набереться щонайменше 50—70 ентузіастів.

— За вашим твердженням, над Хортицею пролягають основні транзитні шляхи руху інопланетян. Розкажіть, а чи можна побачити інопланетні кораблі?

— Звичайно, можна. Буквально вчора ми провели ніч на Хортиці, спостерігаючи за рухом цих кораблів. Нарахували більш як 20. Просто люди перестали дивитися в небо. І вірити в незвичайне. Скажу більше, космодром інопланетян — в новомосковських лісах Дніпропетровської області. Один мій приятель навіть знає, де він є. Я сподіваюся, що моя наступна експедиція і буде присвячена вивченню цього місця посадки інопланетних кораблів.

— Розкажіть, будь ласка, про вашу останню експедицію до Криму.

— Мабуть, це була не експедиція, а зліт уфологів, що хотіли поділитися своїми спостереженнями. Я навіть привозив на цю зустріч уламок літаючої тарілки, що є в моїй колекції. А вже потім ми відправилися в печеру біля селища Перевальне (тролейбусна траса Сімферополь—Ялта), де спостерігали світіння різнокольорових незвичайних куль різної форми, що буквально атакували нас. Що це, нам так і не вдалося з’ясувати. Ми збираємося відправитися туди, але цього разу візьмемо із собою сучасну апаратуру і зафіксуємо на цифрове обладнання ці аномальні явища. Хоча я їх такими давно не вважаю. Пригадую випадок, коли в одній із експедицій біля багаття ми говорили про контакти людини з неземними цивілізаціями. І серед нас був контактер, що допоміг нам побачити прямо перед собою літаючі тарілки різних форми і розмірів — від малюсіньких до великих. Людство багато сотні років живе з інопланетними цивілізаціями і просто не звертає на них уваги. Щоправда, в минулому столітті, коли нам вдалося прорватися в космос, тема інопланетного розуму на кілька десятиліть захопила уми майже всього людства, але сьогодні цей інтерес фактично згас.

Я сподіваюся, що це не остання наша зустріч з Владиславом Канюкою. І наступні його розповіді будуть не менш цікаві й захоплюючі.

Запоріжжя.